А пам’ятаєш як ми тебе спасали? Коли ти знову був у стані алкогольного сп’яніння і у тебе серце стало ти тоді впав на ліжко прям як кам’янюка ми тоді тебе спасали і де подяка за це? Чому ти за все добро відповієш злом? Тобі подобається? Іди воюй тварюко там тобі і місце. Там своє зло показуй, ти готовий вбити? Іди вбивай тіки не тут тварюко тут тобі не місце, ніколи не чіпай жінку і дитину за це горіти тобі в пеклі усім тиранам за це горіти в пеклі, хто придумав бити жінку і дітей та краще б ви захищали країну а не наоборот принижували її тим що ви таке творите тварюки неумісні.
Emelissa

І тільки зараз я зрозуміла що я всього лиш Ангел який хоче повернутись додому (на небо) мені не подобається це життя, як кажуть "завжди кроваві полоси на руках, і ніколи чорні на фото" настане час появляться крила з руки потече кровава смісь Ангел попаде додому обов’язково і відлетить душа на покій.
Emelissa

Тату ти чуєш? Чуєш, усе тіло в крові..
Ти запитаєш хто він? Хто зробив тобі боляче що все тіло в крові, я промовчу але в моїх очах буде видно хто він ти побачиш своє отраження в моїх очах, можливо і не зрозумієш ти це…
В пам’яті всі моменти кроваві усі болісні і кроваві моменти вспоминаючи їх коле серденько моє коле, коле розумієш? Тату мені боляче, боляче.
Emelissa

Іноді мені здається що ти єдиний хто може робити мене тою сомою маленькою дівчинкою якою я так давно не була, коли тобі потрібно додому і ми прощаємось я зовсім не хочу тебе відпускати, я хочу бути тільки з тобою, ти єдиний хто дарує мене посмішку не намагаючись цього зробити, я надіюсь що ти будеш найщасливішим хлопцем поряд зі мною.
Emelissa

Знаєш?
А й справді, навіть не злічити, скільки років тебе вже нема.
Скільки років ти не ходиш цією землею,
Скільки років світ не чує твій сонний сонет.

Навіть хвилин не злічити, час пливе, як судно у морі.
Час летить, немов його і не було,
Немов він розчинився десь там, наяву полетів за вітром в Атланту.

Хвилини, секунди, години — все минає, як і ти.
Як і ти, вони зникають,
Як і їх, тебе не повернеш.

У кожному заході сонця бачу твої обриси,
Немов щоразу переді мною з’являєшся ти в образі хмаринки.
Немов сидиш і розгойдуєш ногою на одному з казкових хмар.

А й справді, навіть не злічити, скільки тебе нема.

Порахувати всі години важко, важко прожити між ними кожен біль.
Бо вони передають ті емоції, насичені тобою.

Тобою просякнутий кожен рядок недолугого вірша.
Тобою просякнуті спогади,
Ті найтепліші та зігріваючі моменти мого життя.

Я пам’ятаю всі твої доторки,
Пам’ятаю всі твої слова,
Пам’ятаю ті миті.

Згадую тепло слів, сказаних тобою,
Тих самих — живих.

Та й справді шкода, що навіть не злічити, скільки років тебе вже нема.
Скільки років ти не ступаєш по цій нашій землі,
Скільки років світ не чує твій сонний сонет.
Час — він, як вода, витікає в далекі краї.

Твої твердження були моїм заспокоєнням.
Твоя слава — житимеш в моїй пам’яті завжди.
Твій сонет, хай і не чує його світ,
Та чую я у своїх снах.

Він — як дороговказна зірка для мене назавжди,
Твій ритм серця житиме в мені.
Раз і назавжди.

Світ не чує твоєї мелодії.
Та я співатиму її без кінця,
Доки і сама не піду назавжди.
Люсме

Чи ми з Поділля, а чи з Волині,
З Полісся, а може із Буковини,
Із Слобожанщини чи Прикарпаття,
Чи Наддніпрянщини, усі ми браття
Пишаймося тим, що ми українці
І не дамо, щоби зайди-чужинці
У нашому краї хазяйнували,
Матінку-землю вкраїнську топтали.
Ворог хай знає – нас не скорити,
Вільно й щасливо прагнемо жити.

2020 р.
НЕОНІЛА

Знов краплями роси зволожена трава,
Мов перлами блищить і світиться уся…
Ранкова свіжість поля…
На серці холодок,
Так очі сліпить блиск
З алмазів пелюсток!
Відкрився новий день
З дрімучої пітьми.
Так хочеться цвісти
В захопливій красі…
В маленьких таємницях –
Великі звершення,
Така світобудова –
Мистецтв довершення!
Смарагдова роса
Заслала десь стежки…
Вологою покрила
Всі польові квітки…
Так тихо шелестить
Під кроками трава,
Яке маленьке диво –
Прикраса для життя!
Краса врятує світ,
Великий хтось сказав!
Благословенний вітер
Слова ці прошептав.

ND💗
Надія Холод

Коли мріяти — ні, я второпав,
Що єдина в житті заборона,
То спокій знайти, самотужки,
Видих останній, натужний.

То вийти завчасно із тіла,
Променем впасти на брила,
Розтанути поглядом милим,
Берег Дніпра, малинова піна.
Михайло Нечипуренко

Мимоволі прагнув до любові
У стінах тихо мов пітьма
У них і так багато болю
Присутній протилежний страх

Ці стіни сковують ненависть
І одночасно посмішку лювлю
Це не печаль, це ніби жалість
Я там себе завжди гублю

Там на відкритих хмарами просторах
Де очі марять із думками
І по далеких коридорах
Я чую ніжний голос мами

Немов у домі став би спокій
І пропадали всі шуми
Аромат душі такий солодкий
Я втратив час на роздуми

Вона прийшла і стало тихо
В пітьмі зʼявилось світло знов
І я відчув, минуло лихо
В душі відчув що це любов

Олександр Мангов