Здивувавсь не один
шанувальник жари,
Як скучаю по осені, плачу,
Приручилась, немов,
до цієї пори,
Хоч для неї нічого не значу.

Задивлялось у сивий,
у осінній туман
Ще дитинство,
у дощ заслухалось,
Підставляло щоку
прохолоді, вітрам,
Кольорами її милувалось.

Позолотою клен
посміхався-сіяв,
Жовтизною верба
шелестіла,
Рудокосу березу
ніжно вітер чесав,
Їхнє листя
в долоні ловила.

Дні рахую, чекаю,
назустріч іду,
Нову осінь в уяві малюю,
У новому старе
пригадаю, знайду,
Таємницю якусь розкодую.

Порудіє трава
в переплетах стежок,
Очерет порудіє і зілля,
Попід гіллям, внизу,
порудіє струмок,
В рижоватому
блиску проміння.

Іншим вітер злетить,
там, де осінь руда,
І хоча соловей не співає,
Вона манить усім —
не співоча краса,
Рудим птахом
в сади залітає.

12.08.2024.

Календар все листаю, чекаю,
Придивляюсь до листя, доріг,
Той туман за вікном виглядаю,
Що росою впаде на поріг.

Вересневий чекатиму вечір,
Листопад ще жовтневий діждусь,
Як собою накриє тінь плечі —
В прохолоду її огорнусь.

Клен, береза засяють у сквері,
Сипне листям вітрець, понесе,
Під мої, під самісінькі двері
Ягідьми горобина сипне.

Календар все листаю, чекаю,
Коли осінь, нарешті, прийде,
Жовтим листям мій двір закидає,
До порогу туман приведе.

04.08.2024.

Не зупинилось літо,
далі йде,
Воно для осені
і спека його лишні,
Каштан, на диво,
в вересні цвіте,
І забіліли
де-не-де ще вишні.

Зима поселить
осінь в свої дні,
Та ж невідомо
скільки погостює,
На вороному
вже буде коні,
Слід попередній
вдало замаскує.

Весна чарує,
літа дні когось,
І біла мить
зимова зачарує,
А когось осінь,
так вже повелось,
Чарує, ніжить,
подихом лікує.

23.06.2024.

Не зупинилось літо,
далі йде,
Воно для осені
і спека його лишні,
Каштан, на диво,
в вересні цвіте,
І забіліли,
де-не-де лиш, вишні.

Зима поселить
осінь в свої дні,
Та ж невідомо
скільки погостює,
На вороному
вже буде коні,
Слід попередній
вдало замаскує.

Весна чарує,
літа дні когось,
І біла мить
зимова зачарує,
А когось осінь,
так вже повелось,
Чарує, ніжить,
подихом лікує.

23.06.2024.

Все плаче осінь, йде дощами,
І сірий шлях вже почорнів,
Сумує днями, вечорами,
Осипавсь клен весь, споганів.

Порою сердиться вітрами,
Птахів до неба підганя…
Дитинства осінь за роками,
Село і хата, вся сім’я.

Північний вітер з річки віяв,
Котив подвір’ям листя, гнав,
Трусив дощем дрібненьким,сіяв,
Стукав у вікна, заглядав.

Дорога теж в вікно дивилась…
Тягнулась стежка повз тинів…
Бабуня пошепки молилась…
Кіт на колінах муркотів…

05.06.2024.

Настала осінь, й небо затягнула хмарами,
Укрила ліс червоно-золотими барвами.
То свище, то затихне вітерець.
Якийсь художник візьме олівець,
Сяде десь посеред парку,
Візьме чистий аркуш у руки
Й почне шедевр малювати.
Поет в цей час все рими підбирає,
То закреслить щось, то знов напише.
Описує все те, що відчуває,
Коли на землю опадають листя вишні.
Там, за вікном, він бачить чудеса,
Поряд стоїть гаряча чашка чаю,
Останні у рядку слова: «Яка краса!»
Напише, й заново усе перечитає.
Для когось осінь радість принесе,
Комусь вона навіє сум.
По-різному сприймаємо ми все.
Осінь – пора високих дум.

Спекотні дні,
задушливі всі ночі,
Трава всихає,
тріскає земля,
Потоки вітру
теплі, аж гарячі,
Зникає спокій,
втома дошкуля.

Лише на мить
рятує дощ у спеку,
У мріях, снах
осінній день живе,
Де зустрічає
неба синь лелеку,
Суворий вітер
хвилями жене.

Чекаю осінь,
ніжну прохолоду,
Із нетерпінням,
як раніш було,
Зайде у сад мій,
наче в нагороду
Очима гарними
погляне на вікно.

20.05.2024.

Літо. Так швидко минає.
Та довгим в дитинстві було.
…У трелях світанок лунає,
Виводить із тиші село.

Росою впивається зелень,
І сонце, всміхаючись, п’є,
В хліві вже покрикує півень,
Сімейство виводить своє.

Дихнув вітер в воду річко’ву,
Одночас садами пробіг,
Пора гнати в поле корову,
Та сон не пускає, наліг.

На роги мотузку мотаю,
Корова позаду бреде…
У пам’яті мить таку маю,
У дійсність ніяк не зайде.

18.05.2024.

Пірнали очі в зелені весни,
А пахло літом — час змінився,
Уже спішилось в липня вечори,
Туман де росами котився.

Ті матіолою пропахлі вечори,
Стемніле листя, трави забурілі,
І на дротах, і в небі ластівки,
І ранні яблука
під вікнами доспілі.

Злетять уперше молоді пташки,
Акація давно вже відбіліє,
Проявить літо “мінуси”, “плюси”,
На горизонті осінь зажевріє.

Махне своїм
невидимим крилом,
Услід птахам,
що в небо піднімуться,
В ній вечори
повіють холодком,
По-іншому
дерева сколихнуться.

07.05.2024.

Блудили очі всюди по весні,
І вирвалися, врешті, із полону,
Їм забажалось у осінні дні,
В обійми дивного туману.

У плач дощів, у дні сумні,
У крик птахів, що в небо звився,
Щемливо, боляче душі,
А погляд вічно би дивився.

У листопад, у гомін хвиль,
Де верби голови схилили,
Стежками осені в сто миль…
Очі б дивились, не блудили.

01.05.2024.