Край дороги
спориш розстелився,
У насінні довбуться пташки,
В пам’ять сон,
ще із ночі, вселився,
Повернув у минуле думки.

В ніжну юність, де очі горіли,
Молодечий де дух веселив,
В випускний,
де світанок зустріли
Й світлу пам’ять
назавжди лишив.

Веде стежка, вітрець повіває,
Підкрадається втома до ніг,
Все той сон доганяє, вертає
У минуле далеких доріг.

Ганна Зубко
29.09.2024.

Знову броджу по лісу стежками,
Щось шукаю, немов загубила,
Була молодість тут
колись з нами,
Поміж трав вона слід залишила

Та ж галявина,зелень розкішна,
Всі дуби підросли, потовстіли…
Відкувала зозуля, аж смішно,
Що так швидко роки відлетіли.

Не попрошу їх більше, не треба,
Знаю, пізно життя оцінила,
Пора прийде —
злетить душа в небо,
В нім розправить
свої слабкі крила.

Ганна Зубко
26.09.2024.

Стихли вулиці, місто дрімає,
Сон про мене, здається, забув,
Та не ніч — у вікно заглядає,
Проганяю як можу свій сум.

Знов рядки,
їх рука швидко пише,
А не встигне — назад не верне,
Поміж стін чотирьох я і тиша,
І ще кіт край подушки сопе.

Ганна Зубко
24.09.2024.

Перших кроків в уяві не маю,
Не згадати мені перших слів,
Вчилась жати —таке пам’ятаю,
Поміж стебел як мак червонів.

Колосився город густим житом,
Налилась десь
пшениця зерном,
Вже в полях взявсь
комбайн молотити,
Ми ж, з бабунею, жали серпом.

Вміло вчили бабуня, охоче,
Подружилася швидко з серпом,
Хоч стерня дерла ноги болюче–
Не одним її вкрила снопом.

Пішло сонце, уже звечоріло,
В напівкопах лежали снопи,
Дерті ноги, у спині боліло,
Мозолі на долонях пекли.

Пікся хліб у печі, на черені,
Запах в хаті, надворі стояв…
Давно зникли
жнива ті серпневі,
Також смак хліб давно поміняв.

Ганна Зубко
13.09.2024.

Кожного ранку прокидаюся для кави.
Кожного ранку схід сонця зустрічаю я.
Ковток нового подиху ловлю,
і в небо посмішку свою я посилаю.

З новим початком нового дня,
Подякую, що розбудив ти мене Боже.
Що бачать очі небо голубе
І світить сонце у моє віконце.

Я дякую, що чую спів пташок
І як мур лика на подвір’ї котик.
І песик гавкає у дворі.
Це все життя таке просте і водночас
Таке дорогоцінне.

В суху траву чомсь задивилась,
В спориш, що поряд зеленів,
Повз шумом вулиця котилась,
В два кінці люд йшов, гомонів.

Крутився вітер, в спину дихав,
Звав під черешню холодок,
Моя розрада осінь, втіха
Сумних, нав’язливих думок.

Ганна Зубко
21.09.2024.

Він в моїх очах малював світ.
В якому я ніхто і звати мене ніяк.
І ці кайдани несла я майже все життя.
Боячись на інший світ дивитись.

Кожного року ті кайдани,
Стискали до болю мої груди.
І вирувало лиш в думках,
я хочу намалювати для себе
Іншого світу.
Світу – в якому маю я ім’я!
Світ – в якому щаслива я людина.

І почала світ той малювати.
І яскраві фарби й пензлик знайшла.
І картина моя ожила.
І з’явилось на ній моє ім’я.
Я намалюю цей світ до кінця.
Адже в ньому є я і моє ім’я.

А пам’ятаєте, ви, як ми колись
Писали один одному листи.
Чекали відповіді днями, а можливо
Й місяцями, роками.
А траплялося й таке, що
Листи не дісталися до свого адресати.
А скільки й ніжності в тім конверті було.
Писав листа ти від руки й ніби відбиток пальців залишав на аркуші паперу.
Та, що там папері, той відбиток
Торкався твоєї душі.
А скільки думок, відчуттів, історій
Бачив той аркуш паперу.

Перших кроків в уяві не маю,
Не згадати мені перших слів,
Вчилась жати — таке пам’ятаю,
Поміж стебел як мак червонів.

Колосився город
густим житом,
Налилась десь
пшениця зерном,
Вже в полях взявсь
комбайн молотити,
Ми ж, з бабунею,
жали серпом.

Вміло вчили бабуня, охоче,
Подружилася швидко з серпом,
Хоч стерня дерла ноги болюче–
Не одним її вкрила снопом.

Пішло сонце, уже звечоріло,
В напівкопах лежали снопи,
Дерті ноги, у спині боліло,
Мозолі на долонях пекли.

Пікся хліб у печі, на черені,
Запах в хаті, надворі стояв…
Давно зникли жнива ті липневі,
Також смак хліб давно поміняв.

13.09.2024.

Так дивно пахне зима.
А, ви, відчуваєте її аромат?
Аромат із морозу і водночас тепла.
Аромат мандаринів у вазі.
Аромат дива, прихований в
Кожній сніжинці, що спускається
З неба вальсом до нас.
Так дивно пахне зима.
І обійми в неї тепліші.
І кава смачніша.
І поцілунки рідніші.
І все навкруги твоє око чарує.
Білою ковдрою вкрита земля.
Ніби аркуш паперу,
Для нового твору.
Так дивно пахне зима…