Летять шахеди, на нас полюють,
Летять ракети, по нам лютують,
Б’ють по містах, по енергетиці, мерзота,
А ми гуртуємось, не віддамо свободу.

Нехай зима, нехай мороз лютує,
Ви подивіться у Києві народ танцює,
Він на майдані каву п’є та в чай горілку підливає,
Він за свободу п’є, він голову тримає.

Четвертий рік іде кривава ця війна,
Знущання над козацьким родом,
Все нам своє ярмо несете, всі свої «свободи»,
Плазуєте перед своїм царем і це вам до вподоби.

Царків своїх, диктаторів та самозванців,
В кремлі своєму пестите засранці,
Як тільки від лайна росія пику відтрусила,
То вже повчати весь світ рішила.

Загонемо ми вас у ваш «кремлятник»,
Та спалимо вонючий ведмежатник,
Нехай горить земля під вашими ногами,
Вам до свободи не дійти віками.

Зима пройде, мороз ми в герці затанцюємо,
Тут козаки стоять, козачки перемогу тут чаклують,
Що все послали нам, ми вам назад повернемо.
Тікати чи вмирати, ось для вас дилема.

Як не крути за нами перемога та свобода!
Не знаєте ще злості ви мого народу.
16.01.2026 Війна

Ну, спалили ви мою хату,
А я хлопцям ще раз задонатю.
Ну, зробили ви ще один злочин,
А я вашої смерті люто хочу.

Не зрозуміти вам з рабською долею,
Як українець любить волю.
Холуї ви московського трону,
Вам горіти у пеклі до скону.

Не збагнути вам нашу стійкість,
Бо для нас захищати – це гідність,
Наші душі полетять до Бога,
Ваші — впадуть на чортячі роги.

Вам ніколи не вбити країну,
Вона Феніксом в небо злітає,
Поки живий хоч один українець —
Він з руїн її знов підіймає.

Він в одній руці тримає автомата,
А другою — відбудовує хату.
Ну і що, що спалили ви знов чиюсь хату,
Ми за це будемо вас люто вбивати.
09.01.2026 Війна

Крізь німу завісу, крізь вогонь і дим,
Опіки на серці — розчерком рудим.
Ідемо наосліп крізь вибухів слід,
Але ми рятуєм кулями — наш світ.

Хай зриває дах нам цей шалений шквал.
Ми виходим разом на важкий фінал.
Під ногами знову кришиться земля.
Там палають долі, небо і поля.

Там, де була пустка — виросла стіна.
Обірветься крик і спалахне струна,
Але ми пробились крізь запеклий сум.
Прошиває шкіру електричний струм.

Подивись у вічі — там немає сліз.
Ідемо крізь пекло і замерзлий ліс.
Тільки дика сила і свята мета —
Щоб заграли світлом спалені вуста.

18 травня 2026 р.

Ми стоїмо, коли навколо ніч,
Коли мовчить земля під наші кроки.
І навіть там, де розриває світ,
Ми не розходимось у різні боки.

Ми стоїмо, коли свистить метал,
Коли повітря рветься від тривоги.
І кожен день — як вирок і фінал,
Та ми тримаємо війни дороги.

Ми стоїмо, коли горить усе,
Коли мовчать і небо, і руїни.
І те, що нас крізь попіл час несе —
не змушує схилити наші спини.

І навіть там, де чорний дим і сіль,
Де тиша — тінь від вибуху і жаху,
Ми є. Ми тут. І це не просто біль —
Це те, що не ламається від страху.

18 травня 2026 р.

Новий Рік наступив, вже йде він своєю ходою,
Що він у скрині приніс, чим порадує він нас з тобою?
Що у скриню поклав, радість, щастя чи кляту зброю?
Може він на нас чекав, щоб мир нам роздати з любов’ю.

Новий Рік, я прошу, не тягни ти з колишнього року невдачі,
Не тягни ти війну, хай дитина вже більше не плаче.
Залиш це все там, ми з тобою новий світ побудуємо,
Виметем все сміття — хай у безвість воно вікочує.

Зглянься ти вже на нас, полюби навіки Україну,
Скільки душ віддали вже сини, захищаючи рідну країну.
В Новий Рік ми йдемо, ми не зламані, ми горді собою,
Ми не прагнем війни, та ніхто не складе свою зброю.
01.01.2026 Війна

Дитячі сльози хай віділлються вам сторицею,
Дитячий смуток хай вкриє вас їдким рядном,
Як пояснити цій малій дитині,
Що з батьком зустрічатись має
Лиш на фотокартці, за холодним склом.

