Кожній дівчинці потрібен той, з ким її вогонь не згасне, з ким вона буде неначе в казці.
Поцілунки, квіти…
Й не потрібен їй бокал вина, бо вона і так вже вся розцвіла. Усмішка її тепер не сходить, а метелики в животі з глузду зводять.
Дівчинка тепер вже не та, яка була, бо тепер вона не сама.
Є кому за неї поборотись й виграти дуель. У обіймах може затонути з кимось на весь день.<br>Зем'янська Ольга Іванівна

коли на вулиці блукаю,
серед незвіданих та злих доріг,
у натовпі лиш твої очі я шукаю,
бо з ними легше мені жить.

у цьому натовпі де ходять злії люди,
бажання лиш одне у мене є,
це віднайти в ньому твої губи,
бо з ними легше далі йти.<br>Катинський Денис

так дивно пишу я ті вірші,
неначе щось в думках живе,
і знову чистий білий аркуш,
наповниться словами саме з них.

цей аркуш вже не стане чистим,
не буде знову він пустим,
бо в ньому закарбований цей почерк
який словами душ людських, мені служив

а може вірш цей зовсім не про аркуш?
а може не за душу і буття людське?

та сенс шукати ти не мусиш,
а просто знову прочитай.<br>Катинський Денис

Твої слова, як найгостріше лезо,
Твій погляд, мов зимовий день,
Так зваблював мене щоденно, що забував я навіть, ким я є.

Твої слова, що сказані були у даль,
Здавались так мені близькими,
Це ніби сонця промені, ясні, були,
Що відкривали очі мої, у скрутній хвилині.<br>Катинський Денис

Життя змінює нас і дуже сильно.
В дитинстві, я була доброю, веселою, щирою дівчинкою, яка розуміє все.
А тепер дівчина без блиску в очах, у якої в житті є тільки біль, розчарування, холод , недовіра, та серце розбите в щент, яке нічим вже не врятєш.
Ось так життя ламає нас.
І неважливо, чи ти підліток, чи зріла людина.
В будь-якому разі, рано чи пізно все змінеться.
Той блиск в очах, який з'являвся, лиш від усмішки його, зникне назавжди.
І та довіра до людей також.
Ти просто, перестанеш вірити що комусь потрібна,
І що тебе, можуть любить,
І в кожнім слові, в кожнім вчинку завжди будеш шукать підвох.
Можливо його і не буде,
Але й тебе наївної, довірливої дівчинки також.<br>Суліценко Анастасія

Я дуже жалкую, що стратила серце
Об жорстокі обставини цього життя
Так хочу кричати цілому світу про свої почуття
Про дні безтурботності, про дні каяття
І про вигадку мого «ідеального життя»
Хоч хтось би сказав на початку, що будуть такі моменти буття
Як наслідок, залишились тільки сірі, холодні фільтри сприйняття
І тут я згадала, Боже, ти ж можеш забрати в мене життя?!
Тому, буду без відчаю, сліз, починати сміятись в цей світ, а потім, а потім напишу свій звіт
<br>Shafi

Король і постать та велична і вдалося вбачати у снах він весь у злоті мов в Браяні листю мов осінь знов до нас прийшла і постать та не є магічна, бо той король той правим людом він серце мозок всій країні  люди наче свині всі покірно за ним йшли не бачивши щастя у слабких снах но звісно це все є  солома ми знаємо що  звідки їми кроль то справжній хробак
о горе він сам не нічого зробить не здатен <br>Владислав Ковтун

Сигарета дотліла, чашка кави пуста
обіцяла більше собі не курити
що ж, обіцяла, дарма.

Не можу забути
присмак твій на губах,
коли цілувалися в перший раз.
Коли?
Я бачу очі твої в небесах

Цей зв’язок між нами,
я вигадала зараз це сама
чому ж думаю про тебе зараз
коли лишаюся одна

Поцілуй мене наостанок,
поцілуй, залишись
Зустрінемо разом світанок.

Світанок, сигарета в зубах
ти залишився, але де ти?
ти залишився в смоїх сна.

Це все бурі фантазії
Підробка поезії
Несправжнє почуття.
Але присмак твій на губах
видуманий…

Ти асоціяція ванілі,
сумний.
Ти десь недосяжний
Фальшивий

Я зустріну тебе, вхоплюся
Я спробую тебе, влюблюся

Ніжно оближу твої губи, це ти!
Зв’яжу язики.
Не зможу, не втримаюся
Приховувати думки свої.<br>YY

Навіщо серце розірвала
Навіщо всі слова пусті,
Тиж говорила що кохала.
Та як тепер твій слід змести.
Я не захочу інші очі,
Губитись в них мені не слід.
Я можу тільки дні пророчить
Щоб знов бояться з ранку жить.
Вони кохатимуть гармати, полюблять постріл з рання,
Лиш ми полюбим тихе сонце що буде свідчить про буття,
Ми покохаєм дим табачний, ми знов захочем в забуття.
Ми будем битися з душею,
Щоб знов поринуть в відчуття<br>Гудзик

Нічна веранда, вечір тихий,
Тепер вона не розмовляє,
Знесилена журба й надія її в останнє покидає.
Вона тепер не розуміє як це "кохати" чи "любити"
Єдине все що вона зможе, це лиш творити і робити.
Та хто створив їй тяжкі муки і хто заставив завивать.
Коли вона так прудко й вперто любов навчила воювать.
Вона створила образ хиткий який назвала "ідеалом",
Хоч образ створений з потвори, та й він не дався їй за даром.<br>Гудзик