Десь за обрієм сонце заходить,
Крізь туман тиху нічку приводить…
Всесвіт стеле яскраве суцвіття,
Кольорова краса розмаїття…
Вся палітра веселки яскрава,
Візерунки між хмар, як заграва!
Я рукою небес доторкнуся!
Так, дістала! Собі посміхнуся…
Домалюю зірки феєричні,
Атмосфера така романтична…
Я стою в піднебеснім просторі,
Задивлюсь на зірки загадкові…
Ті зірки, що ми їх рахували,
Були двоє, потом перестали…
Чомусь пісня сердець зупинилась,
Ця рапсодія…ні, не наснилась!?
Нехай вітер вселенський шепоче…
Ти згадаєш усі наші ночі.
ND💗<br>Надія Холод (ND)

Я хочу забути,
Що знаю російську!!!
Не можу більш чути
Ні вірша, ні пісню!!

Ракетами влучно
Діру прогатили,
Так страшно і гучно
Всі знання УБИЛИ!

У місті-Марії
ЗРІВНЯЛИ з ЗЕМЛЕЮ!
Скаженії звірі!
І пекла лакеї!!

В Ірпені і Бучі
ҐВАЛТУВАЛИ, ДУШИЛИ!
В фортеці-Бахмуті
Взяли й ПІДПАЛИЛИ!

А потім ..ВТОПИЛИ…
Щоб що?!?! Я не знаю!!!
Та ще раз добили –
«язык» не згадаю!!!

Нехай же полине
По рідній Вкраїні
Дзвінка, солов’їна,
Та мова чарівна!

І так… защебече!…
Сопілку згадає…
Бандура забреньче…
І кобза заграє…

І серце утішить,
За душу обійме,
З’єднає і зцілить,
І вселить надію!

І матінка скаже:
«Люблю тебе, сину»,
Вже мовить: «Кохаю»
Той син до дівчини..

Й загомонять люди,
Діти залепечуть,
Вовік не забудуть
Скарбу наших предків

Й зустрінуться якось
В далекому краї,
Й по МОВІ земляк
УКРАЇНЦЯ впізнає..
<br>Вікторія Боровська (Гережа)

Ти знаєш..хочеться невпинно жити
Та не звичайне щоб було життя.
Щоб було ніби в фільмах чи в тій книзі..
Чи може про принцес як в тих віршах,
Що стали сильними або знайшли свій шлях.

Ти знаєш.. хочеться невпинно жити,
Але життя підводить і не раз..
Хотіла бути ніби в фільмі я,чи в книзі,
А вийшло тут якесь лиш небуття.

Хотіла бути сильною і шлях знайти свій,
Все вийшло навпаки..й не сильна я..
А шлях заплутаний як лабіринт невдач всіх,
Мені потрібна була біла полоса..

Настане час і буде все як в фільмі,
Настане час й для сили та удач..
Шляхи розплутаються,й буде все як в мрії,
Яку в дитинстві склала дівчинка мала ….

<br>Тетяна С.

Про маму не писала я багато,
Тому,що скільки ти про неї не пиши..
Ніколи не закінчаться слова ті,
Які сказати «тет-а-тет» хотіла ти.

Любила? Так,і навіть дуже сильно.
Ні,не тому,що винна ти їй це,
Тому,що і вона любила сильно,
Тому,що віддавала серце все.

Сварилися? Звісно,хто ж тут не сварився..
Чи через друзів,й одяг той в мороз,
Вона звичайно правду говорила.
Але тоді була я горда і мала,
Не розуміла тих переживань і злилась,
Бо думала, що вона не права.

На момент даний що ж,скажу одне я..
Люблю і досі й люблю без пуття.
Я зрозуміла ті переживання,
які тоді я зрозуміти не могла..
Все що хотілося б мені це лише пізнання,
Щоб завжди жили в мирі й доброті,
І щоб завжди любили як в останнє.
Як ми любили й любимо завжди…
<br>Тетяна С.

Небо сьогодні сонячне й красиве..
Майже прозоре,якщо придивитись.
Промені сонячні гуляють по камінню,
А вітер теплий віє над подвір'ям.

Сьогодні тихо,лиш птахи співають..
Десь зрідка зустрічаєш ти людей.
Летять птахи,як дні ті пролітають,
Щасливим першим,літнім днем ..<br>Тетяна С.

Війна..так дивно жити звично,
Немов не було болю і образ..
Немов усе що сталося,нелогічне,
І люди що живуть у дивний час..
Радіють,ходять у кафе й театри,
Живуть..так звично ніби це усе,
Наснилося,й уві сні цим вічнім,
Все добре й не болить уже..

Спостерігати дивно так це збоку,
Коли батьки забрали за кордон..
Коли ти мучишся від жалю і думок тих :
"Чому вони?За що всі ці мороки?"
Здається іноді таким несправедливим,
Що вони мертві,а ти все живеш ..
Що в світі усьому цьому білім
Чомусь жива ти й це життя живеш.
Але війна така вже тобі звична,
Що не здається дивною вона
Болюча? Так,але вже не боїшся,
Бо не тебе одну торкнулась ця війна..<br>Тетяна С.

Ну що ж..
Питання маю лиш одне я.
«Як можу я прикрасити ці дні?»
Які здаються такими нудними
Сумними,й дуже дивними усі..

Я можу відповісти лиш про себе,
Читаю книги.. це для мене все..
Якщо читати то здадуться дні ці,
Коротші й веселішими ніж є..

Хоч ледве бачу після них, хоч щось я ,
Але щасливою стаю я хоть на мить..
Поглиблюю життя своє в світи ті,
Й відчути можу я в книжках путь свій..<br>Тетяна С.

Не вкладайте сенсу у вірші,
Не робіть із них комедію чи драму.
Напишіть про щирість у душі,
Про стан свій,або небо напишіть.

Не читайте віршів про кохання..
Написаних в емоціях своїх,
Заплачете гіркими ви сльозами ,
Через щасливі миті,й кращі дні..

Вірші про день,вечір і ніч складайте
Не про хлопчину й дівчину кохану.
Коли не стане їх,
Залишать слід болючий.
Й залишитесь самі з тими віршами..<br>Тетяна С.

Настав той самий знаменитий день,
Дзвінок останній, кінець року й школи.
Зібрались вчителі всі ,і батьки ,
І діти,і уже випускники..

Наділи форму й зачіску зробили,
Книги всі здали і настав вже час..
Прощатися з учителями рідними,
Й поплакати про той хороший час.

Відправляться уже в життя доросле,
Хтось піде вчитись,а хтось працювать.
Але за туалетом більше не покурять,
І не просплять на парті весь урок..

Зустрінуть вони труднощі й образи,
Які життя доросле принесло.
Але воно лиш тільки почалося..
Тому потрібна їм усмішка удачі,
Потрібна й віра в те,що є в світі добро..<br>Тетяна С.

І ось настало тепле літо.
Всі радісні й щасливі як завжди.
А як подумати,то йде життя повільно,
Й немає в тебе просто кнопки "стоп"

Життя все йде,але ловити марно,
Хоч ти сиди,а хоч біжи за ним..
Воно тікає в щось таке примарне,
Поки пливеш ти лиш по течії.

Радіти,сумувати і журитись,
Все входить у життя,але й іде.
І ось ти знову думаєш: -"як жити ?" ,
Чи : – "як добитись успіху,як всі ?" .
Я відповім на це питання лиш для себе..
Життя одне,і як ти не борись ,
Воно втече,підуть від тебе люди,
Й роботу залишиш ти вже колись.<br>Тетяна С.