Клен вже осипавсь, пропустила
Таку чарівну жовту мить,
Зате береза пожовтіла
Скидати листя не спішить.

День і тепліє, й холодніє,
Ще літа бабиного мить,
Цвіт конюшини ще біліє,
І клин у небі ще летить.

18.10.2025.
Ганна Зубко

Вслухаюсь в осінь, її тишу,
Що як мелодія сумна,
Римую знову, знову пишу
І роль у неї головна.

У синім небі щось шукаю,
Поміж трави, де слід проліг,
В осінні далі заглядаю,
Вона ж бо є мій оберіг.

Злітає вітер, то сідає,
Побіля верб, у бур'янах,
То в голубину дмуха зграю,
Що загубилась в споришах.

18.10.2025.
Ганна Зубко

Дощ в понеділок завітав
Та йде з тих пір і досі,
Когось втомив, розчарував
І засмутив ще й осінь.

Похмуре небо наче в сні,
Вітрець злегка дрімає,
На близнюків похожі дні,
Їх тиждень добігає.

Позолотитись мріє клен
Та осінь не турбує,
Немає змін біля озер,
Вона ще не дивує.

Зависла осінь у дощах,
В густих туманах сивих,
Болотом тягнеться вздовж шлях
Поміж тополь плаксивих.

09.10.2025.
Ганна Зубко

Пропало літо, уже осінь
Чарує збли́зька і здаля,
У добровільній все облозі,
Всюди ідилія сія.

І враз ми маєм те, що маєм —
Покрилась снігом вже земля,
Потроху осінь відступає,
Підходить впевнено зима.

02.10.2025.
Ганна Зубко

До саду жовтень вже добрався,
На диво гарний, все ж вогки́й,
Похмурим небом привітався —
І не втихає дощ дрібний.

Доспілі яблука спадають,
Звисає в гронах виноград,
А дні ідуть, а дні минають,
Все опустошується сад.

Притихне дощ на хвильку,
сльози
Обітре небо й плаче знов,
Та скоро сніг вже і морози,
Чим дальше в ліс —
тим більше дров.

01.10.2025.
Ганна Зубко

Скажи мені, осене, чом ти журлива?
Чому ти не грієш промінням скупим?
Чому так на серці спокійно й тужливо?
Ти ж можеш ще гратися з сонцем ясним…
Скажи мені, чуєш, чому ти холодна?
Недавно я сіяла квіти в росі.
Учора була ти далека й бездомна.
Сьогодні померзли навіть спориші.
Цвісти ти ще можеш так довго! Не хочеш.
Багрянисто- жовтим, а ще золотим,
Брунатним, каштановим та бурштинОвим
Ти ж вабити вмієш . І квіт не достиг…
А ти вся в тумані, дощами покрита,
Все плачеш- ридаєш, і спину нема.
Твоє сіре небо імлою повите.
Земля намагається жити…Дарма.
Отямся. Прокинься. Зігрійся любов'ю
І щиро, не в борг, роздавай всім тепло.
Свої дні наповни живою красою,
Щоб зло спопелилося, а не пекло.

10.10.2025

Шкода́, що квіти на морозі,
Трави́ зеленої шкода́,
Шуміти б листю при дорозі
Та облетіло, вже нема.

Неначе вітром позривало,
Процес прискорив морозець,
Останнє птаство відлітало
За обрій, небом навпростець.

Мороз пропав,
дощик занадивсь
У кожен день, мов знахабнів,
Та осінь терпить,
з кожним ладить,
Шкода́, що клен не пожовтів.

28.09.2025.
Ганна Зубко

Гуде вітер, веде все розмову,
На воді залишаючи слід,
Бреду стежкою знову і знову
Повз болота, минаючи брід.

Пахне осінню дощ,
пада в жменю,
В пожовтілий, старий верболіз,
Вниз стіка по багряному хмелю,
Що на стовбурі густо повис.

Сумно, пусто, ніде ні пташини,
Поміж вітру, край хвилі одна,
Не втихали,з дощем говорили,
Мовчки слухала, наче німа.

17.09.2025.
Ганна Зубко

Холодніє, й за це люблю осінь,
Пливуть хмари
з-за річки на схід,
Не підУть ноги росами босі,
Не зійдУть вже зі стежки у брід.

Зате верби скрізь
листям постелять,
Очерет голосніш шелеснЕ,
Головне — не зима,
не хурделить,
Осінь поруч — і це головне.

Кожен раз як востаннє блукаю,
Її днем, листопАдом бреду,
То в калиновий кущ заглядаю,
То колючу шипшину торкну.

Між дерев стежка,поміж ожини,
Попід плетево хмелю веде,
По піску, до невтомної хвилі,
Що до берега піну гребе.

От якбИ без дверей,
вікон жИтло,
І без стін, лише небо вгорі,
Може й тіло до цього б
не звикло,
Та комфортно булО би душі.

15.09.2025.
Ганна Зубко

Черемух цвіт немов дурманить,
Й бузок квітує біля хат,
Неначе в білому тумані
Немолодий, вишневий сад.

Злітають лАстівки над дротом,
День небо хмарами снує,
Далеко, там десь, за болотом,
Зозуля голос подає.

Враз день дощем
веснЯним вмився,
Пробігся вітром скрізь, де міг,
І пелюсткАми постелився
Поміж травою, край доріг.

13.09.2025.
Ганна Зубко