І ось вернувся я додому
І знову запах в голові
Її волосся, ніжне тіло
Залишилось.. у пам'яті моїй.

Я згадую наші обійми
Я згадую весь наший час
А зараз ми немовби різні
Але ми же рідні, в нашій голові..

Проходячи знов біля мене
Ти запитала лиш одне
- І що скучаєш знову..?
- Відоси пишеш в котрий раз..?)

А я гордо посміхаючись
Їй кажу..
Я сонце.. яке б робило
Все для нас..!

(Велика біль)

Я залишався завжди гордим
Та й плакати.. я не хотів
Але вона зробили боляче
Тоді і справді, я зумлів.

Просив у неї лиш кохання
Получив знову страждання
Але обіцяла, та й клятву начебто давала
Що подолаєм гори всі.

Но в котрий раз розбили серце
Просто взяли та й пройшлись
І через дні, через всілякі ті моменти
Більш боляче ставало, лиш мені.

І начебто й забув
Та вроді все гаразд
Но прийшовши в школу
Побачив її в котрий раз.

Я лежу на ліжку, та знову думу закидаю
Чого ще досі я, зáвжди про всіх дбаю..
А коли я сам, сижу, плачучи в собі
Помагає лише музика, та виконавці ті...

Шкода, що я вже, ніц не відчуваю
Немає мрії, ніякої мети
Шкода.. я справді..
Про це все, вже забуваю..

Я забуваю її погляд, в той щасливий день
Ми веселились.. обговорюючи майбутніх наших, тих дітей..
А сьогодні я вже плачу..
І думаю, як пережити новий день!

А пережити буде важко..
Хотів построїти життя, а прочитав лиш казку!
О котрий раз, я помилку цю допускаю!
Кохану в серце більше - не пускаю!

Ти обіцяла, що не зробиш боляче
Ти обіцяла знов мені..
Що покохаєш мене зараз
У ці зимові дні!

І знóву я повірився
І знов довірився тобі - але ти робиш боляче мені!
За що ти так зі мною..
У ці зимові дні..?

А я спрáвді.. зáвжди лиш тебе кохав!
А я спрáвді.. вчора у ночі страждав!
Але я мовчáв, та й в подушку, лиш одне я промовляв.
Останній раз, кого я так по-справжньому кохáв!

І ось пройшли ці дні..
І начебто й пішла
А в серці шрами з пóрізами
А на дворі зима..

Чому влаштований так світ
Що тих кого ми любим
Ми завжди втрачаєм
Та завжди страждаєм..

Чому влаштований так світ
Кого ми так кохаєм
Нас завжди кидає
Та потім й ображає

Чому влаштований так світ
Кого добитися реально - Завжди робить нереальне
А хто нас й справді любить - Вони завжди, нам не люди
Вони для нас лише актори - що беруть вдягують маску, та показують всі ролі

Чому влаштований так світ
Що ми ціним тих - кого втрачєм
Що ми справді любим тих - хто нас завжди посилає
Та й на кінець, добра не побажає..

(Добийся)

І знову помилку я допустив..
І знову боляче мені
О котрий раз прошу.. Люби!
А в відповідь каже - хочи!

Ну давай добийся це
Зроби щось нереальне
А Возя зірку з неба взяв б
Якби відкрила тайни..

От і добрався я до неба
Ось і зірку цю дістав
Біжучи до неї, лише одне я промовляв
"Я хочу те кохання, про яке з дитинства у віршах писав!"

І ось ми знову поруч з нею
Дивлюсь в очі котрий раз
Виговорюючи фразу - "Кохай мене! Я зроблю все для нас!"
А в відповідь я чую - "ще не час!"

І навіть при холодну осінь
Намагався я з тобой зустрітись..
Але я знав, що ти кохаєш..
Лише мене за квіти...

А я до Марса хтів добратись
Щоб ту зірку знов зібрати
Но ти хотіла лиш його
Щоби знову покохати..

І знову бачу я тебе
І бачу знов твій погляд
Як ненавидиш доволі..
Як доводиш знов до болі..

Але за що ти так зі мною..?
За що ти знову так..?
А серце з мозком знову плаче
Й каже - ой дурак!

І знов побатлився я з нею..
І вот сподобалась мені..
Запало в душу, трішечки у серце..
Її очі.. темно-золоті!

Дивлюсь на неї, наче як на зорі
Згадую всі мої ночі
Як я страждав, в сльозах плакав..
Але Боже.. інколи допомагав

Він помагав мені зробити диво..
Він допоміг мені зробити все..
Щоб закохатися в людину
В її серце золоте..

Я начебто кохаю цю людину
А начебто й симпатія лише
Яка різниця, що це є..
Якщо для неї зроблю, майже все!

Світились зорі угорі
Буяли трави в тишині

Йшла ніч тихенько поміж саду
Минала грона винограду

Весь світ міцненько собі спав
А я на небо позирав

Як серед безлічі зірок
Ти лагідно карбуєш крок

Минали безлічі ночей
А я не сплю, дивлюся в небо

А я не сплю, дивлюсь на тебе
Не зводячи очей

Серед мільярдів тих зірок
Ти за всіх миліша

Серед мільярдів тих зірок
Ти – найяскравіша

Квітнуть у полі жовті квітки,
Зеленню трави буяють,
Вміло плетеш ти із квітів вінки,
Що дивним світлом сіяють

Мандруємо вдвох цим краєм давно
Ти кажеш як тут красиво,
Мені на усю цю красу все одно
Для мене лиш ти справжнє диво

Линеш ти легко, неначе мара
Прекрасна, як квіти та трави,
Наче утілилась в тобі весна,
Ти сяєш у світлі заграви

Даруєш усмішку ти всім,
Кого зустрінеш по дорозі
Чому даєш цей дар ти їм?
Мені ж всміхнутись ти не в змозі

У спробах звернути на себе увагу
Утратив давно часу лік
Здобув з цього я лиш зневагу
Не звернеш ніколи свій погляд в мій бік.

Та все ж за тобою я йду, куди б не пішла
Несу твій тягар замість тебе
Які б негаразди ти не знайшла
Я радо прийму їх на себе

Іду за тобою — навіки твій раб
Не треба в житті мені інших зваб
Уклав в твої руки своє я життя
І душу свою кинув у забуття.