Спокійно так, вечі́рня тиша,
Ні́ченька йде, те́мрява густі́ша,
На небі місяць і зі́ронька сіяє,
А весна сміється, тра́вами буяє.

Немов на спо́відь, я лечу,
Від всіх негара́здів я втечу,
Зірочка́м розповім свої секрети,
Видніються вдалечині́ дере́в силуети.

Я обіймаю по́глядом хмаринку,
Дивлю́ся на чорну і сіру картинку,
Яку малює ніч темними фарбами,
Вона зачаро́вує мене своїми ба́рвами.

Ні́ченька вкрила все небо,
Жовтими во́гниками-зірочка́ми,
Мене десь в дитинство поне́сло,
З коли́скою і ма́миними казка́ми.

В темряві мої думки линуть,
Ніч напуває цілющим зіллям,
Серденько моє і душа відпочинуть,
Осяяні місячним промінням.

26.03.2023. С.М. Онисенко

МІЙ КРАЙ

Мій край, де народилась й не живу,
Де сіяла я мальви з чебрецями,
Це край, куди лебідкою пливу,
Це край, де лиш зосталась хата мами.
Це край, якому рівних більш нема,
Де магія душі й тепла панує,
До нього прикипіла я сама,
Де згадка від недуг усіх лікує.

Це край, що мене манить звідусіль,
Який все заворожує й чарує,
Із ним я відчуваю щастя й біль,
Він спогади дитинства всі дарує.
Це край, який душею я люблю́,
Який навіки в серці оселився,
За нього я молитви всі молю́,
Це край, який росою й сонцем вмився.

Це край, де є криниця у саду,
З якої воду за́вжди набирала,
Стежина, по якій до хати йду,
Де мама на порозі зустрічала.
Цей край – моя колиска дорога́,
Дорожчий він за всі скарби у світі,
До нього все ступа моя́ нога,
Його теплом з дитинства ми зігріті.

Мій край, де з виноградної лози́,
Медо́ві виснуть ґрона винограду,
Де со́лодко і гірко від сльози́,
Куди думками лину по пораду.
Мій край, де народилась й не живу,
Який з любов’ю завше зустрічає,
Спадають ро́си-перли на траву,
І соловей пісні в саду співає.

Це край, де височіються церкви́,
Де золотом виблискують святині,
Любов’ю ти до нього все живи,
У ньому жити мові солов’їній.
Це край, неначе мама, дорогий,
Його лелію в серці я роками,
Для мене він і цінний і святий,
До нього лину завше я думками.

21.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 978147

НЕ ГНІВАЙСЯ, ПРОСТИ

Як музою хоч мить якусь побути?
Та й чи змогла б на творчість надихать?
Зненацька аромат п'янкий вбихнути,
При цьо́му подих десь затамувать.

Це мрії лиш… Реальністю не стануть…
А може й стануть…треба лиш чекать.
Думками зможу у глибінь десь кануть
І словом, що торкнає, описать.

Чи зможе слово струн твої́х торкнутись?
Якби ж відчути кожную із них…
Не хочеться із ними розминутись…
Щоб голос серця шепотів й не стих.

І до грудей в обіймах притулитись,
Відчути ніжне і міцне плече,
В очей безодні з радістю втопитись…
І мрія хай ніку́ди не втече.

Розкрий мені, благаю, таємницю
Чи музою твоєю можу стать?
Чи я пізнаю душу-чарівницю?
Чи зможу насолоду скуштувать?

Не кваплю я тебе, не підганяю,
А відповідь ти серцем сповісти.
Не гнівайся за сказане, благаю…
І за відвертість ти мене прости.

24.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 978066

ЖУРАВЛИК

Журавликом синок злетів у небо,
Курличе тужно в небі з вишини,
Не ве́рнеться, матусенько, до тебе,
Хіба що лиш прилине в тво́ї сни.

Не ве́рнеться, матусенько, ніко́ли,
Його не зможеш більше обійнять,
Не вийде на світанку з батьком в поле,
В сирій землі́ зостанеться лежать.

Не вийде більше вранці на подвір’я,
Босо́ніж не пройде́ться по росі,
Лиш з піднебесся скине сво́є пір’я,
Й скупаєте його в свої́й сльозі.

Лиш з піднебесся пір’ячко він скине,
У ньому буде ту́га і печаль,
Але в домівку більше не полине,
Його відліт поселить біль і жаль.

В домівку більш ніко́ли не полине,
Не заспіває пісню він дзвінку…
Курликання прощальне журавлине,
Й могила, що заквітчана в вінку.

Курликання прощальне журавлине
Наза́вжди в піднебесся полетів.
В сирій землі журавлик наш спочине…
А жити він… А жити він хотів.

22.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 р.
ID: 978034