Гроза доходить до кінця.
Над містом припиняє свій хід дощ.
Небо нічного міста нагадує сіру ковдру
Дорослих дітей,
що пустують.
Як ми
Тільки що,
одну коротку вічність назад.
З розчиненого вікна повітряною течією суне холод повітря після дощу.
Він змушує тебе закрити сірою ковдрою
Рамена, змушує тебе бажати тепла
мого. Я і не проти — закопую руку
Десь у районі твого волосся.
Проходжу руку, ніби вона серед рослин,
Волосся прохолодне, приємне на дотик.
Денний бруд мого адамового яблука
Зішкрябує прозорий ніготь ручки,
яку я цілував
вже дві короткі вічності назад,
а три короткі вічності назад вона
водила пальчиками по моїм лиці,
як художник водить пензлем по полотну.
Нова коротка вічність пішла повз нас
І ми її застали — назад.
Передаю тобі сірий плащ пустощів
дітей дорослих.
Виходжу на балкон.
Холод повітря після дощу перевіряє
Мої груди — перевіряє, чи не холодно мені.
Сірість, сірість кольорів будинків, зелень
Нагадує воно все запліснявілий суп.
Це соромить місто, воно затуляє зір,
Спускає мені на очі
моє ж дурнувате волосся,
не хоче, щоб я ще щось придумав.
Підходиш ти, сприраєшся.
Мовчимо.
Дивимось.
Місто затуляє нам очі нашим волоссям.
Вулиці ріжуть звуки.
Вітер посилюється.
Місто ненавидить нас.
Місто ненавидить мене.
А я – його.

Макс(им)

Мы хотим попасть на сцену,но у нас возможностей нет,наш день накрыла темень,но в ней нужно увидеть свет.мы упали в глубокую реку и хотим выйти сухими с воды,но не любому человеку под силу выполнить несбыточные мечты.но от этого мы не заплачем может быть к нам вернётся удача,мы своей добьемся цели и получим то что хотели.мы хотим продвижения вперёд,не ступивши ногой ни единого шага,нам нужно пройти как бы сквозь лёд,а мы не можем пройти сквозь бумагу.мы очень хотели закончить дело,не пройдя ни огня ни воды,но вряд ли нам неумелым удастся сделать осуществление нереальной мечты.но от этого мы не заплачем может быть к нам вернётся удача ,мы своей добьемся цели и получим то что хотели.
Пастух андрій

Я шукаю відповідь у собі, можливо ти хочеш змінити щось у мені ?
щоб ловити ці погляди знову,
Зробити зачіску, як у нього,
Або купити футболку його,
Щоб отримати знову цей погляд, який нас познайомив, не на ньому, а на собі.
山姆

Ремарк казав глибокі речі:
-Люби усіх,кохай одну
-Любити можна все
-Кохати лиш одну
-Любити можна всіх
-Кохати лиш тебе
-Любити можна друзів
-Кохати хочу лиш тебе
-Любити можна всім
-Кохати треба вміти
-Любити можуть всі
-Кохати хочу, а любити ні -Кохати можу, а любити ні
-Кохати буду, а любити ні

Люци

Тебе зустрів, моя кохана,
По світу білому блукав.
В кінці кінців знайшов нарешті,
Так довго Я тебе шукав.

Ти не здогадуєшся, мила,
Про мої щирі почуття.
Хочу, щоб ти, моя принцеса,
Зі мною все життя була.

І по ночах собі тихенько
Сни кольорові бачу Я.
Жадаю, щоб моя рідненька
Всі мої сльози витерла.

