Іще раз про любов скажу я!
П’ять літер возвеличують життя…
На золотій сторінці напишу я,
Сріблястим витисну слова…

Алмазним пилом я сторінки пересиплю,
Нехай засяють, як сама любов!
Напам’ять, на віки увіковічу –
Безсмертну силу, що приходить знов.

І тисячі, і тисячі поетів
Твою енергію описують щодня…
Летять до ніг твоїх трояндові букети…
Любов, ти твориш справжні чудеса!

Твій прояв неземний чарує,
Холоне серце під салют зорі…
У райдузі, у сонці – сяєш всюди!
Любов – благословенна на Землі!
ND💞
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)

Він біг назустріч своїй смерті.
Вона його чекала вже здавна́.
Дивився він на неї й зорі меркли
Почувши лиш одне її ім’я.

– О, Роуз.. моя чарівна і неперевершена
Складу життя до самих твоїх ніг.
Можливо ця історія не буде вже завершена,
Але зробив би все, що тільки б зміг.

І ось, йшов час і вирок біг неспинно
Поперед нього. Він не помічав.
Він бачив лиш її у сукні неймовірній
Й майбутнє щастя, фінальний причал.

Але пішло зненацька не по плану
Усе, що на фантазував в останню мить.
І пробираючись крізь вирішальну браму
Лиш ціль він мав:
Не дати руку її смерті ухопить.

Він йшов до цілі так завзято,
Як й обіцяв, робив усе, що тільки міг,
Аби хоч раз ще заглянути в оченята,
Й почути ще разочок її сміх.

Він встиг. Йому усе вдалося,
Вона врятована, здається смерті вже кінець
І він погладжував її волосся,
І від наручників він потирав синець.

І все було би добре, вже фінал.
Та двері мають надто мало місця..
У неї вийшло подати сигнал,
Але їм довелось назавжди розлучиться.

Та щоб там не було, вона його кохала.
І він її. Безмежно й палко, весь сюжет.
Любов їх навіть з часом не пропала.
Про неї свідчить синій амулет.
Polina Honchar

Він біг назустріч своїй смерті.
Вона його чекала вже здавна́.
Дивився він на неї й зорі меркли
Почувши лиш одне її ім’я.

– О, Роуз.. моя чарівна і неперевершена
Складу життя до самих твоїх ніг.
Можливо ця історія не буде вже завершена,
Але зробив би все, що тільки б зміг.

І ось, йшов час і вирок біг неспинно
Поперед нього. Він не помічав.
Він бачив лиш її у сукні неймовірній
Й майбутнє щастя, фінальний причал.

Але пішло зненацька не по плану
Усе, що на фантазував в останню мить.
І пробираючись крізь вирішальну браму
Лиш ціль він мав:
Не дати руку її смерті ухопить.

Він йшов до цілі так завзято,
Як й обіцяв, робив усе, що тільки міг,
Аби хоч раз ще заглянути в оченята,
Й почути ще разочок її сміх.

Він встиг. Йому усе вдалося,
Вона врятована, здається смерті вже кінець
І він погладжував її волосся,
І від наручників він потирав синець.

І все було би добре, вже фінал.
Та двері мають надто мало місця..
У неї вийшло подати сигнал,
Але їм довелось назавжди розлучиться.

Та щоб там не було, вона його кохала.
І він її. Безмежно й палко, весь сюжет.
Любов їх навіть з часом не пропала.
Про неї свідчить синій амулет.
Polina Honchar

Небо із ванілі застелило світ…
По небесних нивах… неземний політ …
Білий цвіт акацій ти тримав в руці,
Серце у любові дарував мені.
Світ безмежний, дивний…
чарував, манив…
Відривались двоє, разом від Землі…
Небо із ванілі закружило нас,
Ніби невагомість… зупинився час…
Очі відбивали дзеркала душі,
Думали, що разом будемо завжди.
Думали, що вічність обвінчала нас…
Доля колисала душі, дала шанс …
Та, усе змінилось, часу млин прийшов,
Наші всі надії він перемолов.
Так чомусь буває у людей завжди,
Пам’ять залишила світлу тінь вночі…
Білий цвіт акацій, дзеркалом очей,-
Проведе у вічність, там, де був наш день.
ND💞https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)

