Заграй , дівчино, на гітарі.
Улюблену пісню мою.
Та так ,щоб струна
порвала сердце моє.
Щоб кожний акорд задів за живе.
Щоб з кожним басом стукало
сердце моє.
Заспівай дівчино,
так голосно, як душа від
шаленого кохання цвіте.
Грай грай дівчино, адже
ти єдине що в мене є.

За сонце Богу дяка, вітер,
За дощ і сніг, і за мороз,
За те усе, росою вмите,
За небо місячне також.

За пшениці, жита, за землю,
Що їх, плекаючи, ростить,
Цілющу воду в ній джерельну,
За небо, хмари, всяку мить.

За вечори, і ночі, й ранки,
За пори року геть усі,
Лугів квітучих вишиванки
У неописаній красі.

І за траву, що під ногами,
В пісках, у хвилях береги,
За дні, що стали місяцями
І розтягнулись у роки.

16.05.2024.

Життя міняється, думки,
Нові стежки ведуть поволі,
У них вплітаються стежки,
Що були першими у долі.

Нові, звиваючись, ідуть,
А поміж них всі ті, колишні,
До хати, в береги ведуть,
В садок до яблуні, до вишні.

Біжать по полю, між пшениць,
Лугами, гаєм, по місточку,
До джерела і до криниць,
Що у долині й на горбочку.

Ідуть, ведуть усі стежки,
І смутку, й радості слідами,
А навздогін летять думки,
І так роки всі за роками.

15.05.2024.

Келих червоного вина ,
І більше ніякої втоми.
Так думала вона.
Яка наївна, говорила їй душа.
Адже втома ця не лікується вином.
Лиш тільки часом, крок за кроком.
Втома згасне, зоствивши попіл…

Лоскоче вітер, вид дивує,
Зелений дуже, запашний,
Зібрався погляд, йде-мандрує,
В неволі жив мов неживий.

Веде дорога, крута стежка
Травою тулиться до ніг…
На волю вирвалася все ж я,
Переступила той поріг.

13.05.2024.

Вітер зустрівсь
дорогою мені,
Обвіяв ніжністю,
торкнувшись до чола,
Вмить відлетів
за схили кам’яні,
Що завиднілися
неподалік села.

Село ж стрічало
річкою, містком,
Тополями
і берегом в кущах,
Та одиноким,
вже старим, млином,
І вулицями
у пустих хатах.

Хиталась хвиля,
билась об місток,
Літали ластівки,
лелека закружляв,
Життя піднесло
ще один урок —
Біля воріт
ніхто не зустрічав.

Не тішив в вербах
вітру хоровод,
Бо не дзвенів
собака ланцюгом,
В косинці мами
не білів город.
Болюча дійсність…
краще була б сном.

06.05.2024.

Одного разу вона замовчала.
Розмову з тобою сховала в печаль.
За смутком мов вуаль,
обличчя своє сховала.
Із книгою в руках лиш вона розмовляла.
Між строки читала його,
сторінку за сторінкою гортала.
А в рядках шукала себе, що давно в стосунках згубила.
Лиш тільки з книгою вона розмовляла.

Твої поцілунки мов мед,
такі ж солодкі і смачні.
Твої обійми, як пекуче сонце,
зігрівають мене.
Захищають –
мов поранену лелеку.
Твій шепіт –
полонить сердце моє.
Твій голос ,тече рікою по моїх венах.
Твій погляд рятує мене.
І тільки реальність гіркою
правдою озветься.
Лиш спогад в пам’ятій моїй
радісно оживе.

Я народилась на вільних просторах
Де вітру рвучкі струмені несуться.
Де пісня щастя лине ген по горах,
Де вівці мов хмарки землі пасуться.

Карпат одвічний дух,нестримна сила,
Дає мені наснаги розвиватись.
Моя земля по-справжньому красива
І нереально в це не закохатись.

Одлунням гір несуться дзвінкі води,
Шумлять потоки,шепчуть потічки.
Життя дарує ніжна прохолода,
Що в’ється поміж гір немов стрічки.

Трембіти звуки рознесуться лунко,
Обдавши душу щемливо теплом.
Поміж смерек,що вистроїлись струнко
На варті спокою одвічного гуртом.

І серенади від птахів співочих,
Що крають душу,сльози наверта.
Тендітна врода гір,немов дівоча,
Але далеко не така проста.

Серед лісів сховалось моє серце,
І серед гір сховалася душа,
Завжди до тих країв вся суть несеться,
Настільки гожа в тих містах краса.

Летять лелеки… вкрите небо!
Не бачив клинів таких світ!
Зустрівши їх, радіти треба,
Тривожить також цей політ.

Лелечий крик понад землею,
В нім чорно-білий помах крил,
Летять великою сім’єю!
Любов, повага до птахів.

Чарівна велич серед неба!
Довготривалий помах крил!
До них рости нам, людям,треба,
Вже зрозумів це не один.

Спішать додому, до нас з вами,
Голод і спрага дістає,
Сідають зграї між полями
Перепочити, втома є.

Не можна погляд відірвати,
Наче вітання — помах крил,
Далеку відстань ту долати
Бог помагає, дає сил.

Із неба знак, бо миру треба,
Така чисельність принесе,
Лелече військо серед неба
Здивує світ весь, потрясе.

25.03.2024.