Небесний простір голубіє
Із-поміж тисячі хмарин,
Земля садками вся біліє,
Що дуже схожі, як один.

А вітер цвіт той все леліє,
Голубить сонце і роса,
Тріпоче пташка, гніздо виє,
Між пелюсток гуде бджола.

Пропахла вулиця тим цвітом,
І двір, і пахне за вікном,
Весна як стрінеться із літом —
Запахне медом та вином.

04.04.2025.
Ганна Зубко

День у дощі, на диво, гарний,
У неба сірості
чарівність пролягла,
Біліє цвіт рясний, туманний,
Росте, густішає трава.

А дощ іде, струмочками стікає,
Полощуть пір’я дикі голуби,
В нім вітерець туди-сюди ганяє,
Наче калюжі хоче обійти.

Дощ за вікном
до шибки все тулився,
Краплі за краплями повзли,
Падав слізьми,
немов у дім просився,
У прохолодної гостюючи весни.

03.04.2025.
Ганна Зубко

Життям між небом і землею
Іде, всміхаючись, весна,
Поля із чорною ріллею,
Погнала в ріст озимина.

ГалЯва в зелені у лісі,
При річці луг зазеленів,
Квітує ряст вже на узліссі,
Вишневий сад весь побілів.

Ще зарожевить яблунь цвітом,
Всюди фіалками сипне,
Їх пелюстками, (перед літом),
Притрусить землю… і піде.

23.03.2025.
Ганна Зубко

Без вітру день
здавався мирним,
(Він і промінням не вітав),
Та мовчазним,якимось дивним,
Наче води у рот набрав.

Заговорив потім грозою,
До неї бурю під’єднав,
Землю водою дощовою
Із насолодою купав.

Стомився, а чи схаменувся,
Всі чорні хмари розігнав,
Рожевим заходом всміхнувся
Й повільно в ніч пошкандибав.

22.03.2025.
Ганна Зубко

День був й пішов,
десь слід лишив,
І ніч піде, слід лише,
Сніжок ріденько землю вкрив,
Щось вітер на нім пише.

Згори читає неба сум,
Ще снігу підсипає,
А вітер крила розгорнув,
Написане стирає.

19.03.2025.
Ганна зубко

Обійми вітру, сонця посміх
Та неба ніжна голубінь
Замилували, зник вже поспіх,
Серед дороги стала тінь.

Проміння сльози навертає,
Вітер волосся чепурить,
А погляд в небо забігає,
В голубизну йому кортить.

Пахне вчорашньою грозою,
Слід той калюжами лежить,
Пахне весною молодою,
Що не старіє ні на мить.

Чим дальше —
більше розквітає
Поміж зеленої листви,
В весни дефектів не буває,
Красива з ніг до голови.

14.03.2025.
Ганна Зубко

Весна дивує — грім гуркоче,
Грозою березень віта,
Тихенько в сутінках стукоче
Дощ біля кожного вікна.

Тільки поріг переступила
Гроза і зникла, тихо скрізь,
Заночувати ніч впустила
Сон, а чи сам крадьки проліз.

Як завжди, місяць не йде спати,
Зі сном не друже, ну ніяк,
Сова береться щось казати
Та раптом говір, мов, закляк.

У домі тиша, між дворами
Короткий голос пес подав,
Ніч позіхала поміж снами,
Годинник стрілками ганяв.

13.03.2025.
Ганна Зубко

смертоно́сне сузір’я
в цю безмісячну ніч
вказу́є свІй шлях
замість мо́го
тому
я – не я́
темним небом покри́тий
папілярним узо́ром зірок в лютеїновій фазі натхне́ння їх

навіже́ний астролог
складав
сей складний гороскопф
незбагненний

mein Kopf !
як
за-
плу́тались стежки
про-
то́птані знову і зно́ву
підошвами
по-
перемінно
по листю живої трави́
нещасливо проро́слої тут
де
хтось
хо́дить своїми ногами
і
значить
трава
потихо́ньку
розтоптана буде доре́шти

та кого́ це болить ?

ця трава
під ногами
її не убу́де !

її не спитається
то́й
ко́му
стежка потрібна
щоб коротше пройти
з точки “а”
в точку “бе”

для кого́сь
й
я – трава,
і
“ні бе і ні ме”
що
так
при́-
кро
все
плу́-
тає-
тьсЯ
попід ногами
й
він
пройде́
по мені́
напроло́м
десь і́нде
собі́
поспіша́ючи
у
чисто своїх
неймовірних
тих справах

…

за ме́не не
засту́питься Все-
ви́шній
його лице́ я не
знайду́
серед зіро́к
коли в-
оста́ннє в не-
бо
гляну
і
піду́
туди
куди
іде трава
якій
на цій планеті місця не знайшло́ся
як і
мені

ми ра́зом
з нею
де́сь там
зберемо́ся

з калю́жами
що
ніби ви́сохли
але
якщо би
їх
у цім
не підганя́в ніхто́
то
всі вони́ б
лежа́ли б
як озе́ра
і
моря
і
океани

і
як трава
і
я
міша́ли б
всім ходи́ть
своїм нікче́мним
непотрібним
ни́цим існува́нням
для ви́щих сфе́р

а може
й ні

а може
Божий про́мисел
(якщо він є́)
–
усіх нас чує
ба́че
й
не дає́
малій душі пропа́сти
наніщо́
безрадісно й даремно
мо’
десь
в цім про́сторі вселе́нськім
є місце
й на́м

з траво́в
з калю́жами
з весе́лков

де
на́с
ніхто уже
не буде
підганяти
чи
виганяти
з місця сво́го
незначно́го
та
рідного нам
особи́сто
де
нам хотілося б
іще побу́ть

не більше
і
не менше я́к
травою
мною
і
калюжами

прости́ми

ти́хими

й
убо́гими

що
те́ж
хотіли б
ма́ти
що́сь своє́

співають за вікном пташки́
оця весна мене драту́є
майбуть ще трошки поживу́
віщу́є ранок гарну дни́ну

Цвітуть садки, весна буяє,
Світ помінявся, побілів,
То виринає, то пірнає
Щебет зелених берегів.

Спіймаю цвіту пелюстинки,
Спогад з минулого верну,
Блукає погляд без зупинки,
Мов домальовує весну.

Зростав садочок біля хати
У неймовірній білизні…
Його ні з яким не зрівняти
І не побачити у сні.

10.04.2024.
Ганна Зубко

Вже пробилась трава
з-поміж листя,
Що залИшила осінь торік,
Забіліли усюди узлісся,
І зацвів біля дому квітник.

Уже сонце напрОчуд миліше,
День неквапом іде, не летить,
Все тепліша весна, все гарніша,
Заворожує ніжності мить.

09.03.2025.
Ганна Зубко