Гойдалка моїх почуттів,
від злетів до точки падіння.
Інколи колискова, гойдалка моя.
Ніби готує до нового старту.
Інколи мов орел, гойдалка моя,гойдає
в останній твій виліт.
Гойдалка, качалка,люля,орель.
І так по життю, ніби ти в казці.
Гойдають тебе почуття,
готують до нового фарту.
Інколи сльози рікою біжать,
і біль не вщухає.
Інколи радість на устах,
посмішкою сяє.
Все це треба сердцю пережить.
Адже тілько воно нас розуміє.

Поглянув захід,
сонцем подививсь,
Засяяв в вікнах,
мить… і вже не стало,
Лише рум’янець
ніжний залишивсь,
Все в сутінках
зникало, затихало.

Спустились роси,
травами пройшлись,
Перегукнулись сови, закричали…
Знов відізвались,
в спогадах знайшлись
Життя події,
що колись втішали.

У річці цій
не видно мені хвиль,
А та ріка
в вікно мене вітала,
Вона далеко,
за багато миль,
Я пестила ті хвилі,
рахувала.

Схід піднімав,
а захід спати клав,
Удень дивився
південь мені в очі,
А вітер з півночі
все хвилі підганяв,
У них дитиною
так хлюпалось охоче.

Тепер з вікна
стрічаю сонця схід,
Лиш зрідка бачу,
як воно сідає,
Там, у селі,
ховалося за брід,
Тут ліс густий
собою закриває.

23.06.2024.

Яскраве сонце світить в очі,
Зірвався погляд, полетів
З швидкою легкістю, охоче
До неба синього, птахів.

А вітер звивсь над головою,
Крутивсь, увагу привертав,
Залюбувався сивиною,
Скоріше, колір дратував.

Єдине, чим не переймаюсь,
То ж не ховаю сивину,
Буду відвертою, зізнаюсь —
Її ще змолоду люблю.

21.06.2024.

На берег сутінки спустились,
В верби похилені, густі,
У гострий камінь хвилі бились,
Та лише боляче мені.

І за минуле, за майбутнє,
І за теперішнє болить,
За все загублене й присутнє,
Біль не стихає ні на мить.

Хвилі жене ріка, кидає,
Час непоміченим летить,
А ніч вже росами ступає,
Страх поза спиною стоїть.

У темних хвилях біль покину
Та до воріт, повз верб, піду,
У тайни ночі, в сни порину,
В них біля річки посиджу.

18.06.2024.

Крута дорога, берег, хвилі,
По правий бік лиш камінці,
Зір напрягається щосили,
Блудить, шукає чебреці.

Дорога вниз з горба сповзає,
Каміння мохом поросло,
А чебреців й стебла немає,
Наче й ніколи не було.

Були, цвіли, втішали очі,
І пахнув вітер чебрецем,
Росою вмиті після ночі,
Сонцем ціловані, дощем.

Берег все хвилями стелився,
З всіх боків вітер заглядав,
Погляд не вірив, не змирився,
Сліди минулого шукав.

15.06.2024.

мені снилась сьогодні
твоя́ самота
на краю нашого міста
я бачив, як вона танцювала
під сяйвом місяця
на повному видиху
і так до знемоги
до глибокої темряви
мені снилась сьогодні
твоя самота
я знаю, то була вона
я вже її бачив
я голос її не забув
я її обіймав
мені снилась
твоя́ самота
я сьогодні тримався
на відстані…

проросту Любов’ю
в тобі́
корінням залишусь
на просторах твоєї душі
проросту
в тобі́ Вірою
глибоко, під шкірою
проросту
в тобі́ Силою
буде тобі другим диханням
проросту
в тобі́ Волею
стане тобі зброєю
проросту любов’ю
в тобі́
стане твоєю сутністю…

Мов сніг акація цвіте,
Злітає погляд вгору,
Ніхто не прийде і не жде,
Подальше йду із двору.

Ховає стежка в тінь густу,
Шум вулиці йде поряд,
Тихше між щебетом пройду,
Нехай птахи говорять.

Вітер у листі, у косах,
Спіймали пасмо брови,
Троянди квітнуть у дворах
І липи біля школи.

Дорога, стежка,вздовж паркан,
Ще вулицю долаю,
Назад не хочеться в капкан —
Так дім свій називаю.

08.06.2024.

Вже день пройшов і ніч пройде,
Наступить ранок в росах,
Травою ніжно сколихне,
В нім не пройдуся боса.

Так, як колись —
і сонцем, в дощ,
Болотом і росою,
В холод — охоплювала дрож,
Кидало в піт жарою.

Щоб знов босоніж по землі
Пройтись, дощем умитись,
Треба на день всього мені
В дитинство повернутись.

А ні на день, а ні на мить…
Слід пам’ять не стирає,
Десь ностальгією болить,
Десь тішить, надихає.

07.06.2024.

Вона подарувала йому своє життя,
а він безжалісно гвалтував його.
Вона готувала йому борщ,
а він зраджував їй навіть в дощ.
Вона пекла йому пиріжки,
а він лупцював її.
Вона для нього діток народила,
та він для них так батьком і не став.
Нажаль себе не обирала, та
дякую за діток, що мені подарував.