Я НІКО́МУ ТЕБЕ НЕ ВІДДАМ

Я ніко́му тебе не віддам,
Не віддам я тебе, Україно,
Ти – святиня моя́, ти – мій храм,
Я за тебе молю́сь на колінах.
Я ніко́му тебе не віддам,
Ти – єдина для мене колиска,
Та й за тебе вже платять життям,
ПЕРЕМОГА твоя́, ма́буть, близько.

ПРИСПІВ

Не віддам, не віддам Україну,
Не віддам я цю землю святу,
Рідну мову її солов’їну –
Я духовно із нею росту.
Не віддам, не віддам свою неньку,
Не віддам, не віддам ворогам,
Берегтиму її дорогеньку,
Дорожу цим величним ім’ям.

Я ніко́му тебе не віддам,
Тво́ї надра цілющі й багаті,
Не топтати тебе ворогам,
Та шматують тебе ті прокля́ті.
Я ніко́му тебе не віддам,
Ти – найкраща у світі перлина,
Не віддам я тебе тим катам,
В тебе – я, ти не є сиротина.

ПРИСПІВ

Я ніко́му тебе не віддам,
Ти моя́, ти моя́, Україно!
На тобі́ не один уже шрам,
І розвалені, ненечко, сті́ни.
Я ніко́му тебе не віддам,
Берегтиму тебе, як зіницю,
Хай не мріють, що ві́зьмуть, мов крам,
І в багно перетворять світлицю.

10.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1002755

НЕ НАБУ́ЛОСЯ СПОКО́Ю

Не набу́лося споко́ю –
Мить лиш без тривоги,
Та й ординці не забули
До нас всі дороги.

Не набу́лося споко́ю –
Ворог атакує,
Життя людські забирає,
Домівки руйнує.

Хоч би швидше божевілля
Уже закінчи́лось,
І все дрантя з оркостану
У багні втопилось.

Та нема кінця і кра́ю
Вже жахіттю цьому,
У молитві ру́ки зводжу
Господу Святому.

Тиша лиш на мить буває
І вона не тішить,
Нас упир не забуває
Й ніяк не зали́шить.

Жити хочемо, Всевишній,
І в страху не бути,
Тому́ вибухів й тривоги
Ми не хочем чути.

19.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044005

НЕ ЗАПІЗНИСЬ
( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ПРОСНИСЯ, СВІТЕ» )

Світе, світе, пробудись,
Пробудись, рідненький,
На нас про́шу подивись –
Нищать нашу неньку.

На нас про́шу подивись,
Глянь на наші рани,
Врешті-решт вже пробудись –
Нас беру́ть в кайда́ни.

Врешті-решт вже пробудись,
Ми – Європа, світе,
По Вкраїні ти пройдись,
У нас гинуть діти.

По Вкраїні ти пройдись,
Ми ж не так далеко,
На благання відізвись –
В нас суцільне пекло.

На благання відізвись,
Черствість хай пом’яне,
Хоч на хвильку стрепенись,
Духу хай не бракне.

Хоч на хвильку стрепенись,
Буть черстви́м не личить,
Пробудись вже, пробудись,
Бо орда нас нищить.

Пробудись вже, пробудись,
Поки в тебе тихо,
Правді в вічі подивись,
Щоб не кралось лихо.

Правді в вічі подивись –
Ворог на порозі,
Та дивись – не запізнись,
Щоб не буть в облозі.

12.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1002889

В світі хаосу і лицемірства,
Утворилося суспільство.
Де кожен знає, як вчинити
Кого піднести, а кого спинити.
Повз всіх , беззахисна людина
Була в суспільстві, мов перлина .
Відблискувала свої мрії,
Сповнені добра й надії.
І йшла назустріч тому дню,
Віддаючи себе усю.

11.05.2025, Івушка Моргентал

Коли гаснуть вранці зорі,
Ляжуть роси там надворі
На густі шовкові трави,
Що зелені та яскраві.

А як сонце ясне зійде –
Промінцями їх зігріє,
Заблищать краплини-роси,
Задзвенять, мов струни коси.
І рядами вже покоси,
Це ж бо літо сіно косить.
2017 р.

ПРОМОВА З ПОТОЙБІЧЧЯ
( вустами полеглого героя )

Я бачив те, чого́ вам і не снилось,
Я бачив пекло, будучи живим,
Та в мить якусь і серце зупинилось,
Загашена свіча ординцем тим…

Я бачив те, про що вже не сказати,
Мої́ вуста наза́вжди вже німі,
А йшов я Україну захищати,
Бо грати довелося в нас сурмі.

Я бачив те, від чо́го крівця стила,
Та йшов я в бій, йшов з ворогом на прю,
Бо серцю Україна лю́ба й мила,
І голову поклав у тім бою́.

Я бачив те, чого́ не описати,
Немає слів, щоб все розповісти́,
І довело́сь життя своє́ віддати,
За обрій рано довело́сь піти.

Я бачив те, чого не уявити:
Страшна реальність в пеклі на землі́…
Пішов туди… а так хотілось жити…
Тепер моя́ домівка у землі́.

Я бачив те, що відбирає мову,
Пекельні му́ки довело́сь пройти,
Із засвітів кажу́ тепер промову,
Бо вже пішов у вічнії світи.

17.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ПОВЕРНИ СМІТТЯ В БОЛОТО

Ось у нас тривога знову,
Бо летять потвори
Із болота в Україну
Через Чорне море.

Поверни сміття, Всевишній,
Назад у болото,
Молим тебе за це грішні,
Не дай, Бог, прильоту.

Відверни бляшанки вражі,
Боже, ми благаєм,
І в молитві дуже слізно
Надію плекаєм.

Ми не хочем помирати –
Ми хочемо жити!
Як ми маєм ще благати
І тебе просити?

Ворог клятий все злітає,
Кружляє над нами,
Нехай трюки ці покаже
Він над болота́ми.

Поможи йому у цьо́му,
Болото велике,
Відверни від України
Сміття це безлике.

Феєрверками хай сяють
Гучно та яскраво,
А ми їм поаплодуєм
І скажемо: «Браво!»

08.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1022297

А за вікном ідуть дощі…
Липневі дні… й осінні грози…
В садах курличуть журавлі, у серці повіва морозом…
І знов рідненькі на щиті у дім родинний повертають…
Нам не забуть хвилини ці…
Їх душі в вічність відлітають…
А так хотілося б пожить, дітей побавить і онуків,
Та це життя всього лиш мить…
І не страшні вже більше муки.
І часто з вічності в цей світ душа свій погляд направляє,
На цей ріднесенький поріг, де зараз з вітерцем гуляє…
Тоді усе своє тепло, й любові чистої озерце,
З молитвою дарує нам. Нехай зрадіє кожне серце.
А ми приймаймо в чистоті
Усе що серденька торкнеться.
І цей невидимий зв'язок нехай ніколи не минеться…