Від погляду твого.
Замість божевільних слів.
Лиш тисяча ударів серця.
І кров по венах мов
Червоне вино, мій розум затуманило.
І хочу лиш сказати я тобі.
Нехай коханням твоє серце озветься.
І разом із моїм, в унісон, лиш б’ється.
Звучить мелодія для нас.
І в ритмі танго, жага нас поєднала.
І почалась історія твоя й моя.
І тисячі ударів серця…

Я зламаю собі ребра
Щоб серця мого ти не дістав.
Щоб твої руки й слова.
Застрягли в уламках моїх ребер.
Але цілим зосталось серце моє.

Адже колись я по шматках
Зібрала його.
Зашила білими нитками
І добром освятила.

А ти зродився із попелу зла.
По іншому ніяк.
Той зродився із попелу добра
Ніж в спину не встромить
І серце не вириватиме з грудей.

А посіє в ньому кохання.
Стане садівником для рози
З чарівного саду життя…

Я простягну тобі своїх долонь.
Лиш тільки дотик все розкаже.
Як трепет ніжного биття по крові
В серці відлунням озветься.
І імпульс мого тіла,
З коханням проснеться.

Темрява повільно вкрила мої кроки,
Відлуння моїх слів розбиває тишу.
Ти залишив слід на моїх руках,
І я не знаю, де твій подих, де пітьма..

Сльози потроху стали безбарвними,
Їх поглинає ця ніч, що не має кінця.
І я йду туди, де не видно світла,
Туди, де не чути вже твого імені.

Мої очі звикли до темряви,
І серце більше не здатне до болю.
Ти відійшов, і я залишилась одна,
Зі своєю тінню, з порожньою долею.

Вогонь, що горів між нами, згас,
Залишивши тільки холод в груди.
Я не знаю, як забути цей час,
Як викинути тебе з моєї суті.

Всі мої сни стали сірими і туманними,
Ти більше не живеш у моїх думках.
Мої слова, що колись були спільними,
Тепер — лише відголоски наших розлук.

Шлях мій веде крізь безліч темних ночей,
І я не знаю, куди він приведе.
Залишилась лише порожнеча, що палає,
І спогади, що мене рвуть на частини.

І в тій тиші, де не чути твоїх кроків,
Я відчуваю, як зникає мій світ.
Ми були разом, а тепер — тільки тіні,
І я йду до того, чого вже нема.

Твій образ залишився в моїх руках,
Я вже не вірю в те, що ми мали.
І як би я не намагалася, не змогла
Я знайти того, кого так любила.

Ти залишив мені тільки порожнечу,
Цей темний світ, що тисне на мене.
І я йду, і кроки ці — безсиллі,
Моє серце давно втратило надію.

Тепер, коли темрява вкрила все навколо,
Я просто блукаю, заблукавши в собі.
Ти був моїм сном, але тепер — мовчання,
І я залишилась одна, сама з собою, у тіні.

Я не знайшла потрібних слів,
Щоб про любов сказати.
Можливо, навіть річ не в тім,
Що хочеться мовчати.

А просто замість довгих фраз
Нещирих та банальних,
Я обирала один раз
В обіймах зігрівати.

І замість віршів, їх рядків
Я просто помічала,
Що ти обожнюєш зефір,
Якийсь десерт до чаю.

В дрібницях, в мріях, навіть снах
Та в погляді, обіймах.
Моя любов навік жива
Та не в словах, а в діях.

Одна тільки думка мене зігріває,
Одна тільки щастя дарує мені.
Кохання – це те що повік не вмирає,
І знов розквітає на місці руїн.

Одну тільки радість в душі бережу я,
Одну я кричу, коли інші мовчать.
Кохання свій рай на землі відбудує,
Хай ранить його знов ворожий кинджал.

Цю істину наче молитву тримаю,
І згадую знов, коли сум на душі.
Кохання – це те, що людей всіх єднає,
І знов розквітає на місці руїн…

Гей, руденька ,зупинись!!!
Кричало їй життя.
І сонце заглядало у віконце,
Щоб руденьке щастя розбудить.

Гей, руденька ,прокидайся!!!
Каву пий і світу милому радій.
Гей, руденька, як життя?
Маю запитання? Два.

Гарний настрій маєш ти сьогодні? –
Запитання раз.
І чи добре спалось уночі?
Запитання два.

У руденького дівча, настрій гарний.
Перша відповідь така.
Спала добре уночі,
бо наснився ти мені.
Друга відповідь така.
Бо з руденьким лиш буває
сонячна пора.

Я чекатиму на тебе уночі.
І байки розповім про те,
Як було холодно без тебе уночі.
Про те як ранком схід сонця
Був без тебе.

Я заспіваю колискову,
Так пошепки, на вушко.
І буду пестити твої уста
Медовим поцілунком.

Я чекатиму на тебе уночі.
І байки розповім про те,
Як щоночі сумувала.
Про те, як в обіймах з
Ковдрою лежала.
І уявляла, що поруч ти.

І тільки ранком я розуміла,
Що схід сонця знов без тебе.
Так по одинці вранці й уночі
Жили вони своїм життям.
І тільки уночі свої байки
Лиш йому вона розповідала.

І як сказати ті слова
Котрими повен я сповна
В душі невимовна журба
Тебе нема тебе нема

Ти десь не тут далеко там
Я піддаю себе словам
З словами завжди сам на сам
А дні свої тобі віддам

І ти читаєш ці слова
І розумієш все сповна
Як ми згоріли вдвох дотла
Як лиш для нас весна цвіла

І тільки ти і тільки я
Кохання тліє ще зола
Злітає з уст твоє ім‘я
Тебе нема тебе нема

Ми так любили і кохали
Разом не днями а роками
Усе що було й будували
Залишилось нічними снами

Тепер лиш спогади між нами
Наших стосунків або драми
Дороги стали вже мостами
Навіки впалими мостами

І тут я римами й рядками
Знов наодинці зі словами
Зажили вже на серці шрами
Наших стосунків або драми