Сидять на лівобережжі наші бідні люди
Без світла, без газу,
«Освободила» від усього російська зараза.
І хто любить Україну, і ті, хто гнеться під росію,—
Відчувають на собі «великодержавну мрію».

Бо війна вона така — паспорта не питає,
Вона тіло розриває, душу не читає.
Дурень той, хто запросив у свою оселю,
Ненажерливу війну та зробив пустелю.

Хай би сам це все тримав у своїх обіймах,
Але поруч із ним страждають невинні.
Серце рветься із грудей, сум огорнув душу,
Через таких ось свиней (бл..й) спокій свій порушив.

Рідне місто у руїнах, попіл все присипав,
Та не зможе попіл той засипати душу.
Колись мир прийде у місто, все це відбудуємо,
Тільки пам’яті шматок серце нам зіпсує.
23.07.2025

Допоки нам терпіти цю русню?
Допоки слухать їхню гидку брехню?
Хіба не ми — онуки козаків?
Пора добити цих кацапських байстрюків!

Брехливі злодії, боліт гнилих поріддя,
В чиїх душах — туман, а в головах — безпліддя.
З калмицьким поглядом на все, що є чужим,
Вони століттями несли лише розбій і дим.

Вони сусідам жити не давали,
Пихаті величчю, яку у нас вкрали.
Та час настав — повернемо своє:
Все те, що нашу націю кує!

Ми — мудрість древніх київських столів,
Ми — дух завзятих вільних козаків!
Ми — стійкість вояків з карпатських гір,
Що берегли наш рід і мову до цих пір.

Гуртуймось, браття! Випалим вогнем
Рашистську наволоч. Ми свій шлях пройдем!
Який давно повинні були ми пройти,
Щоб ярма московського позбутись навіки.

Нехай смердять російським духом там —
В болотах, в тундрі, де немає місця нам.
Єднаймось, рідні! Нам своє робити,
Бо час прийшов цю нечисть додушити!
13.04.26

Летять донати для наших солдатів,
З усіх куточків рідної Землі.
У когось тато там, у когось братик,
А в когось чоловік стоїть у бою.
Хто сильний тілом, хто сильний духом —
Всі тримають смугу бойову.

Ми шлем донати, ми не забуваємо,
Що і в тилу ми також у строю.
Немає донатів «забагато»,
Бо ненажерлива тепер війна.
Вона вбиває, все підряд з’їдає,
Руйнує долі й забира життя.

Летять донати, щоб могли ми спати.
І колихати діточок, і засинати у ночі.
Малі й великі — від серця донати,
Багаті бажанням перемогти.

І шле донати старенька мати,
І батько сину якусь копійчину,
Дружина, кохана своєму мужчині,
І зрілі душею та маленькі ходою,
Наші рідні сини та доньки.

Летять донати для наших солдатів,
Летять донати на ЛБЗ.
Летіть донати, бо треба встояти,
Бо всі стоїмо ми на ЛБЗ.
16.06.2025

Наші Герої стоять стіною
Перед російською чумою.
Наші Герої захищають собою,
Захищають собою, тебе і мене.

Наші Герої готові до бою,
До бою з чумою, яка пре.
На наші землі, на нашу волю,
За чисте небо, на все живе.

Наші Герої стоять стіною,
Стоять за правду понад усе.
Не зрадь Героя! Стань за спиною,
Краплинку світла душа несе.
Будь завжди поруч, та хоч голіруч —
Живий вогонь рука несе.

Наші Герої стоять стіною,
Перед російською чумою.
Наші Герої готові до бою,
Закрити собою тебе і мене.
29.05.2025

Зганьбили ви ту Перемогу у війні,
Де Україна над усе страждала.
Коли чобіт війни все тіло розтоптав.
Тепер ви топчете тіла батьків своїх.

Зганьбилися, коли фашизму одяг приміряли,
Перекроїли ви фашизм у свій рашизм,
В ілюзії, що вам немає кари,
Впиваючись отрутою примар,
І кидаєте світ у свій пожар.

Вам не стояти гордо на парадній площі,
Не крокувати в побєдо-бесії своїм.
Вам не одне ще покоління
Схиляти голови й стояти на колінах,
Вимолюючи спокуту за СВО своє.
Для себе, для дітей і для онуків…
Та я не певен, чи відмиється воно.

Бо ваше — БЕСІЄ, що в темряву веде,
А наша — ПЕРЕМОГА, що над світом зацвіте!
30.04.2025.

Моє місто втомилось,
Чекає на мене,
Все чекає, коли я прийду,
Чужий брудний чобіт,
Вулиці топче усюди,
Приносить з собою біду.

Там погляд лихого юди,
Рве мою душу щодня,
Домівок дверей повсюди.
Місто шукає: де я?

Очима вибитих вікон,
Стікає на землю сльоза,
І грають у танці по стінах,
Відблиски битого скла.

Стіни без крокв та дахів
Лежать коло рідного порога,
Зранене місто лежить,
Стогне, чекає підмоги.

Прийдіть, сини, у свій дім,
Я вам розповім свої біди,
Вогонь спалює все,
І віспин вибухів всюди.

