Я памʼятаю свої думки в той вечір, як написав тобі і врешті, збагнув наскільки ти мені близька й потрібна і все ж, не написав я перший.

Я памʼятаю коли я вперше, почув твій голос і завмерши, не знав, що коїться у серці і зрозумів, що ти мій всесвіт.

Я памʼятаю як побачив твої карі, ніжні очі,
в які я міг дивитись не відводячи свій погляд, в яких я бачив стільки ніжності й турботи, що давало мені спокій, у важкі безсонні ночі.

Я хотів би провести з тобою дні і ночі, не уявляю світ без твоїх ніжних ручок, я хочу, щоб ти була моїм маленьким милим сонцем і хочу щоб ти знала, я завжди пору, я завжди буду поруч…

Ярослав

Настає той час , коли розум просить нас
"Скажи ти сам собі, задай це не легке питання "
У чому сенс кохання ?
А чи може у сім’ї, яку ти хочеш із людиною
Яка припали до душі твердою крижиною
"Та крига то ж крихка" скаже хтось не думаючи ніяк
А крига ця тане не від сонця ясного , а від почуття твого м’якого
Кохання це не слова про вчинки та минулі подвиги твої
Кохання це тиха допомога в час тяжкий для її
А унікум якийсь скаже "Та навіщо вона тобі така". А у відповідь лиш слова такі
Що вона є всесвіт для душі моєї, навіть якщо все людство буде проти неї
А біда лиш в тому що я не вартий і її слова палкого
Я ж насправді її навіть краю серця не чіпаю
Для неї я , життю її заважаю
Для неї я ніхто і всесвіт мій ніщо
Це все фантазія життя того
Що намріяв я собі у майбуття
Аби не поринути в небуття
Та всі ці думи розвіяться як дим
У долині нещасних юнацьких мрій
Андрій Захаревич

Можна когось забути, можна жити і бачити світ.
Можна жити дома, не бачити прикрасний світ.
Оленів в лісах, дощ на небесах.
Що там горіти, коли є місця,
де людина не ступа. Місце звірів широких лісів,
густих рік. Вони там живуть тварини,
величезний ліс, словно стіни.
Там стигають плоди смачні. Життя вирує там в лісах,
де не росте вкусний виноград, не побачити машин.
Там повно повних див, глибоких місць, повних рослин.
Не певно, окутали вони дерева.
Все зелене, яскраве, прикрасне.
Не шкодь природі лісу в горах.
Все-таки ти живий
Дьоміч Володимир

Ідучи через гори і лани,
Через добрі річки,
Через молоді потоки,
Щось озера, мій шлях
Він малий і згинається творчо,
Просто шлях, по якому йдуть люди.
Навіть на небесах шлях, Серед хмар рожевих,
Серед світів тягнеться важкий шлях.
З кожним роком все прозоріше стає,
Майже зника
То є, то його немає,
Більше, коли дороги немає. Переростає в інший, Насправді шлях — це бесмислиний потік
Дьоміч Володимир

Як можна повернути час назад?
Щоб ще хоч на мить опинитись в його обіймах…
Дивитись в очі ті глибокі
І забувать про все довкола нас.
Знов відчути те тепло від посмішки його
Знов почути голос,
Який став рідним за короткий час
Сміятись разом з ним і плакать.
Та чи вартує це того?
Та мить остання,
Та мить уже пройшла…
І я зламалась…
Зламалась на частинки які нікому не склеїть і не скріпить.
Oksi

Через міст я на берег пройду,
На узліссі вільха у снігу…
Перламутром яскрава блищить,
Королівна, зодягнена в шик!
Як ти подруго, сумно тобі?
Пролетіли липневі часи…
Коли вся ти зелена, в листках –
Зустрічала проміння, а птах
Облітав твою крону згори,
Потягнулась до неба з землі…
Не сумуй, трохи ще зачекай,
Скоро знову побачиш свій рай!
Ну, а поки що тут відпочинь,
Стане літо, вгорі неба синь…
З сонця променем разом в танок –
ЗакружИться твій кожний листок!
Я піду, а ти літа чекай,
В барвах срібних засни, подрімай…
Благородство та спокій
зими
Хай навіює сни чарівні…
ND💞
Надія Холод (ND)

Як можна позбутися болі?
Щоб серце не вискакувало з грудей,
А душа не рвалася на міліони частей.
Так щоб я не зламалась, а посміхалась
Людям знов…
Щоб у дрібничках щастя шукала
І світ кольоровим став знов
Oksi

Ця ненаситна пристрасть, мов темний ковзан, несла з собою не лише екстаз, але й пустоту, що миттєво вбирає у себе красу і залишає за собою тінь марення.
Кошма Дмитро

Я люблю вас всіх, люблю як життя
І хай всі образи йдуть в забуття
Хто плаче, а хто рве
Всі папірці бумаги
На яких я писала
Я тебе кохаю
С.О.М

Був яркий закат,
Небо стало всіх кольрів,
Словно розевій цвіт
З’являвся цвіток.

Небо стало сіре марке,
Ярко засвітилося ніжно,
Яркими оранжевими полосами,
Тоді іншої сторони зійшов
Місяць без зір.
Молодий прекрасний.

Тоді я казав: "Жаль, що це
Лише стих.
Прошу, небо, стань цвітком,
Прояви велич Світу."
Піднявши голову, я побачив
Неймовірне із хмар,
Із самого неба
Цвіток був в небеснім світі.

Червоний цвіт,
Оранжевий слід на сірому небі.
Тоді зі одної сторони
Зійшов місяць, який мені не описати.
Цвіток став темним.

Наступила ніч.
Дьоміч Володимир