Коли ти був, цвіли ромашки і тюльпани.
Коли ти був, співали солов’ї.
А зараз – квітнуть хризантеми,
А зараз – плачуть мріями дощі.
Коли ти був, бандана яскравіла на чолі,
Коли ти був, чекали звуки і пісні.
А зараз – тиша вкрадлива сичить,
А зараз – день перекриває ніч.
Коли ти був, чи коли я була?
А зараз пісня є? Чи музика німа?
26.06.23 ©Ірина Вірна
Покажи мені щось нове!
Звільни від роздумів і розпачів,
Затягни в байдужі потреби,
Ігноруй волання та оклики.
Негайно покажи щось цікаве!
Схопи і веди в невідоме,
Підтримай у захваті казкою,
Реанімуй від бездуховної коми.
Вона така німа, глуха, сліпа.
Вона загублена в світах.
Вона лиш виє, не в змозі витерти вологу на щоках…
Але вона є.
26.06.23
Як часто змінюємось ми
У своїх мріях-сподіваннях?
Чекаємо на зміни ті,
занурюючись у страждання?
Як я змінилась за цей рік?
І як думки мої крилаті
Злітали часто з-під повік
пекучими іскринами багаття?
Так, час спливає.
Надії відлітають
у височінь, у далечінь…
Душа чекає.
Іноді страждає
від втрачених і нездійснених мрій.
23.05.23 ©Ірина Вірна
В душі плекаю Слово, як маля,
Думки в рядочок сію, наче жито.
Нехай же комусь серце звеселя,
А я із того теж буду радіти.
Як до вподоби те, що я пишу,
Когось торкнеться поетичне Слово,
На світі недарма, значить живу,
Добром згадає хтось обов”язково.
2019 р.
Не помічала… Все було в тобі —
У погляді, що снився у журбі.
До миті тої, як в очах твоїх
Розтанув світ — мов тінь без слів.
І я осліпла. Пустота. Лиш ти.
Навіщо зазирнула..?
Перегорнула все на «до» і «після» в мить.
Тепер шукаю твої очі коридорами.
В думках, у снах, словах…
Як не знаходжу, то мовчу,
Та у віршах тобі кричу.
Навколо світ блищить. Світ зомлів.
Нікого я не бачу, лиш очі твої.
Та нащо…Навіщо заглянула?
Для чого ти прийшла в мій світ?
Моє серце. Вирви.
Вирви його, бо вже
Нестерпна мука ця
Щоденна, вічна.
Навколо світ блищить. Світ зомлів.
Але всіх бачиш ти. Все видно,
Та мене нема. Ти крику мого
не почуєш,
Не впізнаєш голос мій.
Бо ти такий вже чула. Тисячі таких. Та як я буду поруч—не впізнаєш,
Бо ти таких вже бачила. Тисячі таких.
Коли залишаться лиш очі —
Заплющу їх… Засну цієї ночі.
І побачу. Почую тебе уві сні,
Бо не було таких, як ти, мені.
Візьму у руки свою душу —
І відкрию… Але ж боюся.
Показати — не зумію,
Лиш образ твій…
І з того часу із собою я борюся,
У муках страшних живучи.
І муки ці не солодкі—гіркі,
Та погляд твій—навпаки.
Ти мене не побачиш, я знаю.
Серед тисячі промайнеш.
Але все одно собі промовляю:
«В думках тебе тримаю».
ЯКІ ПІДІБРАТИ СЛОВА?
( До вірша «БІДА І СЛІЗОНЬКИ ГІРКІ»)
Які слова́ я маю підібрати,
Щоб описати ворога єство?
Чи є такі і де їх відшукати?
Зробили нам потвори торжество.
Безсонна ніч і ранок був нетихим,
Гатили по столиці раз-у-раз,
Так знову наробили всюди ли́ха…
Та чи мине у нас пекельний час?
Людьми потвор цих точно не назвати,
Бо в них нема… нема людськи́х чеснот.
Таке творити й болю завдавати…
На це не позичати їм щедрот.
Людина точно то́го не чинила б,
Бо в тих потвор ні душ, ані сердець.
Людей на добре думка осінила б…
А нелюд цей стира все нанівець.
Лиш сатана таке чинити може,
Й сховатись ні́де – всюди дістає,
Існує ж бо сміття таке вороже,
Що так чинити не перестає.
І ні на мить нема від них спочинку,
Тривога і напруга повсякчас,
Не можна з ними стать до поєдинку,
Бо звідусіль біда йде водночас.
І як би я слова́ не підбирала,
То жодним не опи́шу цих потвор,
Неначе зе́рна, їх перебирала,
Та всі не ті, щоб висвітлить терор.
