В усі берези закохаюсь мовчки,
В осінніх кленів,
в осінь саму теж,
У бур’яни в долинах і горбочки,
В напівпусті городи поміж меж.

Як кошеня, погладити б рукою,
Руку ж її — до себе на плече,
Я біля тебе, осене, постОю,
Не холодно де, а ні гарячЕ.

Дозволю вітру глянути у очі,
Сльозі скотитись по моїй щоці,
Хоча давно вони вже не дівочі,
Але усе ж такі ще молодці.

Твій листопАд на сОбі упіймаю,
Пучок калини стиглої нарву,
Піду з тобою, осене, до гаю,
У іншу пору я туди не йду.

31.08.2025.
Ганна Зубко

Кудлатить вітер липи, клени,
Підносить літо знов жару,
Усе споганило зелене,
Тепер виглЯдає грозу.

Та ж тут, як тут, гуркоче громом,
Спочатку блискавка-стріла,
Ось-ось вже пІде літо з дому,
Не докучатиме жара.

29.08.2025.
Ганна Зубко

Підняв у небо білих чайок,
Вмостив всіх лАстівок на дріт,
Росою вмився літній ранок
Та десь подався до боліт.

Вітрець пробігся,
зморщив хвилю,
Не стримавсь сич, заговорив,
Далеко в полі вже, за милю,
Комбайн пшеницею бродив.

Жарою дихав день, літали
В бік річки зрідка боцюни,
А верби тінню захищали
Зелені залишки трави.

День шелестів,
співав пташками,
Про літо з вітром гомонів,
Години йшли, все підганяли,
Туди, де захід рожевів.

28.08.2025.
Ганна Зубко

Плететься сутінками вечір,
Тихо спускаючись згори,
Крадеться холод поза плечі,
У ніч збираючись зайти.

Земля осінню стрІла пору,
До неба тягнуться пташки,
Спадає листя вже додолу,
У іншім кольорі стежки.

Посміливішав уже вітер,
Хміль, червоніючи вже, плівсь,
У міру сонце стало гріти,
Туман до осені вселивсь.

26.08.2025.
Ганна Зубко

Сумна вишня стоїть
під серпневим дощем,
Сумне поряд усе та довкола,
Доточилося літо іще одним днем
Та помітно вже посмішка квола

Бо тих днів, наче пальців однієї
руки,
Покидає тепло і лелеки,
Все сумує, не хоче від нього іти,
Хоч лякалося літньої спеки.

Раннім яблуком пахне,
пахне хліб на столі,
Найпахучіші квіти у літа,
Пахне вітер, туман,
пахнуть завжди дощі,
І трава пахне, росами вмита.

24.08.2025.
Ганна Зубко

Пахне осінню сад,
хоча серпень в дворі
Та троянди квітують невпинно,
Хоча падає град
і гудуть комарі —
Уже посмішку осені видно.

Пахне осінню луг
і верба край води,
Вже насіння десь вітер розсіяв,
Рука, бачу, в руці,
знову ми — я і ти,
Подих осені спогад навіяв.

23.08.2025.
Ганна Зубко

Ось і літо пройшло,
Щось лишило на згадку,
Щось у когось взяло’,
Навело’ десь порядки.

Щось змінило та так,
Що у душу запало,
Що ростило в садах
Не усе те зібрало.

Було літо й нема,
Сіє посмішку осінь,
Зеленіє трава,
Не міняється досі.

ЛистопАдом сипне,
І туманами зиркне,
Й у дощі заведе,
І вітрами ще фиркне.

Пожовтіє трава,
Бур’яни повсихають,
Стане осінь сумна,
Скрізь, від поля до гаю.

Нема щебету там,
Ні грози, а ні спеки,
Перевага вітрам,
Небу, крилам лелеки.

21.08.2025.
Ганна Зубко

СторОнюсь літа із-за спеки,
У осінь рвуся, де дощі,
Гніздо де кидають лелеки,
Не докучають комарі.

Трава там інша і калина,
І клен мов золотом умивсь,
У інших гронах горобина,
Туман по-іншому стеливсь.

Там свіжа, ніжна прохолода,
А рОси жменями хоч пий,
Там вся погода — насолода,
І тихий вітер, і різкий.

10.08.2025.
Ганна Зубко

Осінній день узяв за руку
Й повів, не кажучи куди,
А чи у зустріч, чи в розлуку,
Чи так стежиною пройти.

Нехай веде в усе відразу,
Й у вітер, в дощ, у листопАд,
Густий туман іще закажу,
Посеред ночі — зорепад.

08.08.2025.
Ганна Зубко

Нащо ти, спека,
споганила літо?
Воно було кращим,
ніжнішим, повір,
Вже вікна і двері всі,
майже, відкрито,
Все всюди у втомі,
спустошений двір.

Задуха у днях,
у ночах поміж снами,
Зник вітер, сховався,
згадалась зима,
Мороз як за щоки,
за носа щипався,
Та поза вікном
завірюха гула.

Зима із дитинства
і правда сувора,
А літо із звідти ж —
сама доброта,
Втекти в таку зИму
хоч зараз готова,
Та … вона із тим літом
в минуле пішла.

05.08.2025.
Ганна Зубко