Озеро кришталь скажи мені, чи можна це від серця приховати?
Чи можна це любов’ю назвати?Коли в ночі я думаю про неї, а днем не можу я без неї, коли я плачу від її усмішки, а сльози радості не мають меж.
Хіба не можна це любов’ю назвати?
Якщо це так, то моє серце стало кришталем…
Попович Уляна

Що вам треба в Україні, варвари пекельні?
А, ну звісно ж, ви блукали й забрели на землі
де лани широкополі, де Дніпро і кручі,
тут залишитесь назавжди- під землею в Бучі!

Завітали в Маріуполь- місто біля моря,
заважав вам драмтеатр- наробили горя.
Боронили наше місто хлопці, мов із сталі,
до останнього стояли всі на Азовсталі.

Але ви, чортові діти, взяли все війною,
скільки душ ви загубили своєю жагою бити,
нищити, ламати,
коли сам не маєш хати,
коли сам з глуші страшної,
а прийшов до нас з війою!

Ти прийшов у хату взяти те, що зовсім не твоє!
Те, що люди наживали, вирішив, що це твоє?!
Як ти смієш, брудний враже,діяти такі гріхи?
Хто дозволив так вчиняти, може це твої Боги?
Це ось ті, що дали зброю, щоби ти прийшов до нас?!

Але пам’ятай, нечистий, скоро Ми будем у вас!

Ольга Мукосій

Останнім часом, я все більш задумуюсь:
Для чого я живу? Яка моя мета?
Що буде, коли я долі скорюсь?
Як тоді складеться для мене сонета?

Для чого цим життям насолоджуюсь?
Коли для мене воно, як тенета
Чому на кращу долю я сподіваюсь?
Як рятує лиш сигарета
Чому в своїх сльозах я "рятуюсь"?
Коли мрія моя – порожня кімната
Навіщо від соціуму віддаляюсь?
Хоч самотність – це самострата
На кого я взагалі перетворююсь?
Напевно, така для мене розплата

І думаю, для чого від всього зрікаюсь?
Але хоча моя вже доля убога
І навіщо, всім цим я проймаюсь?
Коли хочу повторити долю Ван Гога…

Максим Трач

Пам’ятай, що ти людина,
Вмій цінності свої віднайти.
Пам’ятай, що ти єдина,
Таких на світі не знайти.

Найпрекрасніше в світі, це твої слова,
Їх би слухав годинами,
Найдобріша у світі, твоя душа,
Хоч і заповнена тайнами.
Наймиліші для мене, очі твої,
В них вічність дивився би.
Найсолодші, звичайно ж, твої уста,
З ними б в цукерках не мав я потреби.

А отже знай, що ти перлина,
Яку так легко згубити.
Пам’ятай, що ти людина,
Та люди не здатні любити.
Максим Трач

Життя коротке! Я це знаю,
Та першим крок боюсь зробить.
Й цим себе лиш забавляю,
От що самотнім легше жить.

А раптом щось, щось невзаємне?
Оті слова, які приносять сум.
А може щось, от щось приємне,
Що на мене подіє, як опіум.

Та про це ніколи вже не дізнаюся,
І навіть тоді, коли у почуттях наважусь зізнатись.
Бо вже будуть іншими наші життя,
Буде пізно уже дивуватись.
Життя коротке
Максим Трач

Давай наодинці побудемо вдвох
Щоб в цій тишині почути мій вдох,
Вдох найпрекраснішого в світі кохання.
Кохання в якому немає страждання,
Кохання в якому немає кінця,
Кохання яке для інших лиш мрія.

Давай обійматись, цілуватись, сміятись,
Давай від радості на асфальті валятись.
Доки не перестане сонце світитись
Поки не встиг цей сон закінчитись.

Максим Трач