Заполонили зорі небо,
Росою вкрилася трава.
Іде дівчина біля поля,
Сумний свій погляд лиш кида,
Знов пам’ять створить образ хиткий
Того хто радість дарував,
Того хто обіймав так рідно,
Того хто сльози витирав.
Вона знов вспомнить сині очі, що мерехтливі як вода.
І губи, що тоді казали,
Що будуть з нею на віка.
І знов мокріють очі карі,
І знов покотиться сльоза.
Але рука все витре швидко
І всі забудуться слова.
Гудзик

Безумно люблю я життя,
Хоч бувають моменти хватальні.
Є надія, підкаже чуття:
Що зробити, як бути реально.

Безумовно любити людей –
Це нелегке, небесне завдання,
В круговерті буденних ідей –
Мало чуємо душі страждання.

Нам відкритий лишень верхній пласт,
Потаємне сховалось за кадром.
Таємниці живуть поміж нас,
Щоб дізнались самі нереальне!

Скажуть мудрі: "Ввімкни відчуття,
Перше враження завжди правдиве!"
Але логіка править буттям:
Хтось планує, а хтось просить дива…

Ми даємо собі вкотре шанс –
Не зробити хватальну помилку!
Так важливо втримати баланс,
Необхідну обрати стежинку.

Нереально-реальна любов,
Безумовність її нам під силу!
Лиш довіритись серцю і знов –
За спиною розправлені крила!
ND❤️
Надія Холод (ND)

Мій новий день.
Мене ти – без сумлінь не покидай, люби і прийди до процвітання.
Я роблю все, щоб бути дійсним. Не бути … , як в ті роки перед світанком.
Там не я, там я тону.

Я відбиваюсь, ціною в мирну цінність.
– Що це за цінність?
Це те, що я люблю, і ціную яскравість момента, – я ж знайшов її, і прийшов, до сьогодення.
Я зрозумів, що дороги назад – не буде завтра, це я признав, голосом дитячим.
Viktor

Мій новий день.
Мене ти – без сумлінь не покидай, люби і прийди до процвітання.
Я роблю все, щоб бути дійсним. Не бути … , як в ті роки перед світанком.
Там не я, там я тону.

Я відбиваюсь, ціною в мирну цінність.
– Що це за цінність?
Це те, що я люблю, і ціную яскравість момента, – я ж знайшов її, і прийшов, до сьогодення.
Я зрозумів, що дороги назад – не буде завтра, це я признав, голосом дитячим.
Viktor

Спека настигла нас вже не вперше.
В серпні ще дихати здавалось легше.
Цей райський сад, в якого ми вклали все своє серце.
Яблука і вишні, перестиглі груші оманою зводили нас на гірше.

Моє кохання стало до тебе сильніше.
Серце битися стало все частіше і частіше.
Я дивлюсь на тебе, більше ніж тоді коли зустрілись ми уперше.
Твоє волосся, ми лежимо у полі, ти моє чар зілля від неволі.
Розпростертими руками і ногами по землі, на небі рахуємо зірки.
І здавалось вабити мене ще будеш довго ти.

Заборонений плід набирався соку, червоніючи високо на гілці.
«Мила подивись, як високо росте!».
Крикнув я, голосніше щоб почула лише вона.
Лиш вона, в моїм серці була, бідкалась вона така одна.
Ми все ближче підбиралися до дерева, стовбур був міцний, вдарила по ньому моя рука.
З гілки яблуко перестигле впало, під ноги покотилось.
Яблуко червоне, вже давно висіло, «мабуть воно смакове?» подумав я.
Схопивши із землі, дивлячись в її зіниці, вкусив я, поглинаючись в неї все сильніше.

В мить в очах у нього потемніло, зляг на землю очі встромилися до Бога.
Лиш вона, бігла довколо нього сумна.
Забули скоріш за все, ніскільки ж помилку допустили вони.
Були вигнані з раю, на віки вічні, та любов їх не згасає.
Демʼяна Дама

Спека настигла нас вже не вперше.
В серпні ще дихати здавалось легше.
Цей райський сад, в якого ми вклали все своє серце.
Яблука і вишні, перестиглі груші оманою зводили нас на гірше.

Моє кохання стало до тебе сильніше.
Серце битися стало все частіше і частіше.
Я дивлюсь на тебе, більше ніж тоді коли зустрілись ми уперше.
Твоє волосся, ми лежимо у полі, ти моє чар зілля від неволі.
Розпростертими руками і ногами по землі, на небі рахуємо зірки.
І здавалось вабити мене ще будеш довго ти.

Заборонений плід набирався соку, червоніючи високо на гілці.
«Мила подивись, як високо росте!».
Крикнув я, голосніше щоб почула лише вона.
Лиш вона, в моїм серці була, бідкалась вона така одна.
Ми все ближче підбиралися до дерева, стовбур був міцний, вдарила по ньому моя рука.
З гілки яблуко перестигле впало, під ноги покотилось.
Яблуко червоне, вже давно висіло, «мабуть воно смакове?» подумав я.
Схопивши із землі, дивлячись в її зіниці, вкусив я, поглинаючись в неї все сильніше.

В мить в очах у нього потемніло, зляг на землю очі встромилися до Бога.
Лиш вона, бігла довколо нього сумна.
Забули скоріш за все, ніскільки ж помилку допустили вони.
Були вигнані з раю, на віки вічні, та любов їх не згасає.
Демʼяна Дама

Ой пішов козак на війну
Вернется живий чи мертвий в гробу
Доля рішить, молитва поможе
Молится матінка до бога звертається
Сина верніть сина живого
Я без сина довго незможу….
Ілля

Гортаю сторінки життя…
Іще один день зустрічаю,
О, наше прекрасне буття!
Радію тому, що вже маю.
Краплинки пелюсток роси,
Торкнуся чудового ранку,
Вклонюся матусі Землі:
За мирні, спокійні світанки…
І може десь раптом буран,
Холоне душа від тремтіння
Та знову мине ураган –
О, Боже, безсмертне творіння!
Невпевнений, перший крок…
Зробила дитина у вічність,
Цей наш нескінченний урок,
Незвідана наша дійсність…
Молюся, борюся, встаю,
Ридаю, дитя пригортаю!
Бо маю я долю таку,
Що буде потом, далі взнаю!
ND💗
Надія Холод (ND)

І двох слів не зміг я скласти
І думки не йшли в рядки.
Я забув, як це, писати
І вкладати сенс в вірші.

Чомусь полишило мене натхнення,
Чи слова я всі забув,
Чи можливо це через пекельну
Безодню сповнену зруйнованих зусиль.

Я і зараз наче в клітці
У власноруч збудованій в’язниці.
Сиджу спираючись на стіни
В кімнаті де нема дверей.
MV.

На Покрову на свято помолімося всі
Щоб пітьма відійшла і прийшли світлі дні
Вже давно в Україні триває війна
Ходить жнець по землі забирає життя
Поможи вберегти нашу душу і тіло
Пресвята і Пречиста Богородице Діво
Дай нам сили і духу подолати це зло
Щоб в дітей і онуків життя вільне було
Щоб у кожній родині і в кожній хаті
Була радість й мир і не плакала мати
за дітьми які йдуть на війну помирати
Хай завжди з нами буде твій оберіг
Щоби ворог да нас не ступив на поріг
Хай прибуде до нас твоя милість Маріє
І здійсняться в життя наші прагення й мрії
Хай розсіється морок у рідному краї
І зійде ясне сонце і в небі засяє
Левко