Їх доля – то битва, їх шлях – то вогонь,
В очах їхніх полум’я, серце – як бронь.
Коли все згорає, коли світ тремтить,
Вони підіймаються – скеля стоїть.

Не страх їх веде, не розпач, не біль,
А сила, що рве всі кайдани і сіль.
Вони не питають, як важко іти,
Бо знають: лиш сильні здатні цвісти.

Хай вітер лютує, хай буря гримить,
Їх воля міцніша за будь-яку мить.
Їх дух не зламати, не стерти, не вбити –
Вони народжені вільно творити!

З попелу й крові, крізь бурі і грози,
Встає Україна — мов лев із облоги.
Зломити хотіли, знищити, стерти,
Та в жилах народу вогонь не померти!

Мечі розбивають кайдани століть,
Встають із колін ті, хто впав у пітьмі.
Де ворог ступав, там тепер наша сила,
Земля заговорить, що вільна й щаслива.

Дим вже розвіявся, сутінки згасли,
Сонце над Києвом знову заграло.
Козацька відвага, хоробрість, відданість —
Все це в серцях, у руках, у діяннях.

Відродження наше — не просто слова,
Це кожен удар, це правди ціна.
Бо скільки нас гнули, топтали й палили,
Ми стали ще міцніші, бо серцем єдині.

Україна не впала, вона розцвіла,
І воля її вже ніколи не згасне.
Тепер її слава, мов полум’я ясне,
Світить крізь темряву — вічно, прекрасно!

Тисячу днів – крізь вогонь і руїни,
Ракети у небі, розірвані сни.
Та серце країни не знає зупини,
Бо в жилах у нас – перемоги вогні.

Тисячу днів – і втома палає,
Та воля незламна, мов криця в руках.
За кожного брата, що в бою тримає,
За кожну сльозу у материнських очах.

Тисячу днів – і ще стільки, скільки
Потрібно, щоб ворога стерти з землі.
Ми стали стіною, ми стали великі,
Нескорені духом, єдині й міцні.

Слава Героям, що світлом горіли!
Слава народу, що б’ється й живе!
Допоки є віра, допоки є сила –
Ми вистоїмо! Перемога гряде!

Він – солдат-окупант, чужинець, загарбник,
Прийшов на нашу землю, як тінь, як примарник.
Не кликав ніхто, не просили його,
Та приніс із собою лише горе й вогонь.

Російський солдат — окупант, загарбник,
Прийшов на чужу землю, мов тінь, мов жах.
В очах — не герой, а сліпа пітьма,
Що не розуміє, що тут — не його земля.

Вам не перемогти, бо це козацька земля,
Тут предки мої, тут сила і віра жива.
Земля не прийме вас, не пробачить,
І правда тут сильніша за вашу лож, що бреше.

Тінь залишиться, пам’ять про страх,
Та в серці народному — тільки кроки до правди.
Земля ця не дасть вам спокою вічно,
Бо жоден злочин не зникне безслідно.

Російський окупант, ти що наробив?
Вбивав і грабував, нищив, палив.
Думав, що зможеш сховатись від карми?
Та ні, тебе знайде суд правди і армій.

Буча, Ірпінь — це твій чорний слід,
Душі невинних кричать звідусіль.
Кожна сльоза, кожен стогін і плач
Буде тобі, як смертельний палач.

Тобі це з рук не зійде, не втечеш,
Відплата прийде, хоч як не схитреш.
Світ не забуде, не зітре час,
Бо наш народ — мов криця і газ.

Україна жива, Україна стоїть,
Правда за нами — і буде так вік!

Нехай не знають
Очі ті дівочі,
Як колихають
Дрони серед ночі.

Нехай не знають
Очі материнські
Того, що вже не мають…
Та сестринські.

Хай кожна жінка
Не лише в країні
Промовить світу:
“Слава Україні!”

Кожна дитинка
Хай лише радіє.
Кохає жінка
Серцем, шаленіє.