Дитячий біль, як таке може бути?
Дитячі сльози куди ще далі йти?
Хай вас заллє, спече дитячий погляд,
Хай він жахіттям війде у ваші сни.

Час застигає в розпачі, але не наші діти,
Вони дорослішають швидше, ніж він біжить,
І як би не хотів дітей від цього захистити,
Війна перефарбовує в червоно-чорне небеса блакить.

Хай віділлються вам дитячі сльози,
Хай горе їхнє вас пече в усі часи,
Хай на віки парканом стане на заваді,
З лихими намірами знов до нас прийти.
31.12.2025 Війна

Титани гинуть на війні,
Коли у рідній стороні
Нема чим дихати — лиш дим.
Титани гинуть на війні,
Щоб вічно жити молодим.
Ти захищав свій дім і друзів,
Війну стрічав на видноколі.
Життя поклав у цій завії,
Став символом для світу й волі.
Твій добробат не йде в забуття,
Дороги ми розчистим з боєм.
Твій шлях — то приклад для життя,
Щоб стяг засяяв над тобою.
Здійсняться мрії, тільки вір,
Не тільки з волі Бога й неба.
Ти друзям мрію заповів —
Вони дійдуть куди нам треба.
Титани гинуть у бою,
Ідуть «по зустрічній» до краю.
Хоч вік бійця згорів в вогні,
Та кроки в вічність не зникають.
Титани гинуть на війні,
Щоб дихати нам легше стало.
Титани гинуть на війні,
Героїв серед нас немало.
28.12.2025 Війна

Знайомий капелан не носить зброї,
Але тримає небо на плечах.
Він бачить сльози навіть у героїв,
Молитвою він гасить лютий страх.

В його руках — хрести і сигарети,
Священник теж боєць — і просто брат.
Він знає все, про що мовчать газети,
І як в окопах молиться солдат.

Він пахне порохом і свіжим хлібом,
Несе живу молитву в бліндажі.
Шепоче тихо під холодним небом:
«Помилуй, Боже, збережи усіх…»

Відспівує він тих, хто став зірками,
Та хрестить тих, хто йде в запеклий бій.
Між грішною землею й небесами
Він — тиша між землею й світом мрій.

На фронті капелан — це варта неба,
Він світить там, де найтемніша ніч.
І не питає, скільки болю треба,
А просто йде крізь нього віч-на-віч.

16 травня 2026 р.

Тяглася ніч, полином пахло в хаті,
Свіча горіла, плакала в кутку.
Сльозу солону витирала мати,
Збирала свого сина на війну.

Вона в торбину свіжий хліб поклала,
Що пахнув полем, сонцем і дощем,
В сорочку оберіг вона вшивала,
Щоб захистила сина під вогнем.

«Візьми, мій сину, оберіг на груди,
Нехай від кулі серце вбереже.
І повертайся — я чекати буду…»
Перехрестила — й ворога кляне.

Він посміхнувся, обійняв за плечі:
«Прости, матусю, — вже пора іти.
Давай рюкзак та інші мої речі.
Іду… Не плач…» — майнула тінь сльози.

Переступив поріг і щез в тумані,
Підборів стукіт нишком затихав.
Лишилась мати — серце, рвана рана.
Неспокій душу рвав і шматував…

16 травня 2026 р.

Погляньте тільки, як радіють очі,
Як крилами здіймається душа,
І як обличчя радістю лоскоче,
Та в тіло повертається життя.

Два українських хлопця — сто тридцять діб у пеклі,
Два українських хлопця, ще зовсім молоді,
Вони вгризались в землю, наче скелі,
Щоб ворог не пройшов по тій землі.

Сто тридцять діб… і ось вже повернулись,
Сто тридцять діб тримали «на нулі»,
За довгий час вже криця би зігнулась,
Вже камінь тріснув би — а вони ні.

Ще очі їхні з подивом блукають,
В повернення своє не вірять ще вони,
І тільки рідний голос, що лунає,
Дав зрозуміти їм — вони живі.

Так буде відпочинок, стискання побратимів,
Так буде розповідь про ті пекучі дні,
Але цілющі ліки, що в життя їх повернули,
Це рідний голос матері, дружини та рідні.

Два різних хлопця, та такі єдині.
23.12.2025 Війна