Спогади то є життя.
Для драми відкриття і закриття.
Спогади то є злиття минулого,
теперішнього і майбутнього.
Життя – інколи й розбиття, побиття,
викриття, кровопролиття.
Та тільки з часом, відліком годин,
століть, епохи.
Життя із розбиття, в чарівну квітку –
Розквітає.
З часом з напівжиття переростає в
Відкриття, пережиття, саморозкриття.
І ось тоді й починаються реалії життя.
Ти вдихаєш аромат його на
Повні груди.
І кожна квітка, хмаринка, пташки спів –
Стає кораблем.
За штурвалом якого стоїш ти!
З досвідом життя.
Шиттям якого нитки обираєш ти.
І візерунки у нас у кожного свої.
Інколи потрібно сповільнити рух,
щоб милуватися життям…

І знову замріялася я.
Так хочеться туди,
де збиті коліна і ціла душа.
Так хочеться туди, де мама,
ще не сива.
І тато жартома в обійми
Тебе огортає.
Так хочеться туди,
де з братом сперечалися і
Довго в машинки гралися.
Туди…
Де шалено по вулиці
Гайсала дітвора
А матусі з вікна кричали їм :
,, Діти, вам додому пора!”
І знову замріялася я.
Як хочеться туди, де ти,
ще зовсім дитя!

Ти, дівчинці, ці крила не ламай
Вона так довго їх ростила.
Зліпила із довіри і добра,
і крапельку любові положила.
В довіру додала тепла і ніжності своєї.
В добро поклала тишу і турботу.
А в крапельку любові –
всю душу віддала.
Ти, дівчинці, ці крила не ламай.
Додай їй сил для міцного політу.

Луна зазивала мене уночі.
Поглянь, дівчино, там зорі ясні.
Світять мов лав – сторі тобі.
Грають в мінорі, мелодії свої.
В ігропросторі із ними
сердце твоє співає.
Про кохання палке,
про його не вщухання.
Дівчино ,мила , там зорі ясні.
Грають для тебе мелодії свої.

Я Розповідь свою додам
На стрічці у фейсбуці.
З цілим світом радістю
Своєю ділюся.
Хай бачить кожний і читає
І серце він любов’ю надихає.
Та розповідь добром
До тебе озветься.
Заманить на мої вірші
І колисковою для тебе
Вони стануть.
У темній нічці, де уві сні
З тобою я і ти.

Дивлюся я в ночі
На зорі ясні.
І згадую, нас, як
Блукали з тобою вночі.
Як тримались за руки,
Як дивились в очі ясні.
Як мило звучали слова,
що коханням наповнені.
Як співали серця,
коли уста один одного цілували.
Щоночі я згадую нас,
Бо кохання ще в серці живе.

Так пахне аромат
Твоєї насолоди.
І манить до зустрічі мене.
Твої обійми пахнуть надією –
В майбутнє.
І відчуття безпеки –
В завтрашньому дню.
Тебе чекала я так довго і
Вірила у нашу зустріч до кінця.

В спеку, в літню жару.
Дай прохолоду, крижаного серця.
Від болю завмерло воно,
кригою взялося.
І сльози мов ті сніжинки, що
Падають з небес.
Лиш тільки заморозять мої щоки.
І крижаними стануть уста.
І не розтануть від того поцілунку.
Крижаною стала я і навіть в
Літню спеку.

В куточку пам’яті своєї.
Десь там тебе знайду.
Є час є ліки та спогади
Він не лікує.
Та, ліки, які б ти не приймав.
Ці спогади не стерти.
І не забути ту печаль, що
Серце полонила.
І не забути радості
Веселий сміх.
Зі спогадами жити нам довіку,
це подарунок нам від часу.
З цим подарунком зостанемось
Ми на віки…

Набери чайною ложкою йодовану сіль
Підсип у мої, ще незагоєні рани
Підсвідомість готова знову відчути біль
Пекучим дотиком крізь чуттєві мембрани
Злість вийшла за буденні рамки
Так і не відчувши тепла Твого тіла
Лікувалась недовірою від лихоманки
Хоча самотністю зАвжди хворіла
І всі слова залишаться болючим рецидивом
Всі надії лікуватимуть кисневою маскою
Я не буду існувати під ТвОїм впливом
Таке життя ніколи не стане казкою
Я залишу Тебе між рядками фрагментом
Моїх колишніх мрій та сподівань
Називатиму своїм щасливим моментом
Залишеним у списку нездІйснених бажань