Хто така ця Леся Українка?
Це дуже сильна і незалежна жінка,
В поезії нашій справжня принцеса
Та прекрасна поетеса!

Не зрадила вона своїй мрії ніколи,
Тому і вивчаєм про неї ми в школі
Такі люди варті уваги і до нині,
Пошани і хвали у кожній родині.

Такі, як вона живуть раз на сто років
Почати свій творчий шлях в 9 років-
Не кожен може так швидко талант віднайти,
Дехто витрачає на це роки.

Ми маємо наших поетів завжди пам’ятати,
Москальських взагалі найкраще забувати.
Ці люди творили ще у поневоленій країні,
Щоб ми мали змогу жити в Незалежній Україні
Люся Заневич

Хто така ця Леся Українка?
Це дуже сильна і незалежна жінка,
В поезії нашій справжня принцеса
Та прекрасна поетеса!

Не зрадила вона своїй мрії ніколи,
Тому і вивчаєм про неї ми в школі
Такі люди варті уваги і до нині,
Пошани і хвали у кожній родині.

Такі, як вона живуть раз на сто років
Почати свій творчий шлях в 9 років-
Не кожен може так швидко талант віднайти,
Дехто витрачає на це роки.

Ми маємо наших поетів завжди пам’ятати,
Москальських взагалі найкраще забувати.
Ці люди творили ще у поневоленій країні,
Щоб ми мали змогу жити в Незалежній Україні
Люся Заневич

Чому всі кажуть, що це все жіноча дружба?
Недавно зрозуміла, що воно того не варте.
Дружба – даремна трата часу.
Подруги – справжні гадюки і зміюки,
які чекають щоб вдарити по болючому.
Не вартує дружба вже нічого.
Не існує справжньої картинки
та й тої поведінки.

Вікторія Гоцинець

Між двох гігантських океанів…
Серед бурхливих вод…
Простягся поясом вогненним –
Край світу до зірок.
Його серед льодів суворих
Сам Магеллан знайшов.
Шукав поміж земних просторів,
До острова прийшов.
О, Вогняна Земля, велична!
Наснилась ти мені…
Стою я на краю обриву,
З обіймами краси…
Свободи бриз мене вдаряє,
Січе моє чоло…
Десь Антарктида виглядає,
Холодне ллє тепло…
Зустрілися стихії Світу
На самому краю:
Земля, вогонь, вода і вітер,
Я на кінці стою…
До Неба простягаю руки!..
Там теж одні дива!
Я хочу обійняти Зірку!
Та, крил в мене нема…
ND💗

Надія Холод (ND)

Наша пристань: печалі, розлуки…
Там стояли, тримались за руки…
Наші ранки омріяні в небі,
Твоя пісня була лиш для мене.

Кожна зустріч була, як остання!
Ох, кохання – щоночі й до рання…
Квітне терен і цвіт не спадає,
Хто любив, лише той щастя знає.

А як взнає, то спокій полишить,
Вже нічого в житті не потішить.
Де кохання – там Зорі сміються,
Таємниці буття відімкнуться.

Десь чекає спокуса зрадлива,
Він ревнує, вона хоче дива…
Сльози, пристрасті, розчарування…
Біль розлуки, та, знов сподівання!

Звечоріло, тінь ночі приходить,
Знову серце ту пісню заводить…
Наші пристані, наші світанки,
Ох, кохання – щоночі й до ранку…
ND💗
Надія Холод (ND)

Коли не любиш тіло своє миле,
І в дзеркало дивитись не схотіла..
Коли закрилась ти в собі ,
Й закрились сили.

Під ковдрою тобі вже краще стало,
Й ділитись всім ти з нами перестала..
Я зрозумів, що ти доросла стала,
Й важке завдання тебе огортало.

Ти полюби себе й пробач страждання,
Яке життя доросле готувало.
С під ковдри вилізь і знайди пізнання,
Що це завдання всіх нас огортало…
Тетяна С.

Пробачити мені ,чи може послати?
Промовчати ,чи вже сказати?
Як гидко мені від тебе й твоїх "жартів".
Які пів життя мого зіпсували.
Ну що ж.. Побажаю тобі я того ж.
Що казала й кричала на вулиці ти,
Що селом всім гомоніли.
І за що? За моє добре ставлення?
А може за допомогу?
Як ти бігла до мене жалітись і казала що лиш я розумію,
розумію цей дивний світ.
Все ж таки я зрозуміла.
І бажаю тобі лиш найкращого,
Всього,чого ти для мене хотіла.
Всього чого я ніколи побажати не зможу..
Тетяна С.

Хочеться романтизувати життя,
Взяти квиток до кінцевої станції.
Купити каву на окраїні ,
Й гуляти десь під Києвом.
Надіслати листа,що закохана,
Чи милуватись закоханими..
Співати пісні в караоке,
Й танцювати в барі до ночі.
Усвідомити,що ти головний герой життя свого,
І прожити всі ці емоції.
Познайомитись з перехожим ,
Який подарує квітів букет.
Й зрозуміти що зараз ти там де повинна.
В тому місті,і в той час.
Зрозуміти що лиш це все потрібно..
Тетяна С.

Відправте ви мене в Київ.
Миле місто життя де кипить.
Де я проклинала й любила,
Могла чай я,чи каву попити.

Де гуляла ночами чарівними
Я бульваром,освітленим фарами машин.
Брала в кав’ярні гаряче какао,
Й писала про все, що було на душі.

Де за людьми спостерігала,
Й насолодитись могла я усім,
Проживати радо моменти ,
Емоції щасливі і сумні.
Тетяна С.

Оглохнути хотілося білченяті,
Щоб кожен день сварки не чути.
Й сліпому народитися хотіло,
Щоб цей жахливий світ не бачить.
Кому воно завдячує за це?
Спитаєш ти,
Білкам. Тим" рідним й добрим ".
Ще змалку мріяла в інше дупло піти,
Щоб не побачить,що роблять інші білки.
Але не все стається так як мрієш.
Не все стається так як хочеш ти.

Тетяна С.