А я любив її одну,
Та я люблю її і досі…
В її очах завжди тону,
В її очах я ніби в трансі.

Вона для мене сенс життя,
Без неї я прожить не зможу.
Вона вже назавжди у моїй душі,
Але шкода, що пишу про гроші.
<br>Максим Трач

Серед моря маятник світився…
Серед неба Місяць, біля Зір…
Він на неї в захваті дивився,
Бачить образ на вершині гір…

В голові пітьма і морок,
Вже не може він спокійно жити…
Світ не милий…у душі осколок,
Серце не втомилося боліти.

Не радіє він жіночим звабам:
Не такі всі та дратує все…
Ставити втомився барикади,
Його тінню стала,- вона все!

Задивився у космічне море,
Так самотньо…зовсім він один,
Передав привіт крізь вічні Зорі,
Свою тугу і сердечний дзвін.
ND💞
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя<br>Надія Холод (ND)

Чи то сніг, чи то цвіт забинтовують зранену вЕсну,
від лукавих очей прикривають її наготу.
А стурбований світ насипає на шальки терезів
розпач наших ночей і своїх напівправд глупоту.
Небо тужить дощем і лікує роз'ятрені душі –
людям легше у дощ приховати зрадливу сльозу.
Непояснена ще, але вже помічнА і цілюща
тиха мудрість приходить в найдовшу життєву грозу.
21. 04.2023<br>Олена Присяжна

Така весна заплакана – що аж…
брунькам померзли душі пелюсткові,
а пекло світ бере на абордаж –
лелечий світ, що зітканий з любові.

Така печаль, що аж слова затерпли:
як ти, мій Боже, нелюдів прощаєш?
Ця нечисть, яка вирвалась із пекла,
Ти теж за них там на хресті вмираєш?
12.04.23<br>Олена Присяжна

Чи то сніг, чи то цвіт забинтовують зранену вЕсну,
від лукавих очей прикривають її наготу.
А стурбований світ насипає на шальки терезів
розпач наших ночей і своїх напівправд глупоту.
Небо тужить дощем і лікує роз'ятрені душі –
людям легше у дощ приховати зрадливу сльозу.
Непояснена ще, але вже помічнА і цілюща
тиха мудрість приходить в найдовшу життєву грозу.
21. 04.2023<br>Олена Присяжна

Я крила з віком розгубив –
лишились тіні,
я б полетів до журавлів –
трима коріння.
А десь за тридев'ять світів
моя родина
питлює мірки мрій і снів
про Україну.
Скриплять у Вирії вози
і сіють долю,
а з того млива і сльози
най вродить воля.
На перехресті трьох доріг
тримаю небо,
серед усіх земних утіх
одна потреба:
хай на полях цих родить хліб,
хай луки квітнуть
і колоситься на землі
життя і жито.
07.04.23

На великому вигоні перед селом сто років тому стояли десятки млинів. Залишився один – як вартовий хліборобської долі і генетичного коду українського народу<br>Олена Присяжна

Ми зараз всі – двохсоті і трьохсоті,
лиш робим вигляд, що живі й цілі.
І що не день – то по душі прильоти,
і все точніший снайперський приціл.

А якось треба втриматись у світлі,
заштопати (хоч по-живому) рани
І попросити мудрості у квітів,
або хоча б прикрити ними шрами
03.04.2023<br>Олена Присяжна

Із трави постоли –
аби тихо ступати,
підійти до Сули –
зайченят не злякати.
У сорочці прозорій
(по білому – білим)
порозказувать зорям,
що людям не сміла.
Зачерпнути води
і напитись з долоні,
відігнать холоди
за моря, за солоні.
З березневих дощів
квітню виткать серпанок,
змити зиму з душі
і тоді – наостанок –
нахилитись побожно
до сонного зілля:
– Просинайся, вже можна,
розхлюпуйся синню.
01.04.2023<br>Олена Присяжна

Згадаю молитви семи поколінь мого роду,
І ті замовляння, що знахарка сива шептала,
І виплачу сльози гіркі на непОчату воду,
Печаль заховаю, де лЮдська нога не ступала.
Я – жінка. Я – мама. Біду заговОрю словами,
У лісі прадавнім знайду джерело потаємне,
Живою водою скроплю закривавлені рани.
І навіть по смерті повЕрнуся птахом тотемним.

21.03.2023
<br>Олена Присяжна

Так душі обіймаються вночі
На перехрестях і часів, і доль,
Відшукують загублені ключі,
Відгадують захований пароль.

-Ти десь літав мільйони довгих літ,
Але вітри не обламали крил.
І хуртовини не оббили цвіт,
Чиїм ім'ям мільйони літ ти снив?

– Сто тисяч зим летів на голос твій
Серед земних і зоряних світів,
На роздоріжжях безнадій і мрій
Впізнав ім'я, тебе в собі зустрів.
27.03.2023<br>Олена Присяжна