Мотор січ бажали си придбати
Та сланець крадькома видобувати
"Братів" слов’ян під себе підібгати
В кишенях мати дощ з відра…

Тканиною моторів вмить заграло поле
Що було раєм стало місцем мору
Кохання до ворожого згубило
В мить Україну запалило.

Та розпач зріс, горів і ліс
Бо мізках не з’єднав слушні контакти
Людей що в молитовний дім
Заносили менталітету краплі.

Та храм той – то була мара
Й костюми замість совісті в акторів
Сион й Афон трубили через слово
Заплутуючи сенси в зомбі тан.

Навіщо ж люд до доброго тулився
А в решті вщент весь обпалився
Химера в дім прийшла а з нею
Питання задоволення потреб.

Дітей навчати як? сховати їх сердечних
Щоб викорчувати насіння зла
московія що принесла.
Убити в собі московита
Тепер задача в нас велика!

Вкраїнська юрбо пробудись!
Вишневим цвітом дотягнись
Дістань той ключ що зло сховало
Розкрий серця, щоб засвітало…

Я вірую у праведність сердець
В брунатний та блакитний погляд долі
Та мови української кінець
Відкинутий на безкінечність в зорі.
(с) 29.09.24
України плекаючи сила

Часи Хмельниччини минули,
"Руїна" вслід за ним пішла,
Мазепу й Орлика забули,
Революція Верлана пройшла.

Та бої все ще тривали,
То ж в хід пішли підступні плани,
Гуртом країну розідрали
Ляхи, москалі й османи.

Пройшли роки і всі притихли,
Змирившись з долею тяжкою,
І навіть гайдамаки зникли
Склавши свою зброю.

На болотах тим часом постала напруга,
Переворот здійснила нова імператриця
Назвалась Катерина друга
Саксонська ця блудниця.

І хоч дівиця не вродлива,
Злягалась з ким тільки не лінь,
Легенда масово ходила,
Що побував там навіть кінь.

Одним з таких “щасливців” долі
Був Станіслав Понятовський,
Ще й з Катеринової волі
Королем став польським.

Всіх наказів владних
Не фільтрував,
Католиків і православних
У правах урівняв.

Поляки вскипіли
І після дебатів,
В місті Бар утворили
Секту конфедератів.

І давай задля забави
почали чинить росправи.
Катували, грабували,
Церкви руйнували,
Калічили, трощили,
Православних не щадили.

Та не довго для шляхти
Музика гралась,
Гайдамацьке повстання
в Україні піднялось.

І вже 6 червня
З групою вояк
Вирушив з Чигирина
Максим Залізняк.

Сили повстанців швидко зростали,
Місто за містом щоденно звільняли.
Зметали зі шляху тиранів,
Здобули Черкаси, Смілу, Канів.

Вже й володінь Потоцького дістались,
Під Уманню військо все зібралось.
На зустріч повстанському фронту
Послала шляхта Івана Гонту.

Авторитет він мав чималий
В Уманській провінції,
Тож отримав там посаду
Сотника поліції.

Іван був хлопець не простак,
Освіту мав і гострий розум
І шляхта зовсім аж ніяк
Не вбачала в ньому загрозу.

В Звенигородку він відтак
Вирушив на розбори.
Його зустрів там Залізняк
Й почались переговори.

Кожен в Умані поляк
Від звістки налякався,
Що Гонту вмовив Залізняк
До повстання доєднатись.

Мабуть повірив він в ідею,
В країні можлива та пора
Коли козацтво править нею,
І кожен вільний від ярма.

А шляхта, щоб урятуватись,
змінивши згажені штанці,
Почали до бою готуватись,
Як полохливі ті зайці.

Та зрештою після боїв тяжких
Там почалась страшна картина,
Яку очевидці подій тих
Назвали "Уманська різанина".

Хотів врятувати Гонта міщан,
Та не щадили повстанці гнобителя,
Проте від розлюченої маси селян
Вдалось врятувати дітей управителя.

Отримавши шалену славу,
Максим як гетьману годиться,
Проголосив нову державу
І Умань там була столиця.

Отож тепер колишній сотник,
Від повстанської ради,
Отримав звання нове полковник
І атрибути князівської влади.

Ураганом лились
Гасла революційні,
Швидко ширились
На воєводства сусідні.

Удача козакам всміхнулась,
Стільки крові було пролито,
Що від страху здригнулась
Вся Річ Посполита.

І як раніше це бувало,
Перед лицем поразки зпереляку,
На допомогу ляхи позвали
Свого московського друзяку.

Розуміла Катерина,
Що козацьку пожежу
Вітром перекине
На лівобережжя.

Тож об’єднавшись з ляхом,
В своєму стилі,
Підлим шляхом
Свої плани здійснили.

Союзником прикинувшись
Умань оточили,
Козаки довірившись
Двері відчинили.

Переступивши кордони,
Ножа встромили в спину,
Розброїли загони,
Керівників схопили.

Після довгих знущань доволі епічних,
Винесли вирок на день десятий
Максима на каторгу довічну,
А Івана до страти.