Дим, попіл, бите каміння,
І трупи гниють в нарузі,
Чужа лайлива мова,
Стисла всі мої груди.

Як я хочу вже лягти,
І нічого чужого не чути,
Прийдіть до мене, сини,
Й дочки мої хай будуть.

Я голос ваш чути хочу,
Він рідним завжди мені буде,
Навіщо чужий чобіт тут?
Навіщо чужі тут люди?

Я, місто, я все ще живу,
Страждаю, чекаю, люди!
Прийдіть, рідні мої,
Хай щастя у всіх нас буде.
28.11.2025 Війна

Секунди відбивають нам набат,
Набат мовчання не віддать словами.
Все завмерло. Нема шляху назад.
І голови схилили ми перед синами.

Застигла в горі стомлена країна,
Вшановує героїв мовчазливо.
Секунди пам’яті — немов стріла невпинна,
Від тих подій, що серце рвуть незмінно.

Набат гримить мовчанням у душі,
Набат гримить, не дасть спокою знову.
Стоїш один на цій німій межі,
Де мало бути двоє для розмови.

Секунди відбивають нам набат,
Набат по тих, кого забрала доля.
Немає поруч дорогих солдат,
Лишився тільки присмак в серці болю.

Ми стоїмо. Хвилина — як життя,
Яке тепер не проживем з тобою.
Я риси збережу твої й серцебиття,
Я пам’яттю назавжди із тобою.
29.03.2026 Війна

Жили ми всі в одній родині,
Країна в нас була одна.
Звалась держава Україною,
Щасливою вона була:
Що її діти незалежні,
Шанують пращурів своїх,
Та неньку-землю обробляють
І люблять, як дітей своїх.

Всі були люди шанобливі,
Всі дбали про любов і рід.
Всього себе у це вкладали
Та й до хорошого звикали,
Обжилися за стільки літ.

Вже краму набралось немало,
Вже було що свого втрачати.
Та гроші совість роз’їдали,
Собою більше підміняли
Любов, і віру, і країну.

І ось прийшла така година,
Що заридала Україна:
«Брати і сестри — захистіть!»
Сусід шматує моє тіло,
Палить ліси, міста стирає,
Поля залізом проростають.

І піднялася Україна.
Встає на захист батько з сином,
Розлука серце розриває…
…Та жінки сльози утирають.

Але не всі такі є діти,
Неначе рідні та свої,
А як прийшов час боронити —
То масні очі у кущі.

«Нащо ж втрачати те, що маю?
Воно життя занапастить».
Росли, жили в одному краї,
І стали різні ми за мить.

То не беріть гріха на душу,
Не треба кривдити свій рід.
Бо якщо карму ти порушиш —
Нащадкам відроблять сто літ.

І хай нам доля принесе,
Що у житті нам випадає,
Не зраджу я рідного краю.
Я — Українка, цим пишаюсь!
Я — Українцем залишаюсь!
10.07.2025

Війна, війна, війна, війна..,
Коли нажереться вона,
І скільки їй на цій землі ще бути?
Спливає день, спливає ніч,
За роком рік зникають люди.

Війна, війна, війна, війна..,
Ще не напилася сповна,
Вогонь і смерть лютують всюди.
Життя як мить — і гаснуть люди.

Ревуть сирени день у день,
Кружляє в небі смерть залізна,
І по героях вже не раз,
В країні правили ми тризну.

Війна, війна, війна, війна…
Нехай іде звідки прийшла,
Нехай танцює танок смерті
Де народилася вона.

Війна, війна, війна, війна,
Не подолає нас вона,
У чорноземах сила її убуде.

Весна! Весна! Весна! Весна!
На нашу землю йде вона.
На переможну ту Весну
Чекають люди.
18.07.2025

Задумайтесь, люди, що буде із вами,
Як прийде біда до порога і хати?
Коли ми закінчимось — станемо снами,
То хто тоді вийде вас захищати?

Ми — щит вашій долі, ми — стіни і крила,
Щоб сім’ї спокійно зустрічали світанки.
В нас віра і честь — це незламні вітрила,
Що витримать здатні найтяжчі атаки.

Ми просимо мало — не зради, а пам’яті,
Не гучних слів, а єднання в тиші.
Бо сила народу — не тільки в солдатові,
А в кожному серці, що правдою дихає.

За мене не буде соромно дітям,
Мої дві донечки — мій світ і світання.
Онуки згадають мій шлях без вагання,
Як батько тримався свого покликання.

Для мами я — світло у світі,
Бо вірним лишився до свого призвання.

І дружина моя — моя тиша і сила,
Моя молитва у темні години.
В її очах — та дорога єдина,
Що веде мене крізь вогонь до родини.

І якщо я впаду — не як тінь, не даремно,
А зерном у землі, що проросте волею.
Бо кожен, хто тут — стоїть недаремно,
Ми пишемо завтра своєю долею.

Не важливо, скільки судилося жити,
А важливо — як ти пройшов цю дорогу.
Чи зміг ти цей край від пітьми боронити?
Чи серце віддав за святу перемогу?

Народу — пошана. І Слава — Богу.
І Слава тим, хто тримає броню.
Бо поки ми є — стоїмо за свободу,
І світ не впаде у глуху темноту.