Мені з тобою дуже легко!
З тобою Я, немов, в раю!
Та від великого кохання
Неначе янгол Я лечу!!!
Юрій Сіромашенко

Зі святом тебе, страждальний народе
Хай доля нарешті дасть спокій тобі
Життям не шкодуючи, з злим Іродем
Згоряють дочки і сини твої в боротьбі
Не дремле ворог, сверіп та підступен
Казав "ми браття", Україно, спокійно спи
А сам чекав коли час наступе
Кінжалом вдарить за твоєї спини..
Повітря стогне в’язке та пружне,
Тривогой сповіщує все живе
Ми витерпим, вистоїм, разом, дружно
І раны загоються, плоть заживе.
Не дасть нам здатись козацька слава,
Хоругви вітер разправить вщент
Поляжуть гади, їх вдача лукава
Не зіпсує наш славный вікенд
Не мы, так діти здобудуть Волю
Росою всохне московський цар
Блискавкой божою порушить додолу
Кремлівські башти і їх "самовар"
33-га річниця, хто міг би знати
Якої гіркоти вона принесе,
Тримаємо стрій своєї піхоти
Спитає історія з нас за все
Живи Україно і нищ без жалю
Назовні ворога, і в собі
Закриє Оранта тебе покривалью
І слово "Воля" на твоєму гербі !

Олександр

У него есть машина,у него есть и дача,у него есть свой собственный дом,он живёт не горюя не плача и любая проблема ему ни по чем,он живёт не считаясь с законом он придумал себе свой закон,его жизнь дышит властным тоном и похожа на сказочный сон.украинский бюрократ ты живёшь как у бога за пазухой поверни же к народу свой взгляд и холодность души не показывай.всем известно ты очень богат и боятся тебя безусловно украинский бюрократ всемогущий но бедный духовно.он не ездит в трамваях не сажает картошку ,ничего он не делает сам но ему свои люди проложат дорожку к самым важным и нужным постам.он шагает вперёд и идёт напролом,сметая всех кто стоит на пути,дело с ним это шутки с огнем так как он везде может связи найти.он никого не любит слушать ему дай власть на остальное наплевать кому то жизнь для выгоды разрушить а чувства в душе бесполезно искать.украинский бюрократ ты живёшь как у бога за пазухой поверни же к народу свой взгляд и холодность души не показывай,всем известно ты очень богат и боятся тебя безусловно украинский бюрократ всемогущий но бедный духовно.
Пастух андрій

Я так шукав тебе, мій Боже,
Багато труднощів пройшов.
Життя підніжки підставляло
Поки тебе Я не знайшов.

Вставав Я вранці на роботу,
Собі тихесенько моливсь
Загоїлися, щоб ті рани рани,
Які були в мене колись.

Знайшовши Біблію стареньку,
Почав читати Я її.
Вертаюсь в ті тисячоліття,
Коли були ми всі брати.

Дорога пилу під ногами,
Ось перед натовпом ідеш ,
Кричать всі злобними словами,
А Ти скорботний хрест несеш.

Я невиразно пам’ятаю
Набрід той римської орди.
Ти був понівечений, Боже!
Коли на смерть Тебе вели.

Тебе, Ісусе, не впізнати.
В вінку терновім вже ідеш.
Кайдани міг Ти розірвати,
Однак, добро і мир несеш.

Зціляв, сліпим давав прозріння; Ти, навіть, мертвих воскресав;
Відкрити, щоб всім шлях спасіння,
На Себе ношу тяжку взяв.

Велике в тебе є терпіння!
Ось де смиренню Я навчивсь.
Кров бігла на сире каміння,
Я боляче на це дививсь.

Молитву за народ гарячу
«Прости їм!», – мовиш, Боже, Ти.
В Твоїх очах Я Вічність бачу,
Яку спромігся прийняти.

Батіг твоє поранив тіло,
Прибиті руки до хреста.
Тобі тоді дісталось тяжко
Від голови і до хребта.

Страждаючи в Невинній плоті,
Віддавши дух в останній час,
Ти помирав в Своїй скорботі
І стався жертвою за нас!

І знову рано вранці встав я,
Собі тихенько помоливсь,
Загоїлися, щоб ті рани,
Які були в мене колись!
Юрій Сіромашенко