Осінь приходить, мов диво велике,
Вона змальовує світ у золотім відтінку.
Листя жовте й червоне танцює вітер,
І дерева в сонячному світлі виглядають квітками.

Холодні ранки, прозорі й тихі,
Дозволяють серцям пробуджуватись в спокої.
У повітрі пахощі землі та вогню,
Що гріє душу, наче відчуття кохання.

Осінь — це час спогадів і мрій,
Коли серцям хочеться линути в світ ніжний.
Усе живе й тліє, неначе в огні жаги,
І душа моя в тиху осінню ніч занурюється в мрії.

Линуть ріки в часі осіннім спокоєм,
І відбивають в своїх водах барви осені.
Осінь — це пора, коли земля спокійно спить,
І в душі кожної людини світлі спогади оживають.

Нехай осінь приходить, мов казка кожного разу,
Із своєю теплотою та мудрістю особливою.
Осінь — це час, коли душа наша знаходить внутрішній спокій,
І ми, танцюючи під дощем осіннім, відчуваємо велику вдячність за життя.

Лине пахощів ніжна весняна пора,
Пісень пташиних мелодія.
Заквітчані поля, як картини уві снах,
Веселка кольорів на зелених травах.

Дерева прокидаються від зимового сну,
Буття квітне ніжно, мов казка ясна.
Ріки течуть спокійно, ніжно ласкаво,
Веселка водних бризків, наче срібляста грана.

Душа наповнюється радістю і спокоєм,
Весняний вітер здіймає душу вгору.
Серце ллється співом, мов річка весела,
Весна – це мрія, що є у житті кожного.

• Твір:

  На землі чарівній, де кожна пора – диво,
  Весна приходить, з ласкавим промінням весняним.
  Квіти розцвітають, веселка на небі нам віщує:
  "Життя прекрасне, повне радості і мрій!"

  Літо настає, сонце горить на небі вогнями,
  Ріки співають свої мелодії, ліс гомонить в тіні.
  Пташки літають, мов кольорові стріли,
  Веселка у серці, веселка у душі – вічна весна!

  Осінь приходить, листя золоте кружляє в повітрі,
  Туман пливе низько, сіяючи загадки і таємниці.
  Журба відходить, як вітер у поле,
  Мудрість осені вчить нас цінувати кожен момент.

  Зима наближається, з гарячих відомостей стежка мовчить,
  Сніг падає, як вічний поцілунок природи.
  Мороз вишиває вікна крижаними малюнками,
  Серце відчуває спокій і тишу, як ніколи.

  Кожна пора року – це казка, що розкриває таємниці світу,
  Весна, літо, осінь і зима – вони об'єднують нас у круговерті часу.
  То як пісня вічна, то як диво чудове,
  Пори року – це краса, що дарує життя нам у подарунок.

• Твір:

  Зграї ворон і голубині
  Кружляють в небі --- на весну!
  Неначе в ніжнім павутинні
  В сплетінні спогадів живу.

  Мого села весна згадалась,
  Той хрускіт льоду на ріці,
  Як танув сніг і оголялись
  Стежки, дороги, камінці.

  Текли струмки, переливались,
  Крик білих чайок долинав,
  З-під неба ще птахи злітались,
  Погляд обіймами стрічав.

  Тихенько капала вниз стріха...
  В калюжі тріпавсь горобець...
  Була в тім радість, була втіха,
  Спішилось в берег навпростець.

  Звало туди, тягло, манило,
  Де очерет стояв-рудів,
  Сонце ласкавістю світило,
  В хвилях гойдався
  лід, хрустів.

  11.02.2024.

• Твір:

  Тихий дощ
  рештки снігу їсть-точить,
  Спохмурнілий все день позира,
  Тягне в сон,
  наче трохи урочить,
  Загадкова зимова пора.

  В переплеті в ній
  осінь з весною,
  Вже підсніжники
  погляд шукав,
  Роздивлявся бузок із вербою,
  Подих вітру весняний спіймав.

  В двір, з-за тину,
  весна заглядає,
  Сніг дотанув,
  миттєво зітлів,
  Від землі
  в небо погляд злітає,
  Щоби раз ще
  зустріти птахів.

  Той ключ-клин
  хоч один, а чи зграю,
  Обцілує мій погляд усіх,
  Знов в минуле своє заглядаю
  До подій незабутніх, доріг.

  10.02.2024.

• Твір:

  Пробігся вітер
  берегом, рікою,
  Сковзнувся льодом,
  сніг розворушив,
  Махнула-привіталася рукою,
  Вітер утік,
  між хмарами поплив.

  Немає з ким
  побавитись, здмухнула
  Сніг із долонь,
  посипався до ніг,
  Здригнулась гілка,
  пташка чи порхнула,
  Догнати погляд
  все-таки не зміг.

  Порозважався
  явором, вербою,
  Крук пролетів повз,
  крилами махнув,
  У кризі річка,
  зілля з осокою,
  І очерет, без вітру
  мов заснув.

  22.01.2024.

• Твір:

  Безмовна тиша...
  по снігу стежина...
  Пробігся гіллям
  вітерець злегка,
  Червонощока,
  пишна горобина
  спіймала погляд,
  в бік свій повела.

  Присіла пташка,
  ягоди смакує,
  Сніжний туман
  донизу обліта,
  А погляд дивиться,
  любується-цілує,
  До гілки тягнеться-
  торкається рука.

  15.01.2024.

• Твір:

  Іду куди ---
  сама того не знаю,
  Погляд веде,
  а слідом я і тінь,
  Щось фантазую,
  дещо пригадаю,
  Своє й колишнє
  в кілька поколінь.

  Крутиться вітер,
  куряву здіймає,
  Жменею листя
  з дерева сипне,
  Прокинувсь спогад,
  в пам'яті кружляє,
  Та зосередитись
  мені він не дає.

  Спіймала думку,
  у собі відкрила,
  Мене саму
  дивує думка ця ---
  Такого кольору
  я б одяг не носила,
  А осені він
  дуже до лиця!

  Чарує осінь, вабить,
  в сум вганяє,
  Шле прохолоду,
  сонечком кивне,
  Ніжним дощем
  і щедрим поливає,
  В густі тумани,
  інколи, пірне.

  19.10.2023.

• Твір:

  Не замела зима дороги,
  Припошила лиш злегка,
  Не творить сніжної облоги,
  Хоча морозами міцна.

  Чекаю пуху снігового,
  Іскристий іній щоб манив,
  В зими нема чогось такого,
  Дивився погляд --- не відкрив.

  Де заметіль, де завірюха?
  Давно вже віхола мела,
  В зими теперішньої слова
  Такого жодного нема.

  Я справжні зими пам'ятаю,
  Ті гори снігу, лід товстий...
  Все книгу спогадів листаю,
  Читаю розділ зимовий.

  У хуртовину повернуся,
  Із гілок іній потрясу,
  В даль білосніжну задивлюся,
  Зими колишньої красу.

  09.01.2024.

• Твір:

  Перебирає вітер
  коси клена,
  Відшпортався
  у того бороді,
  Вже шевелюра
  рижа, не зелена,
  Всі волосинки,
  наче, золоті.

  А голова давно
  у срібла блиску,
  Спадають коси
  в осені моїй,
  Любуюсь тою,
  першою у списку,
  Усе блукаю
  в ній, у золотій.

  Обидві осені
  і схожі, і не схожі,
  Вітер від кіс
  ніяк не відтягти,
  Одні злітають
  золотом в калюжі,
  Спадають інші
  сріблом з голови.

  14.11.2023.