Запам'ятала погляд, він в очах застиг…
Давався важко їй той подих-вдих...
А полуднева спека тіні не дала...
Тоді були жнива…
Збирали люди мирно урожай...
Повсюди щебетали птахи, наче рай...
Вона одна по місту все брела,
Забрав надію... все було дарма?..
І цей жорстокий з неба град...
Посипався горошком об асфальт!
Не помічала...ніби забуття…
Так йшла сама…
Залишилась надія на часи,
Що полуднева спека спалить ті мости!

Бо не такі трагічні ці події дня -
Багато що придумала собі сама.
І пройдуть дні…покине ілюзорний світ...
Розтопить знову хтось сердечний лід…
Вона відчує те незвичне, чарівне!..
Забудуть очі погляд, інший рай прийде!..

Спілих вишень я нарву в долоні,
Коли вечір запалив зорю...
Літній вітер дихає у скроню,
Трепетно я ягоди беру…
Ніжно так тримаєш мої руки...
І не зводиш погляду з очей,
Наша перша зустріч...сердець стукіт -
Пролунав у просторі ночей...
Величезний місяць світить ясно,
Видно навкруги, як вдень,
Соловей в садку став прокидатись,
Ти не зводиш погляду з очей…
Так сором'язливо держиш руки,
Перший поцілунок у щоку...
Навкруги лунають ранку звуки…
Місяць заховався, я піду?..
Ти не відпускаєш...серця стукіт,
І моя щока горить...
Досі спомин лине через роки -
Юності чарівна мить…

Вже інша дорога відкрита
І навколо світяться квіти...
Два рази в ту саму ріку
З тобою я більш не зайду!
Не звабить мене твоя мова,
Що в вухах звучить загадково...
Поранене серце моє -
Лікує натхнення земне.
Два рази в одну течію,

В прощальну, вечірню зорю…
Ступали з тобою по колу
Та нічка була загадкова…
Знов сумніви я відкидаю
І вкотре урок свій вивчаю.
Вагання в моїй голові:
Зайти у ріку, не зайти!?

Світлий сон наяву, про високу мету,
Кожний раз відкривав нам зорю...
Про велику любов, часто мріяли ми,
В тиші ехо летіло в гаю...
Ти прийшов навесні, коли танув сніжок,
Влітку разом злетіли у рай...
З фіолету квітки ми сплели у вінки,
Щастя лилось рікою за край!
Барви літа пройшли…
Цвіт осінніх ночей,
Романтично-сумна вертикаль...
Золотиста пора перейшла у сніги…
І зустрілася знову печаль…
Ти розтанув, як сніг, як міраж розчинивсь,
Сумна повість злетіла у даль...
Але іскра життя, що живе у душі
Розігнала весь смуток і жаль.

Любов розігнала розлуку,
Що тугою шию стягла...
Вона загартована, в муках -
Прекрасним ростком проросла!
Любов проломила всі скелі,
Каміння ущент рознесла...
Вона виринала з пучини,
Яка потопити могла.
Морозом її засніжило...
І сльози рікою текли...
Любов не здавалась й щосили
Вона намагалася йти!
Її переможна хода
Відлунням летить у віка...
Прекрасні букети троянд
Простелять їй стежку…
Й смарагд, освітить її славний шлях!
Любов та, що промінь дає!
На крилах життя пронесе!

Ти не шкодуй слова любові,
Скажи їх відданій душі.
Не заховай їх у неволі:
В тенетах серця, в глибині...
Нехай вони, як річка ллються,
Купають в променях Весни...
Як ехо в далі рознесуться,
Вона почує їх у сні…
Таке полегшення відразу,
Звільнив ти простір для мети.
Вона прийде, твоя відрада,
Ні, не залишить в самоті!
Не думай довго, не вагайся!
Адже для цього всі ми тут!
Живи в любові, посміхайся!
Благословенна твоя путь!

Два люблячих серця
в пучині розлуки
Шукають шляхи, щоб знайти:
Вихід із болю, туги та муки...
Вдихнути ковток і прийти:
До світла в прозрінні,
Там сила й натхнення,
Злетіти в коханні, цвісти…
І крізь океани могутня мчить хвиля,
Ніщо не зупинить її!
І крутиться в небі, як вісь горизонту -
Нестримно-стрімка вертикаль…
За обрієм десь відгукнулося серце,
Відкрилася вічності Даль...

Я напишу тобі слова,
Що проникають болем в душі...
Вже проминула та пора,
Коли зривались всі салюти.
Покинув серце холодок...
Щезає образ твій у тіні...
Не проросте з зерна росток
І з іскри вже вогонь не зійде...
Затихла музики струна...
І всі салютні феєрверки...
Одна помилка на життя
І полетіло шкереберть все.
Зірвав всі маски маскарад
І вже Венеція не тішить,
Відкрилась істина життя,
Лиш пам'ять все увіковічить.
Гуляє вітер у полях...
Розносить сумніви та болі...
Одна помилка на життя - Перевернула наші долі.

Гіркота розлуки і печалі
Темною рікою розлилась...
Книгу у руках тримаю,
Що словами з'єднувала нас...
Більше я не хочу чути шепіт -
Твоїх милих, ніжних фраз...
Хай летять у вирій, як лелеки
І проходить в тиші спомин-час...
Всю душевність розриває туга…
Стукається ритм чуттів…
Знала я, що завжди так не буде,

Але ти тримав і відпустив...
Заросла бур'яном наша стежка,
Що вела у світлу мрію-даль...
Я гуляю в просторі безмежнім...
Зірвана з очей вуаль!

Та остання сльоза
забриніла на оці...
І на мить зупинилося все...
Як в німому кіно,
у розлучній сорочці
Покидало мене аніме...
Подих вітру завмер
в ностальгійному шоку,
Приступ відчаю не відпускав…
Пройшов час... інший день!
Хіт-парад декорацій…
Серця стукіт тебе забував…
Одинока зоря, десь високо у Небі...
Нагадала мені про любов...
Вже минули роки…
Світ змінився без тебе...
Інші мрії в душі ожили…