Хай знають всі –
Ніколи! Нездоланні!
Хай чують всі –
Вночі, удень та зрання.

08.03.2025

чийсь син
і чийсь отeць
і чийсь коханий
занурив руки в кров
в осю війну
і аж до неба крик за ним пішов
невідворОтньогОстрою косою

не вЕрнеш,
каїн,
Отчу ти любов
нічим не змиєш з рук
гріх цей паганий

стули повІки свОйї ти
навік
звєзда полЫнь
вже знайдена
тобою

обИ тобІ не ввІдіти веснИ
бодАй ти не вернЕш до свОйїх дІти
навсЕ
тут бУдеш
пророснУтий
в глИні гнИти
межИ корІння трАв
із зАпахом вкраЇн

врожай ворожих літаків
перевалив за терикони танків
артилерії і суден
з дірою чорною в боку
у Чорнім морі синьоголубім
між тим всім бувші люди
що колись були собі людьми
коли їх народила їхня мати
усі вони хотіли щастя мати
і жити як всі інші на Землі
тепер на дні і дні їх zочтены
тих всіх zагиблих й не порахувати
бо руки й голови роzкидані zбирати по полям
потім до тіла в танку прикладати
ну хто б таке cумне робив?
і нАщо?
от хіба щоб їхня мати
забрала все те зібране в полях
у домовині і до свого дому
привезла сина у останню путь
і поховала у сиру могилу
чекати Страшного Суда
де Бог його напевно запитає
чом синку ти прийшов сюда
чому не залишИвся жити
радіти сонцю і дітей родИти
робити коло хати у саду
садити моркву і часник покрАй горОду
ти пропустив всю насолоду
і спів рождЕнної душі
а замість того з своїм взводом
стріляв жінок і стариків
які з дітьми від вас тікали
от як ти міг? …
тепер цей гріх навсЕ залишиться з тобою
і не поворухнеш рукою
щоб щось у тім усім змінИть

Отче наш Христос
Україно мати
той Хто їх борОнить
не будЕ вмирати

Бо блажен той Є
й гОден все оддати
як покличе Бог
чи заплаче мати

Сонце знов зійдЕ
будуть обіймать їх
во віки віків
і Отець і Мати

війнуло війнов
спека і лють
перевертали
гОри глини
догори
над наші голови
і бог
богато був
із нами там тоді
і з кождим з нас
у хрестику
у серцю
в стИснених зубах
розшкірчених негОлених губах
під на павУки змрУжених очах
стиснЕних в камінь пальцях
прикипІлих к теплій зброї
з ним
було легше як без нЕго
і тільки він був
між тобОв
і тим смертельним жЕлізом чужим
яке тебе шукало пильно
у складках ритої земли
воно ретельно пОрпалося всюди
де мОж тебе булО знайти
коли роз’ятрене те мотовило
знаходило живе
то нам усім
на сій малій земли
навіки чувся утоплЕний чавк…
і безконечне роздирання плОті
один-одненький зОйк
і схлип душі скаліченого тіла
бринів беззвучно в голові
«НЕ ТИ !
і
НЕ ТЕПЕР !»
і це
давало сил
бо вперше
тАк
коса пронЕслася
тебе ж бо не скосИла
і бОронь боже
тебе
і на твоїй-його земли
і ти
живий
здоровий
і ще рАз хрещЕний
пОпри тЕ
що душу кОгось із братів
від нас забЕре
димом-порохАми
в небо
йся війна
тебе лишИли воювати
і жити далі
за усіх
за отченаш
за маму з татом
за дідів і внуків
і за любов
останню
тепер тИ
до неба маєш мУс оддАти
врагам
усю цю лють і спЕку серць
полеглих і живих

най бог все береже тебе
у всіх твоїх дорогах

тепер
і ти
готовий боронИть
як він

так і живи

вкраЇнь

за мертвих і живих
і ненароджених

й полеглих