Від болі крикну
і крик на шепіт.
Бачу тут сльози,
Чую там регіт.

І тут лиш дим вогню,
бездонність круч.
Завжди де ти і я
нещастя поруч.

Відкриємо вікно,
А в небі жезлом б’ють.
Та нам все рівно тут –
Птахи тут гнізд не в’ють.

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Він грав на скрипці дивлячись в вікно.
Думками молодий – не молодий роками.
А там її, як молоде вино,
В будинку, що навпроти, бачив вечорами.
Завжди одна, навушники і кава,
Білизна біла, гарна як весна.
Здавалось скрипалю, що то вона, білява
В його руках… мелодія сумна.

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Він дзвонив їй кожен ранок,
а вона мовчала.
Їй здавалось, що вона,
все давно сказала.
Ще коли були разом,
нічого додати.
А він все не міг, між ними,
зв’язок розірвати.
А вона все пам’ятала,
не могла забути.
Вечір, скандал і слова,
що гірші отрути.
Пережите, на обличчі,
давалось в знаки.
Промовчала….і сильніше
стиснула кулаки…

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Вітер цілує долоні.
Заспокойся, почуй тишу.
Я завжди буду поруч,
Я не залишу.

Я завжди буду поруч.
А ти ніби в битву,
То встаєш, то падаєш,
Читаєш молитву.

Я завжди буду поруч,
Повірити змушу,
Лікую любов’ю
Поранену душу.

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Як упаду то не встану
Бо щороку я їм допомогаю
А доброти ніякой
Костя

Встав і пішов.
А де «до побачення» ?
Я сподівалась що це кохання,
Що це побачення.
А ти як вогонь, який палає,
Не загасити.
Встав і пішов,
Ти просто не вмієш любити.
І що тут такого?
я просто з колишнім обнялася
Немає нічого дивного,
я ж з ним не цілувалася.
Бувають такі почуття,
Не подолати.
Так, ніби зав’язані очі,
Хотіння кричати.
А ти пішов, тай нехай.
Не захотів говорити.
Помада забруднила келих,
Не тобі з цим жити…

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Втомилося сонце самотнє кружляти,
Лягло за обрій відпочивати.
Не знало сонце, що серце гаряче,
Коли на одинці, буває і плаче.

Хотіло сонце світанку дзвонити.
І розказати як важко жити.
Що сонце не знає пітьми закону,
Але не має, сонце, телефону.

Підкажемо сонцю, що ранок на сході
Він там як завжди, так у природі.
Хай сонце щасливе засвітить усюди,
Хай будуть зігріті на всім світі люди!

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Гарна жінка за столом,
Поряд тане свічка,
Ніжно музика журчить,
Ніби тече річка.

Тут вечеряє не раз.
Тихий ресторанчик.
Навіть можна танцювати,
Маленький майданчик.

А навпроти сидить він,
Сивина, краватка.
Телефон,дзвінок, папери
Чоловіча хватка)))

Він один, вона одна
Келихів торкнуться.
Та жаль, дороги їх
Не пересічуться.

А їм би вдихнути парфуми
кохання…до рання…

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Глянь – зірка падає,
Загадай бажання!
Не загадала?
Мої вітання(((
Ти завжди була
Такою повільною,
В бажаннях принциповою,
В обов’язках вільною.
Та я кохав тебе,
Кохав божевільно.
Глянь – зірка падає!
Для тебе….повільно)))

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

-Давай прощатись.
– Ні не можу!
Не йди, вже осінь на порозі!
А тут у двох нам добре в тиші,
тут ми одні і ми в дорозі.

– Давай прощатись.
– А потрібно?
Знай розставання з горем схоже,
А тут нам добре у вагоні,
Хоча це гріх і так не гоже.

– Давай прощатись.
Знаєш спогад
На серце з сумом налягає.
Тебе чекає десь родина
За зраду доля покарає.

-Давай прощатись.
– Розумію,
В житті нічого не змінити.
Забудьмо все, що було з нами,
І будемо як жили, жити.

ЛАРИСА ЗАКІЄВА