Знову осінь до серця беру,
Своїм зором усю обіймаю,
Поміж листя блукаю, ловлю,
Прохолодою тішусь, вдихаю.

Все про осінь, тепер і колись,
В іншу пору по неї зітхаю,
Усі хмелем, неначе, сплелись,
А я з трепетом розплітаю.

В світ впустила зимова пора,
У осінню, надіюсь, покину,
Прошу в осені, поки жива,
Щоби листям вкривала могилу.

09.11.2024.
Ганна Зубко

Веде погляд у тиху долину,
Кольорів куди жовтень додав,
Крався вітер, все дихав у спину,
Мов пришвидшити
кроки бажав.

Сипав золотом клен,
в сонці сяяв,
Задивлявся на хвиль верболіз,
Хміль все плівся, часу не гаяв,
Зарум’янений вгору поліз.

В холод хвилі
рукам заманулось,
Біжить погляд, водою бреде,
Знов трава
біля ніг сколихнулась,
Вздовж долиною стежка веде.

01.11.2024.
Ганна Зубко

Вже змінитися осінь спішить,
Морозець злегка трави вкриває,
Не поблискує клен, не горить,
Зрідка листя додолу скидає.

Не угледіла в небі птахів,
Неуважність моя пропустила,
Торік бачила клен як горів,
Цьогоріч позолота не вкрила.

Не йду в гай до калини, верби,
Що заглядають в тихе озерце,
Розлетілись надії, втекли,
Залишили в неспокої серце.

18.10.2024.
Ганна Зубко

Хрустіло листя впале
під ногами,
Та зрідка промінь
де-не-де блукав,
Крутився вітер,
шастав берегами,
Його величність
холод завітав.

Без позолоти
жовтень стоїть дивний,
І без дощів,
й тумани обійшли,
День холоднішає
щомиті, щогодини,
Біліють трави,
наче зацвіли.

Ганна Зубко
17.10.2024.

Осінь піде, надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Вже снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег, стихне верболіз,
Потухне посмішка,
вже сум буде зітхати,
А вітру може заманутись сліз.

Ганна Зубко
12.10.2024.

Осінь піде, надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Вже снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег, стихне верболіз,
Потухне посмішка,
вже сум буде зітхати,
А вітру може заманутись сліз.

Осінь піде, надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Вже снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег,
стихне верболіз,
Не посміхатись —
схочеться зітхати,
Ще, знаю, вітру
заманеться сліз.

Ганна Зубко
12.10.2024.

Осінь піде,
надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Знов снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег, стихне верболіз,
Не посміхатись —
схочеться зітхати,
Ще, знаю, вітру заманеться сліз

Ганна Зубко
12.10.2024.

А за вікном барвиста осінь
Останні подихи тепла
Відгомоніло літо в росах
І так давно весна була
А день на день такий не схожий
Немов би літо і зима
Похмурий день і день погожий
Вчорашній день…його нема
Тече вода струмки і ріки
Ріки вливаються в моря
Черговий день новий світанок
У небі ранішня зоря
На все свій час старі слова
На кожен час своя пора
Осіннє листя вітер носить
Та тільки осінь догора
Впаде на Землю білим снігом
Холодним привидом зима
Усе мине усе мина
На кожен час своя пора
Прийде весна і зацвіте
Прийде весни нова пора

Спокій осені — кращий із ліків,
Ним вже тішуся, подих ловлю,
Позвав вкотре,
до себе покликав
Літом стомлену душу мою.

В сонце лагідне,
вітер де бродить,
У тумани густі і дощі,
В прохолоду,
що вечором ходить,
У той сон, що зі мною вночі.

Втечу з дому до ближнього гаю,
А чи дальше пройдусь, до лісів,
Спокій той із душею з’єднаю,
Вона просить і розум велів.

Ганна Зубко
25.09.2024.