Засівають поле хлібороби…
Хоч гримлять гранати, кулі дроби…
Бо непереможні, нездоланні!
Засівають хлібом поле зрання…

Бо ці руки в золоті колосся,
Можуть пестити дітей волосся…
Можуть Землю рідну обійняти.
Виглядає з лану стара мати…

Славні предки духом закріпили!
У нащадків їхня воля й сила!
Нездоланні та непереможні!
Забуяють хлібом поля "вольні"…

Задивлялася так пильно на пшеницю,
Йшла по полю молода вдовиця…
Хай колоситься, нехай буяє,
Погляд його знову пригадає.
ND♥️

Надія Холод (ND)

Ой летіть, лелеченьки,
швидше в рідний край,
Мир несіть на крилечках
й поверніть нам рай,
де жили у щасті ми
на своїй землі,
де раділи веснам
дорослі і малі,
не лила де сльози
матінка-земля,
де плекалась доленька
і твоя, й моя…

Ви, мої лелеченьки,
розправляйте крила,
рідна Українонька
миром щоб зустріла,
не летіли стрілами
ворогів ракети,
не ревли мопедами
кляті їх шахеди,
рани щоб укрилися
весняним зелом
і цвіла калина
в мами під вікном.

Ой летіть, лелеченьки…

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Не забарилася Весна,
Кругом збігають талі води…
І так цвірінькає душа
Разом з птахами на свободі…

І квітнуть проліски в серцях,
Танок вітрів з блакиттю…
Кохання ввірветься до нас
І зачарує знову миттю…

Весна відродиться теплом
І ніжністю оточить душу…
Так стукається ритм життя,
Зцілити власний простір змусить…

О так, вона прийшла – Весна…
І сонцем ясним засвітила,
І знову будуть чудеса,
І за спиною вільні крила!..
ND💕
Надія Холод (ND)

Він пише їй – вона зніяковіла…
Не знає: відповісти, чи потом…
Увесь запас зі слів, неначе з’їла,
Такий собі міні облом.

У серці защемило, як раніше…
По тілу розгулявся холодок…
У мізках ніби вітер свище,-
"ну, не тупи!..",- заціпеніння, шок!?

На фото, ніби справжній імператор:
Потужний погляд, як рентген!
Невже на вулиці її настало свято!?
Чомусь не віриться ще й дотепер…

Уже запрошення на каву прозвучало
І компліментів, й квітів цілий віз…
Вона повітря глибоко вдихає,
А на подвір’ї все розквітло скрізь…

Весна чарує і п’янить, і кличе…
Грайлива посмішка світилась на вустах…
Весна пробуджує у серці вічне,
Збиратись необхідно, час!..
ND💞
Надія Холод (ND)

Весну кохання, ні, не зупинити,
вона – мов зоряниці ті ясні.
А зустрічі – це, мабуть, Божі миті,
цвітуть – немов черемхи при вікні.

І соловей – витьохкує у серці,
й зозуля в ньому літечка кує.
А я – в очах твоїх… В очах-озерцях –
моє кохання там гніздечко в’є.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Вечір опускав блискучі плечі,
Перламутри кидав на траву,
Місяць зорі вистрелив картеччю
І розсипав в небі наяву.
Їй заходив в душу пізній вечір
І торкав тремтливо ту струну,
Що давно не грілась в холоднечі
Осінь не одну і не одну зимУ,
Бо в душі і в серці її рани,
Доля їх насипала сповна,
Рани повнили і чакри всі, і чани,
Їй здавалось, що життя нема.
А сьогодні сталось все раптово…
Боже, як же грав той саксофон!
Він до себе поманив святково
Й запалив вогнем в душі їй фон.
Очі стрілися з його очима,
Билось серце із мелодією в такт,
Кожна нота так була значима.
Раптом тиша… І малий антракт…
Він ішов із тисячі доріг до неї,
Щоб зустріти зоряний цей вечір,
Квіти ніс, коштовні ніс камеї
Й почуттів гарячих всю предтечу.
Ніби юні, узялись за руки,
У кохання загубились почуттях,
Ні на мить не прагнули розлуки,
Відчували ніжність і любов в серцях.
Його голос – музика для вух,
Мова – оксамитовий переспів,
І вона спивала кожен його звук,
Він лишавсь навік у її серці.
Світлячками небо прикрашало ніч,
У очах його блищали два смарагди,
Не було між ними протиріч,
Лиш оповідачка Шахерезада
Говорила, що любов – життя,
І краса божественна, і насолода,
Спільне двох людей серцебиття,
Це найвища Божа нагорода.
А під ранок знову саксофон –
То любов мелодію писала,
У душі грав тихий камертон,
Й нота в серці першої октави.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

По небу пливе білогривець,
грайливо ховається в хмари.
Цілує зірки мерехтливі,
то мчить у чалмі, як примара.
А ось він уже на хмарині,
як срібна сережка висить.
Або ж оселедцем козацьким
на вітрі, як змій, тріпотить.
Тепер він пливе вже над лісом –
торкає берети дерев.
Підморгує хвацько тополі –
найкращій із королев.
Повис срібнолиций над ставом –
у воду глядить, як нарцис.
Скупався у росяних травах
і так над землею завис.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат