В душевнім лузі
я букет збираю:
Стебельця щирості,
пучечок доброти,
І ще гіллячку
щедрості зламаю,
Ніжність вдихну,
повагу віднайти.

Там, у траві,
на співчуття наткнуся,
Ще пагінців
турботи відщипну,
Об гілля
справедливості вколюся,
У листя скромності
букет той загорну.

14.10.2023.
Зубко Ганна

Веде дорога
крок за кроком ,
Бордюр вже поруч,
тротуар,
Зір фокусує,
також боком,
Людно…сигари…
перегар…

Гомін людей,
машин сирени,
Собачий лемент
десь здаля…
Міняють колір
уже клени,
Листям вкривається
земля.

Манери осені
ті ж самі,
Є прохолода у красі,
Милі пейзажі
всі яскраві,
В тіні трава ще у росі.

Веде стежина
крок за кроком,
Трава все
тулиться до ніг,
Дім поглядає
вікном-оком,
Під’їзд…квартира…
мій поріг…

15.09.2023.
Зубко Ганна

Ніч неспокійна,
сон в ній не задався,
Огарок свічки
блима-догора,
Десь ранній півень
хрипло відізвався —
Світанку
прокидатися пора.

Промені-стріли
сонце кида в росу,
Вітрець куйовдить
листя через раз,
Стрічаю осінь
босу, жовтокосу
У компліментах
з поетичних фраз.

В її стежках
я знову поблукаю,
Коси берез
крізь погляд заплету,
За гриву, може,
втіху упіймаю,
Візьму з собою
і не відпущу.

19.09.2023.
Зубко Ганна

Згасає вогнище
без хмизу,
В очі в’їдається димок…
Згинає голову донизу
Багаж мій
спогадів, думок.

Скриплять дерева,
ворон кряче,
В води полоні осока…
Очі щипає дим добряче,
До хмизу
тягнеться рука.

Знов язики
вогню стрибають,
Гучно потріскують гілки,
Іскряться спогади,
дрімають
Мої натомлені думки.

19.11.2023.
Зубко Ганна

Він сонцем був,
і снігом, і дощем,
І радістю, і смутком
час минулий,
Та відлетів
крилатим вітерцем,
Лишивши погляд
свій похмурий.

Була весна в нім,
літо і зима,
Холоду більш,
тепла не вистачало,
Осінь у сумі
посмішку несла,
Та радості від цього
було мало.

Минулий час
наївний, молодий,
Більш доброти,
що згодом розчинилась,
Не з легких був він,
дуже непростий,
У нім запізно
мудрість появилась.

Усі крапки
поставила над "і",
Свій плотанізм
вона перечеркнула,
На прикрощі життєві,
що слабкі,
Байдужості рукою
вже махнула.

07.09.2023.

Зубко Ганна

Минув вже день —
думками відходила,
Вечір сумний,
не витримав — сплакнув,
Не заспокоїла
і не відговорила,
Сум розтривожив
душу, сколихнув.

Хоч краплю спокою —
затиснула б у жмені,
Не висохла б вона,
не потекла,
Й пучок тепла —
сховала б у кишені,
І ще б рішучості
неміряно взяла.

Не продається,
не росте у полі,
І не дарується,
у спадок не піде,
Погляд шукає,
просить його в долі,
Й під ноги зирка —
раптом проросте.

16.10.2023.

Зубко Ганна

Чому ти так рано
Прокинулась, мамо,
Й на кухні самотньо сидиш,
Ще ранок далеко
Й за вікнами темно,
А ти,як і вчора, мовчиш.
Чекаючи ранку,
Відсунеш фіранку,
І будеш дивитися в ніч,
Сидітимеш тихо,
Щоб не розбудити
Маленьких ще діток своїх.
Ще вітер дрімає
Й гіллям не гойдає
І роси на травах висять,
Й птахи на дерева,
Під заспаним небом,
Чекаючи сонця,мовчать.
Чому ти так рано
Прокинулась,мамо,
Що сон потривожило твій?
Журба і чекання,
Чи переживання?
Тривога?Безсоння?Чи біль?
Чи зорі у небі
Схилились до тебе,
Вдивляючись знов у вікно,
І просячи ніби,
Засяяли світлом,
Щоб бути з тобою разом.
Чи місяць собою
У небі нічному,
Своєю дугою твій сон відігнав,
Щоб похизуватись
Яким він прекрасним
Над зоряним з вечора став.
Чому ти так рано
Прокинулась,мамо,
Ти ж вчора втомилася так,
Іди,моя нене,
У ліжко ще тепле,
Прилязь,на годинку хоча б.

Гончарук Віталій

Він сонцем був,
і снігом, і дощем,
І радістю, і смутком
час минулий,
Та відлетів
крилатим вітерцем,
Лишивши погляд
свій похмурий.

Була весна в нім,
літо і зима,
Холоду більш,
тепла не вистачало,
Осінь у сумі
посмішку несла,
Та радості від цього
було мало.

Минулий час
наївний, молодий,
Більш доброти,
що згодом розчинилась,
Не з легких був він,
дуже непростий,
У нім запізно
мудрість появилась.

Усі крапки
поставила над "і",
Свій плотанізм
вона перечеркнула,
На прикрощі життєві,
що слабкі,
Байдужості рукою
вже махнула.

07.09.2023.

Зубко Ганна

З вікна дивитись —
що крізь окуляри,
Виходжу, врешті,
знову за поріг,
Сюрпризи осені
мене уже чекали —
Вкрив листопад
із голови до ніг.

Видовище прекрасне,
нема мови,
Той шелест листя
здавна я люблю,
Мені б у ліс,
у гай, чи до діброви,
У давню мрію
золоту мою.

Веде стежина,
листя в різні боки,
Приємний шурхіт —
я вже вдалині,
Гомін людей…машини…
крик сороки…
В моє минуле
хочеться мені.

В ті жовті верби,
що понад рікою,
І берег весь
аж у кінець пройти,
Полюбуватися
калиною рясною,
І у подвір’я
батьківське зайти.

23.10.2023.

Зубко Ганна

В кого чиста совість,
Той і спить спокійно,
А у мене повно
Є гріхів надійних –
Тримаються міцно
Всі вони за душу,
Їх давно потрібно
Вирвати й забутись,
А душа,як грядка,
Заросла бур’яном –
Розібратись тяжко
Як зробити правильно.
І блукають довго
Хащами густими
Надія і совість,
І пам’ять із ними,
Що вони шукають
У душі пропащій –
Час не повертає
Вже назад нізащо.

Гончарук Віталій