Заплакало небо, верба, поселилась, замовкли вітри тільки мама молилась, героя душа відійшла на небо упав він в бою Україно, за тебе а поруч очима сумними, схилились його бойові побратими, кажуть помстяться взявшись, за зброю
і гімн пролунає Слава Герою …
Альбатрос

Заплакало небо, верба, поселилась, замовкли вітри тільки мама молилась, героя душа відійшла на небо упав він в бою Україно, за тебе а поруч очима сумними, схилились його бойові побратими, кажуть помстяться взявшись, за зброю
і гімн пролунає Слава Герою …
Альбатрос

Минає час багряних днів і щастя радості – печалі, хвилин весняний звіробій накрив гладеньким покривалом, бурхлива кров та як ріка, змиває вени на світанні, а ти стоїш така сумна – одна, чекаєш щастя в одіянні…
Alex

Такі чарівні, ясні очі, на тій картиночці блистять, а ти така, що серцю мила, тебе ж ніколи не прижать до серця до душі побижче, ти та сама, що за мить, поцілиш, що й не заболить, а ті, а ті красиві милостині очі зруйнують все, що закортить…
Alex

Плекайте любов, як тендітне творіння,
Хай засяє в серцях своїм ніжним промінням…
Хай ніколи іскра почуттів не погасне!
І засвітиться в небі твоя зірка щастя!
Чи в осінні дощі, чи у літню спеку –
Не мине, не втече, як у вирій лелека…
Розіллється теплом, розморозить всю душу,
Пронесеться по тілу, а ти очі замружиш…
Оживе, зацвіте, як весною природа,
Не торкнеться кохання душевна негода!
Бо вона розмалює блакитні узори
І свідомість твоя у рожевім просторі…
Бо творить чудеса її вічна сила,
Подарунок Творця, виростають крила…
Загорніться любов’ю, в її барви, салюти…
І покинуть серця усі біди люті…
О, любов, ти кругом!..
Ти, як вітер всесвітній…
І каштани цвітуть…
Знову Київ літній…
ND💗
Надія Холод (ND)

Картина, що написана тобою ввірвалась у моє життя, та й барвами за мить створила радість солодкого мистецтва майбуття, відкинулись усі не згоди і бісова оця війна, ідемо ми до перемоги …
Alex

"…вона любила каву без цукру так сильно,
як колись любили її.
жадаючи, поцілунків пристрасті – не могла заснути без них.
чекаючи нових повідомлень від нього, коли так помирала душа, була готова прийняти все, аби почути одні лиш слова.
на жаль чи на щастя, слів не було,
залишились холодні спогади, про раптове тепло…"
ivanka