Страта руйнувала
Всі норми етичні.
Показово тривати мала
Цілих два тижні.

Гонта вийшов на страту
З лицем спокійним і веселим
І продовжував жартувати
Коли смугу шкіри здерли.

Ефект на публіку чималий
Ці дїї Іванові справляли,
Тож не витримали кати
І голову йому відтяли.

(Серед натовпу під час страти,
Стояла й підло посміхалась,
Дочка уманського магната,
Що завдяки полеглому врятувалась.)

Ці події не зуміли
Досягти головного.
І не зупинили
Руху визвольного.

Боротьба ще тривала
Кілька років безупину,
Та вкотре поразки зазнала
Від удару в спину.

Став зрадником вдвічі,
З промаскальським нутром,
Отаман Запорозької Січі
Калнишевський Петро.

Допоміг він ворогам
Повстання придушити.
І з рештою остаточно
Коліївщину зупинити.

Віддячила Катерина отаману сповна,
В соловки його заслала,
А після цього щей вона
Запорожську Січ ліквідувала.

І польські володіння
Не спішила покидати,
Та без докору сумління
До рук хотіла їх прибрати.

Як результат її діяння,
Ослаблена й розбита,
Припинила своє існування
Річ Посполита.

Історія вже вкотре дала перевірить,
Що з тими буває,
Хто москальським словам вірить,
Хто їх сторону вибирає.

***
Країна має здатність відтворюватись,
А історія має властивість повторюватись.

***
Якщо мене би запитали,
Яку країну б ви назвали,
Що мала несправедливу долю,
Сповнену відчаю і болю,
Де голодомори пережило селянство,
Попри родючих чорноземів багатсво.
Де вся історія – це боротьба за волю,
Де ворог ніколи не дає покою.
Де мільйони жертв і кілометри завзяття
Не подололали це прокляття
Де за визвольним рухом йде завжди "Руїна"
Спадає на думку лише Україна.
Олексій

Як можна почути тишу?
Крізь роздуми марева днів…
Відкрити таємності нішу
В потоці картинок зі снів…
А тиша живе у краплинках,
Коли барабанить дощ…
Коли колисають хмаринки
Твої вічні думи про щось…
Ти чуєш її у листочках,
Шепоче з вітрами в лісах…
У митях зростання росточків…
І в кутиках наших серцях…
Як можна почути тишу?
Вловити миттєвості дзен?..
Щоб мати відраду та втіху
І гаму від звуків пісень…
Нічого складного немає,
Бо чуєш весь Світ, Небеса…
Долинами долі вітаєш,
Прогулянка в чаті життя…
ND💗
Надія Холод

Сумуючий Крим, де небо в сльозах,
Там, де хвилі шепчуть про спогади враз.
Зелені гори і пісок золотий,
Тепер у тіні, де мрії мертві.

Сонце заходить за обрій далекий,
Вітер несе гіркоту розлуки,
Забутий голос, що кличе з глибин,
Земля, що страждає, і серце, мов тінь.

Там, де зливаються небо й вода,
Де колись звучала веселка завжди,
Тепер лише тиша, безрадосний день,
Залишилась тільки печаль на тінь.

Лише вітри, що проносять печаль,
І спогади, що в серці завжди, як сталь.
Сумуючий Крим, де вітер гуде,
Чи зможеш ти знову знайти свій шлях?

В твоїх просторах — мрії і кохання,
В тобі живе пам’ять про безмежні бажання.
Сумуючий Крим, та настане день,
Коли знову з’єднається серце й пень.
Вадим

Курськ, ти знову на рідній землі,
Серце тріпоче, як вітри в лісі.
Ти, що мандрував у пітьмі,
Тепер повертаєшся до мрії.

Шляхи твоїм спогадам не зрадять,
Вкриті травами, де душа прагне летіти,
Там, де звучить українська пісня,
Там, де кожен камінь — це рідна частина.

Відчуваєш, як серце б’ється в такт,
Курськ, ти знову відчуваєш свій блакитний знак.
Тепло твоїх полів і ланів,
Зовсім близько — твоїх рідних звуків.

Забудь тривоги, забудь часи,
Справжня воля — у просторах мечаКурськ, ти знову на рідній землі,
Серце тріпоче, як вітри в лісі.
Ти, що мандрував у пітьмі,
Тепер повертаєшся до мрії.

Шляхи твоїм спогадам не зрадять,
Вкриті травами, де душа прагне летіти,
Там, де звучить українська пісня,
Там, де кожен камінь — це рідна частина.

Відчуваєш, як серце б’ється в такт,
Курськ, ти знову відчуваєш свій блакитний знак.
Тепло твоїх полів і ланів,
Зовсім близько — твоїх рідних звуків.

Забудь тривоги, забудь часи,
Справжня воля — у просторах меча.
Курськ, ти — частина величі святої,
Додому вертаєшся з надією безмірною.

Збудуємо міст між серцями,
Повернення — це нові починання.
Курськ, знову в обіймах родини,
Ти — частинка великої України.частина величі святої,
Додому вертаєшся з надією безмірною.

