Вже пізній вечір, свіжий подих,
Самотній місяць угорі,
Перед очима все, навпроти
Горять яскраві ліхтарі.

Стемніле небо, зірка блима,
Така далека і мала,
Не йду, вікна ніяк не кину,
Вдивляюсь в сутінки одна.

Вслухаюсь в тишу, що нависла,
В гілля тремтливе край вікна,
Де пара го́лубів притихла,
До свого тулячись гнізда.

21.09.2025.
Ганна Зубко

ТарабонИть дощ по асфальту,
В вікно постукує злегка,
ЛюблЮ таку погоду змалку,
Де інша осінь, ледь сумна.

Піти б під дощ та по калюжах,
Зайти в болото десь злегка,
Донизу гнуться жовті ружі,
Трава кошлатіє густа.

ЯкбИ у берег, поміж лози,
До хвиль з дощем,
піском пройтись,
ЯкбИ до гаю, між берези,
ЯкбИ назад, туди, в колись.

Все, що тепер —
з минулим поряд,
БулО, є, бУде так завжди,
І дощ, і сніг, і грізна буря,
Не всі ті спалено мости.

15.09.2025.
Ганна Зубко

Тут, де живу, лісів немає,
Нема діброви і гаїв,
Із саду осінь виглядАє,
Блукає поміж берегів.

У справжній ліс йти б
без зупинки,
В красиву тишу, між птахів,
Та вільний час мій,до хвилинки,
Вже непомітно пролетів.

Та і писати тем немає,
Вже задихаюсь серед стін,
А на природі кінь гуляє,
Табун недоєних корів.

Блукала осінь також снами,
Час сторінкИ перегортав,
Знайшлось село поміж полями,
Лісок і з лебедями став.

13.09.2025.
Ганна Зубко

Тут, де живу, лісів немає,
Нема діброви і гаїв,
Із саду осінь виглядає,
Блукає поміж берегів.

У справжній ліс йти б
без зупинки,
В приємну тишу, між птахів,
Та вільний час мій,до хвилинки,
Вже непомітно пролетів.

Та і писати тем немає,
Вже задихаюсь серед стін,
А на природі кінь гуляє,
Табун недоєних корів.

Блукала осінь також снами,
Час сторінкИ перегортав,
Знайшлось село поміж полями,
Лісок і з лебедями став.

13.09.2025.
Ганна Зубко

Осінь топчеться біля порогу,
Трусить яблука спілі в саду,
Вийду стежкою знов на дорогу
Та в долину, до річки зійду.

Берег інший, там спів не лунає,
Шелест інший, трава десь руда,
Жовкне листя, потиху спадає,
Все так само хлюпоче вода.

Прохолоду уже не шукаю,
Вона всюди і стежка веде
Між дерев,
повз плетючого хмелю,
Між кущів, де ожина росте.

Ніжне сонце заглЯдає в хвилі,
Промінців у мій бік додає,
І укотре в осінній долині
Заспокоїлось серце моє.

12.09.2025.
Ганна Зубко

Знов боса берегом іду,
З трави збиваючи росу,
Не відчувають ноги, ні,
Бо не насправді, уві сні.

Тої напитися б роси,
В чобОтях, босою пройти,
Хоча смаку не пригадаю,
Та і чобіт давно не маю.

Відчути б вітер в сні, обняти,
Руками хвилю упіймати,
Дощі і тихі, і шумні
Нехай би падали вві сні.

08.09.2025.
Ганна Зубко

Оберемки квітів, носити на руках,
Місяць, зорі, море — все в його словах.
Очі блищать, серце тремтить,
Уява летить — її не спинить.

Ми жінки, штучки ще ті,
Вуха маєм чималі.
«Заводська прошивка» — то дрібниця,
Нерви у порядку, з гумором дівиця.

Тож хай балаканина лине,
А справи — то істина єдина.
Слухай не вухами, а очима —
Дії гучніші ніж вірш або рима.

(с) Бандура А.О.

Кава.
Вранішня……..
Смак гірко-солодкий,
Міцно-гарячий,
Розтікається в думках,
Руйнує мозок у словах – слова в надіях.

Початок дня – щоденне майбуття.
Спрага моя.

Вечорова ……….
Смак ніжно-мигдалевий,
Тепло-сонний,
Всотується в кожну тіла клітину,
Збирає докупи пазли з дитинства казки.

Початок ночі – звіт про турботи жіночі
Ще хочу…

19.06.24 @Ірина Вірна

Не купиш любові за серебро чи злато,
Не вимірять щастя вагою грошей.
Душа — не крамниця, не біржа багата,
Їй треба простих, але вічних речей.

Не купиш обіймів, коли серце мліє,
Не продаси щирість в обгортці краси.
Тепло, що зігріє, — не з банку надія,
А погляд рідний у темні часи.

Душа хоче світла, а не iPhone,
Потребує віри, надії й кохання.
Не купиш молитву, спокійний сон —
Його дає не золото, а Бога пізнання.

За гроші не купиш ні мамину ласку,
Ні друга, що з тобою іде до кінця.
Бо справжнє — не в грошах, не в блиску,
А в щирості, що йде від серця.

Розгортаю очима всі хмари,
Поміж хвиль,наче, морем пливу,
Слабозрячі, але наздогнали
Там, далеко, пташину малу.

Голубина вслід зграя злетіла,
Крикнув крук на високій сосні',
Як вони я би також хотіла,
Не піднятись безкрилій мені.

Маю ноги — землею ходити,
Маю руки — трудитись на ній,
Все очима до неба любити,
У зеленій красі, голубій.

18.08.2025.
Ганна Зубко