ВІЙНА ЗАБРАЛА

Війна забра́ла тисячі́ життів,
А може навіть це уже й мільйони,
Її до нас рашист-упир привів,
Йдуть з технікою цілі ешелони.

Війна забрала український цвіт
Й продовжує щодня їх забирати,
Вже другий розпочавсь десяток літ,
Продовжуєм в могилоньки лягати.

Війна забрала доньок і синів,
Ніхто й ніщо потвор не зупиняє,
Ще більше той упир оскаженів,
Вбиває й все з лиця землі стирає.

Війна забрала й пуп’янки малі,
Жалю́ не мають клятії потвори,
Безжально убивають москалі.
Посіяли недолю нам і горе.

Війна забрала квіти, що цвіли,
Вони наза́вжди полягли в могили.
І пагінців свої́х ще не дали́ –
Життєві сві́чі вбивці загасили.

Війна забрала не одне життя,
І скільки ще забе́ре – невідомо.
Ще скільки буде кровопролиття –
Хіба що знати Господу святому.

03.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042968

НА БОЛОТА́Х БАВОВНА КВІТНЕ

На болота́х бавовна квітне,
Радієм з цього ми усі,
Бажання наше заповітне –
Щоб квітло все в усій красі.

На болота́х бавовна квітне,
Нам тішить око її цвіт,
Ми й слово скажемо привітне,
За цим слідкує увесь світ.

На болота́х бавовна квітне,
Вона, неначе благодать,
Це явище усім помітне.
Болото треба привітать.

На болота́х бавовна квітне,
Яскраво так палахкотить,
Ну, а болото ж те тендітне,
Для них зворушлива ця мить.

На болота́х бавовна квітне,
Немов ліхтарики горить,
Болото немічне, самітне,
Але ж бавовна там зори́ть.

На болота́х бавовна квітне,
Вона – прекрасний дивоцвіт,
Насіння в неї перелітне
Й туди тягнув його магніт.

На болота́х бавовна квітне,
Радієм з цьо́го ми усі,
За нею інша ще розквітне
Для всіх в небаченій красі.

02.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1004522

ЯК МОЛИТИ, ЯК БЛАГАТИ?

То як ще Господа благати,
Щоб відвернув від нас біду?
Аби вберіг від супостата
Й ворожу зупинив ходу?

То як ще Господа молити,
Аби життя наше беріг?
Благаєм, молим, хочем жити,
Та ворог сів на наш поріг.

То як ще Господа просити,
Аби потвор від нас відвів?
В молитві ру́ки як зводити,
Щоб ми не клали більш голів?

То як ще Господу вклонитись?
Які моли́тви ще змоли́ть,
Аби нам кров’ю більш не митись,
Аби усі могли ми жить?

То як ще Господу зізнатись,
Що ми не хочемо війни́?
Як вижити і як триматись,
І як позбутись сатани?

То як ще Господу сказати,
Що Україна – не мішень?
І нас потрібно рятувати,
Бо нас все меншає щодень.

29.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 1009693

ЗНОВ ЛЕТЯТЬ ПОТВОРИ

Знов летять потвори
Понад Чорним морем
І несуть нам небезпеку,
Сльо́зи, біль і горе.

А ми у молитві
Господа благаєм,
І надії, що почує,
Ми не полишаєм.

Щоб Госпо́дь вернув їх
Знову у болото,
Щоб наві́ки приземлив там
Мотлох цей сволоти.

Щоб не підняли́ся
З болота ніко́ли,
Молим тебе, любий Боже,
Й невблаганна доле.

Хочем в МИРІ жити
І горя не знати,
Україну щоб поміг Бог
Із руїн підняти.

Аби ворог клятий
Зо́тлів з потрохами,
Щоб війни́ більше не знали
Вкраїнці віками.

Вислухай нас, Боже,
Наші всі моли́тви,
Поверни прошу́ живими
Всіх із по́ля битви.

Відверни, Всевишній,
Цьо́го супостата,
Щоб не бу́ла у жалобі
Українська хата.

31.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1043425

МАСОВАНА АТАКА

Масована атака терористів,
Будинки житлові в нас у вогні,
Потвори ці страшніші від фашистів,
Богами себе чують у війні.

Масована атака по Вкраїні,
Поранені і забрані життя,
І згарища усюди, і руїни…
Це все зробило іродське сміття.

І Київ, і Одеса, й Запоріжжя,
Долина, і Дрогобич, й красень Львів,
І Харків, що у ворога – підніжжя,
Та ще й Дніпро, який вогнем зацвів.

Під вибухами й Сміла опинилась,
Руйнації страшні там відбулись,
Невинна кров на землю там поли́лась…
Ось на таке потвори спромоглись.

І Конотоп палає смолоскипом:
Будинки на прицілі житлові.
Ми з болем в серці, у сльозах, зі скрипом…
Біду нам творять кляті москалі.