Збудуємо міст між серцями,
Повернення — це нові починання.
Курськ, знову в обіймах родини,
Ти — частинка великої України.
Вадим

Курськ, ти знову на рідній землі,
Серце тріпоче, як вітри в лісі.
Ти, що мандрував у пітьмі,
Тепер повертаєшся до мрії.

Шляхи твоїм спогадам не зрадять,
Вкриті травами, де душа прагне летіти,
Там, де звучить українська пісня,
Там, де кожен камінь — це рідна частина.

Відчуваєш, як серце б’ється в такт,
Курськ, ти знову відчуваєш свій блакитний знак.
Тепло твоїх полів і ланів,
Зовсім близько — твоїх рідних звуків.

Забудь тривоги, забудь часи,
Справжня воля — у просторах мечаКурськ, ти знову на рідній землі,
Серце тріпоче, як вітри в лісі.
Ти, що мандрував у пітьмі,
Тепер повертаєшся до мрії.

Шляхи твоїм спогадам не зрадять,
Вкриті травами, де душа прагне летіти,
Там, де звучить українська пісня,
Там, де кожен камінь — це рідна частина.

Відчуваєш, як серце б’ється в такт,
Курськ, ти знову відчуваєш свій блакитний знак.
Тепло твоїх полів і ланів,
Зовсім близько — твоїх рідних звуків.

Забудь тривоги, забудь часи,
Справжня воля — у просторах меча.
Курськ, ти — частина величі святої,
Додому вертаєшся з надією безмірною.

Збудуємо міст між серцями,
Повернення — це нові починання.
Курськ, знову в обіймах родини,
Ти — частинка великої України.частина величі святої,
Додому вертаєшся з надією безмірною.

Збудуємо міст між серцями,
Повернення — це нові починання.
Курськ, знову в обіймах родини,
Ти — частинка великої України.
Вадим

Скажи мені за що, я так страждаю
Твій поцілунок я ніяк не забуваю,
Хотіла б скрикнути я на весь голос,
Але не можу показати свого болю.
Сміюся в очі всім весела, завжди рада.
А на душі у мене розпач і велика рана.
Як бути далі? Просто далі жити?
Скажи мені? Чого мовчиш постійно?
Я знаю ці стосунки не можливі,
В мене своє життя і ти не вільний.
Але для чого було починати грати,
У ігри ці неспинні й старанні.
Так, так старався ти насилу,
Гарно вийшло, ламати чужу душу
Це для тебе легко значить.
А я повір, я вийду з того стану.
Сильніша і не зламана стану.
Ніхто не смітиме наблизитися більше,
До мого серця, бо воно замерзло.
І винесла урок я дуже вірний.
Не віддавай ти в руки свою душу більше.
Аділ

Скажи мені за що, я так страждаю
Твій поцілунок я ніяк не забуваю,
Хотіла б скрикнути я на весь голос,
Але не можу показати свого болю.
Сміюся в очі всім весела, завжди рада.
А на душі у мене розпач і велика рана.
Як бути далі? Просто далі жити?
Скажи мені? Чого мовчиш постійно?
Я знаю ці стосунки не можливі,
В мене своє життя і ти не вільний.
Але для чого було починати грати,
У ігри ці неспинні й старанні.
Так, так старався ти насилу,
Гарно вийшло, ламати чужу душу
Це для тебе легко значить.
А я повір, я вийду з того стану.
Сильніша і не зламана стану.
Ніхто не смітиме наблизитися більше,
До мого серця, бо воно замерзло.
І винесла урок я дуже вірний.
Не віддавай ти в руки свою душу більше.
Аділ

Я так люблю родину и свій край,люблю радіти ,з друзями гуляти, але страшна біда вірвалась у наш рай і лютий ворог став його вбивати. Живемо в відліку тривога і відбій і всі чекаєм,що наступе час-закінчиться жахливий буревій , і мир зі спокоєм повернуться до нас. Коли страшною хвилею лунає визг сирени,коли біжиш в хвилини в укриття,не знають люди ,де себе подіти, ти молишся за рідних і життя .А потім чуєш – «Все,відбій тривоги,ви,можете виходить з укриття»ти тихо дякуєш тим янголам і Богу,що бережуть постійно нам життя . Тим янголам ,хоробрим,мужнім,славним,що захищають нашу неньку від орди,кладуть всі сили ,все своє завзяття,щоб українські люди не жили в біді. І буде день,і буде перемога ,повернуться військові живими до рідні і я одне лише бажання маю ,щоб в світі більше не було війни!
Анастасія Волошина

Грає вітер снігами,
А місяць світить між зорями.
Хуртелиця завиває,
А моє серденько вже Нового року чекає.
Нехай рік новий нам принесе:
Щастя, любові , грошей на все.
Хай сонце світить вам кожен день,
А душа співає веселих пісень.
Нехай смуток в житті буде нечастий гість,
А радість буде з вами завжди та скрізь.
Люся Злепко