02.01.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1002140
ДЕРЖАВНІСТЬ
Державність, Україна, гідність, воля,
Соборність, суверенність, ненька й ми,
Спіткала нас усіх чому́сь недоля,
Але ми залишаємось людьми.
Державність нашу прагне ворог вбити,
Удари нищівні він завдає,
Та ми взяли́ся Господа молити,
Бо нарід, наче воду, крівцю ллє.
Державність не дамо ми розтоптати,
За неї гине кращий неньки цвіт,
Що взявся нашу неньку рятувати,
І ро́бить це багато довгих літ.
Державність, незалежність, Україна,
Найкращий в світі український стяг,
І герб, що сяє сонцем, й солов’їна,
І кожен крок до звершення звитяг.
Державність наша буде вічно жити,
І ворогу не знищити її.
Не перестанем ненечку любити,
Ми сті́ни захищаємо свої́.
Державність, Україна і свобода,
Вкраїнська пісня й слово, що дзвенить,
За всі страждання буде нагорода –
Звитягою вона в нас зазвучить.
15.07.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043727
ГАЛЕРЕЯ, ВІЙНА І МИТЕЦЬ
В нас звуки канонади, у нас гримлять гармати,
Й під звуки канонади в нас творяться дива́,
Бо ворог не куняє і нам не можна спати,
Сівба повинна бути і мають буть жнива.
Під звуки канонади відкрилась галерея,
В якій життя вирує, в якій незламний дух,
Вона, неначе квітка, неначе орхідея,
В ній все переплело́ся, у ній постійний рух.
Під звуки канонади митці в нас не дрімають,
Вони картини пишуть, у них мистецький фронт,
І нашу ПЕРЕМОГУ цим фронтом наближають,
То ж наша ПЕРЕМОГА відкриє горизонт.
Ті звуки канонади ще більше надихають
Й щоразу закликають боротися з врагом,
Поло́тна, наче квіти, під пензлем оживають,
Кує́ться ПЕРЕМОГА із фронтом цим гуртом.
Картинна галерея, неначе та перлина,
Немов ковток повітря в такий буремний час,
Неначе промовляє тут кожная картина,
І каже, що Вкраїна, немов іконостас.
Ті звуки канонади замовкнуть, точно знаю,
Культура і мистецтво в нас будуть вічно жить,
Картинній галереї розширення бажаю,
Бо хоч гримлять гармати – мистецтво в нас не спить.
01.01.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1002111
ЗГОРІВ МУЗЕЙ, ТА ДУХ НЕ ЗГИНЕ
Музей Шухевича згорів,
Але тризу́б вцілів, на диво,
Зотліти б ворог наш волів,
І не було́ б огненне жниво.
Згорів музей, згорів до тла,
Бо ніс він ворогу загрозу.
У орків не маліє зла,
А й додають все більшу дозу.
Давно Шухевича нема,
В музеї пам’ять береглася,
Від баченого біль пройма…
До чо́го сатана вдала́ся.
А в тім музеї все було́,
По крихті в нього все збирали,
І в мить одну усе пішло…
Усе потвори зруйнували.
Любов була в музеї тім,
Любов до неньки-України,
Жага до волі теж у нім…
Згорів музей, та дух не згине.
Згорів Шухевича музей,
Він був ординцям на заваді,
Нена́висть й біль від цих вістей,
Але потвори цьо́му раді.
Згорів музей і все, що в нім,
Нічо́го зовсім не вціліло,
Вцілів лиш три́зуб, він вцілів,
А решта все ущент згоріло.
Усе в нас ворога ляка,
Загиблі страх несуть титани,
Нацистів ворог так шука.
Їх дух Шухевича дістане.
01.01.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1043695
Час найцінніше що є в цьому світі,
Влада у часу не має межі.
Він керує минулим й майбутнім,
Кожна мить ,це секунди в житті.
Завжди йде він вперед безупинно,
І життя твоє разом із ним.
Відмотати його вже не вийде,
Та й на паузі час не стоїть.
Так життя йде немов доганялки,
Ти біжиш,а час тихо іде.
Ну а потім міняєтесь місцем,
Ти ідеш, а час спрінтер уже.
Час безцінний,дорожче каратів,
Жодні гроші не рівня йому.
Ми життя проживаємо бідно,
Не збагнувши про цінність часу.
Так проживши заради роботи,
Грошей,гаджетів,решти майна.
Ми збагнем це було не потрібне,
Ми на це проміняли життя.
І сидиш у кімнаті старенький,
Час спливає і банк на нулі.
В голові лиш короткі моменти,
Теплі спогади як копійки.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
