Родина під землею
Я ні я встигла в підвал
А вони ні
Тато на війні
Я сама мене вони покинули
Я сама сама покинули вони мене
Тривога лунає вже 2 день їсти нема навіть воду забрали а мене згвалтували мені боляче
Мені ж тільки 5 рочків
Мені ніхто не допоміг
Дядькі злякались та втікли
Я залишилась сама сама сама
Мене всі покинули
Безушко Іванна

Спини мене
Спини хоч на одну хвилину
Спини мої слова які із рота ллються без зупину

Сховай мене від всіх людей
Від гніву на усе живе
Сховай мене до поки спрага не втече і не схаменить мою палку , безглузду душу

Спини мене , і заховай
Але це все марно …
Просто бери , мене безглуздого , убитого
Кохай…
Владислав

Тепер ти не кохана
Ти просто слово в моєму блокноті
Написане ручкою вкарбовене в моїй восьмій новоствореній ноті

Тепер ти не мрія , а я не пілот на автопілоті я твір із надії поета, що загубився на темному просторі фільму , що був знятий у темряві ночі

Тепер я не людина , а просто комаха розгублена наче сивочола птаха
Убита комаха , убита собою , своєю мрією, своєю жагою
Владислав

Хто пригадає юності ціну?
У мого покоління недостатньо авантюр?
Земля із присмаком мого страху,
А мою юність обірвав ракетний гул.

Я ще полéжу, у землі – природи лоно.
Не бий у дзвін, я, певна річ, не встану.
Ще 5 хвилин… Для себе і для того,
Щоб ти хвилиною віддав нам шану.

А чорні рами на шевченкових хатах
Дивилися, як чóбіт їх пороги оббивав.
Зіниці їх, поглянь, – вогнем залиті.
Їх, мабуть, вітер фарбував.
Гук Ангеліна

А ти забудь про біль про втому
Про спрагу рабу невідому
Забудь про гордість , каяття

Твори людино , через біль своє життя
Іди до мрій, іди до свого через силу
Твори своє життя людино

Твори , твори
аж до поки не помреш,
До поки життя не зазнає краху, меж

Твори , твори
До поки в муках , в болі не впадеш
Твори до поки ніч не стане днинов
До поки ти не станеш нарешті справжньою Людино!
Владислав

Минає день минає ніч
І гаснуть зорі за вікном
І тільки твої карі очі і запах твій не сходить із моїх думок

А я чекав тільки на тебе
бачиш
Моя надія не згаса
Ти моя мрія, мої дні і ясні ночі
Моя остання що не погасла і у день зоря

А я казав що ти єдина
Хто зможе втамувати біль
Одна на цілий світ людина
Яка загубить мій непримеримий гнів

Одна напевно ти в цім світі
Що загубилась серед дум
Де пахне все твоїм парфумом
І де лунає ніжний шелест трав
Дорога вкрита білим простирадлом
Як жаль що я до неї не дійду
Що більш я не почую запах який вилікує від усіх недуг
Як жаль
Що минули мої дні і ясні ночі
Владислав

Ми друзі не коханці
Ми навіть з тобою не пара
Для чого Бог мені дав серце
І сказав , що у кожної людини є пара

Чому коли ти біля мене моє серце дике й шалене рветься до тебе
Немов навіжене
А очі мої немов бачать щось не земне щось незбагненне
Владислав

Скажи мені чому твоє ім’я для мене це отрута
Що заставляє жити в цім проклятім світі
Твої небесні очі немов рай а коли я їх не бачу хочу сказати світу прощай .

Скажи мені усі свої гріхи
я ж знаю їх
у тебе їх нема
Бо ти як янгол з неба ти одна така на світі
Можливо і не з цього світу ти

Ти як богиня що загубилась в темряві світу із гіркого віку самоти
Владислав