Стою край річки,
від води у кроці,
Вже очерет
високий пожовтів,
На тому ж місці,
що в минулім році,
Стовбиче кущ
засохлих будяків.

Милують погляд
верби і осоки,
Птахів не чути,
ворон пролетів,
Шаснув в кущі звірок,
зачувши кроки,
Явір здригнувся,
Тихо заскрипів.

Спадає листя
у осіннім лузі,
В багровий колір
хміль осик обвив…
На плавних хвилях,
дерев'янім пузі
Човен старий,
похитуючись, плив.

20.09.2023.

<br>Зубко Ганна

В небо дивлюсь
до болю в скроні,
Розквітли зорі,
квіти мов в саду,
Якась впаде —
спіймаю у долоні
І посаджу
в своєму квітнику.

Квіту її удень
я не побачу,
Лише вночі,
як місяць зазирне,
Увагою своєю
їй віддячу
І матіола
запахом війне.

І свої очі ніч
примружить чорні,
Щоби вдихнути
запах той п'янкий,
В її росі пасуться
мовчки коні,
У тиші тій
цвіркун лиш говіркий.

15.08.2023.<br>Зубко Ганна

Спека пішла уже, відстала,
Та й скільки можна, годі!
Пахне на клумбі матіола
в вечірній прохолоді.

Вже кажанів
зграя літає,
І сонце заховалось,
Тихенько вечір позіхає,
Позаду ніч підкралась.

Усе приспала поступово,
Росою окропила,
В ній несподівано,
раптово
Сова заговорила.

Пташину казку
розказала,
А може колискову,
В глибокий сон
усіх загнала
І полетіла з двору.

29.07.2023.

<br>Зубко Ганна

Осіннє диво
знов в моїм саду,
Дивлюся, слухаю,
затамувавши подих,
В його обійми
з радістю пірну,
У довгожданий
прохолоди дотик.

Міняє колір
листя на очах,
Мелодія пташина
все тихіша,
Осінь повсюди —
в берегах, лісах,
Завжди з усіх
пора мені миліша.

Знов намилуюсь
нею досхочу,
В її густі
тумани заглядаю,
Ту прохолоду
ближче підпущу,
До неї теж
симпатію я маю.

Зарання вечір
в сад мій загляда,
Сова вже
не співає колискову,
У річці
прохолодніша вода,
Не чути гомону
дитячого із двору.

03.09.2023.<br>Зубко Ганна

Плакало небо,
вже сміється,
Дивися,
знов заплаче,
Вітер за хмарами
женеться,
То крутиться, то скаче.

Неначе кінь
той норовливий,
Спіймати б, загнуздати…
Знов небо плаче,
день плаксивий,
Собі б не заридати.

29.07.2023.<br>Зубко Ганна

Велике поле,а у полі
Маленьке деревце,
Я пас там деколи корову,
Ідучи навпростець,
Там тракторів гули мотори,
Бо кожен з них орав,
І різали плугами поле,
Неначе коровай.
Один з них виорав черешню –
Маленьке древце,
Поміж плугами,наче жертва-
Корння здерте все.
Я посадив черешню в полі
І через день ходив,
І поливав її водою,
Щоб прибавлялось сил,
І будяки я рвав ключі,
І полов бур'ян,
Щоб світліше її було
Між високих трав.
І росла вона маленька
Зовсім при землі,
Вітерець ледве легенький
Колихав її,
Сонце пестило промінням
Гілячки тонкі,
І земля коріння гріла
Подихом своїм,
А в ночі сіяли зорі,
Щоб не було їй
Страшно у нічному полі
В темноті одній…
Вже пройшло багато років,
Довгий час минув,
Як посадив черешню в полі
Молодий пастух,
А сьогодні йшли зі школи
Мої дітлахи ,
Було ближче через поле,
То ж вони й пішли,
Ягоди додом принесли
Солодкі і круглі,
З тої самої черешні,
Що була під плугом.
Дякує,мабуть, природа
Пастуху старому,
Що поміг вижити в полі
Деревцю малому.

<br>Гончарук Віталій

В обіймах вітру,
з посмішкою сонця,
Під супровід
пташиних голосів,
Підходить день
до кожного віконця,
Не підійшов
до мого, не посмів.

За ним, як знав,
журба моя сховалась,
Дуже поранена
душа її, болить,
Про те, що плакала,
нікому не зізналась,
Нема кому,
та й совість не велить.

Вітер війне
ще подиху краплину,
А сонця промінь
сльози обітре,
Та забіжить
в червону горобину
І жартома
в вікно моє моргне.

10.08.2023.<br>Зубко Ганна

Давно світанки
вже для мене диво,
І захід сонця —
кращий восени,
Життя забрало,
їх від мене скрило,
Мої стежки
травою заросли.

Ранкові роси
подумки вертаю,
Вечірні теж,
йду боса по росі,
Вже по землі
давно так не ступаю,
Бо не живу
у Божій тій красі.

Без мого суму
птахи у вирій линуть,
Без посмішки
моєї прилетять,
Двері, як завжди,
спогади відкриють,
Мене утішать,
в себе приютять.

…Сниводу бачу,
хату край дороги,
Навпроти берег
в зелені, птахах,
Піском ідуть,
росою босі ноги —
Тепер таке
буває в моїх снах.

Та спогадів і снів
мені замало,
Хочу у дійсність
на один деньок,
Щоби зустріло,
мило привітало
Село і роси,
річка і пісок…

24.09.2023.

.<br>Зубко Ганна

Із синім небом
поглядом зіллюся,
В різноманіття
вглиблюся хмарин,
Там, поблукавши,
з жалем задивлюся
На одинокий
запізнілий клин.

Важка ця пізня
у птахів дорога,
Те дихання в мені,
той помах крил,
Хоча вони і ближче
всі до Бога,
Перехрестила тричі,
сил їм, сил!

08.11.2023.<br>Зубко Ганна

В душевнім лузі
я букет збираю:
Стебельця щирості,
пучечок доброти,
І ще гіллячку
щедрості зламаю,
Ніжність вдихну,
повагу віднайти.

Там, у траві,
на співчуття наткнуся,
Ще пагінців
турботи відщипну,
Об гілля
справедливості вколюся,
У листя скромності
букет той загорну.

14.10.2023.<br>Зубко Ганна