А скільки сіл, і селищ, і містечок?
Куди летів той мотлох від орди?
Невже це сліз і горя не вершечок?
Невже не крапка болю і бід́и?

Невже хода ворожа буде вічна?
Невже ніщо потвор цих не приспить?
В нас доленька, як бачимо, трагічна,
Немає й гадки ворог відступить.

Міста у нас палають, гинуть люди,
Летять на нас ракети з болотів,
Біду нам чинить мотлох цей усюди,
Нас знищити потвора захотів.

З лиця землі́ стирає нас ординець,
Змітає все потвора на шляху,
Для нього лютий ворог – українець.
Цей не́люд потопає у гріху.

Та гріх його ні трішки не лякає,
Радіє супостат усім смертям,
Ніхто й ніщо його не зупиняє…
Й чим далі, тим страшніше жити нам.

29.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1001893

ХТО ЗУПИНИТЬ ВІЙНУ?

Хто зупи́нить війну в Україні?
Ту війну, що не нашою є…
Аби мові звучать солов’їній,
Яку ворог ніза́що не вб’є.

Хто зупи́нить убивць-терористів,
Які в нашу домівку прийшли?
Щоб не чуть від ракет страшні свисти,
Що у простір вкраїнський ввійшли.

Хто зупи́нить війну цю жорстоку
Чи пове́рне її в оркостан?
Бо ми платимо ці́ну високу.
Чи безсмертний ординський тиран?

Хто зупи́нить війну? Хто це зробить?
Хто зуміє приспати потвор?
Щоб смердючий зотлів уже чобіт,
Аби нас залишив цей терор.

Хто зупи́нить війну? Я питаю!
Розтопіться серця́ крижані!
Я і Бога і людство благаю…
Хто ж поставить кінець цій війні?

Хто зупи́нить війну чимскоріше?
Хто Вкраїну і нас збереже?
Бо щоразу жахіття все гірше…
Зупиніть цю війну в нас уже!

29.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1004195

Земля тверда, і небо вічне,
Копають позиції люди звичні.
Багнет у руках, мрії про перемогу,
Вони вибирали нелегку дорогу.

Кожен удар —- то крок до мети,
Там, де світло бореться із темноти.
В окопах рідних, в землі своїй,
Пліч-о-пліч стоять в боротьбі нелегкій.

Шум лопат і сердець биття,
Крізь втому і біль —- до нового життя.
Земля приймає і дає сили,
А ми тримаємось, мов крила.

Копаємо глибше, аж до серця землі,
Щоб жити, щоб бути на нашій війні.
Копати позиції —- значить стояти,
Щоб Україну разом захищати.

Вогонь і дим, і дзвін гіркий,
Мов тиша рветься на шматки,
Ніч стала днем, а день пітьмою,
Життя змішалося з війною.

Пішли вони у лютий бій
З надією у серці мрій.
Вперед крізь страх ,крізь біль і кров,
Бо вірять в правду і любов.

Ворожий крок, тремтіння грунту,
Здавалось світ, як гора брухту.
Та в кожнім серці палахкоче
Незламний дух, що жити хоче.

Утомлені руки стискають зброю,
Поряд товариш ділить туж долю.
І в кожного погляд — ми тут до кінця,
Це наш рідний край, це обітниця.

Перші дні, як тривалі роки,
Та сильні наші будуть кроки.
Бо в кожнім серці вічний трон —
Свободи дзвін, її закон.

Добровольці — серця великі,
Їхня справа свята і безлика.
З полів буденних і гір високих
Вони стають до справ жорстоких.

Не за медалі й не за славу,
А за Вітчизну, її право.
Їх кличе голос, їх тягне доля,
На їхніх плечах — вся наша воля.

Ідуть вперед крізь вогонь і сльози,
Несуть у серці любов і грози,
Їхні дороги тернисті, криваві,
Але в них душі такі величаві.

Добровольці — наш світлий приклад.
Вони, як світанок, у темряві виклик.
Бо кожен із них — це звитяги частина,
Це наше майбутнє, це світла перлина.

Тож хай їхня сила не згасне у часі,
Хай мир засіяє у ясній прикрасі.
Святі добровольці, ви вічні герої.
Перемоги вам, щастя і долі легкої.

Ми жили гарно, без тривог,
Сміялись діти в дитсадках,
Душа співала між доріг,
Де цвіт квітучий на лугах.

Дзвеніла пісня українська
В обіймах рідної країни.
Та раптом хмара, вже російська,
Прийшла, зламавши наші стіни.

Розбили мрії, тишу й дах,
Та серце наше не скорилось,
У кожнім болі й в небесах
Зерно надії все ж зростилось.

Ми пам’ятаєм школи та садки,
І рідну нашу пісню колискову.
Хай грім війни замовкне навіки,
Щоб мирне сонце вранці зійшло знову.