Котрий день іде дощ, накрапає,
Хмурним небом
над садом висить,
Пропав сніг, і сліда вже немає,
Не біліє зима, не блистить.

Потемніла земля, сад спустілий,
Змокле листя поміж трави…
Уже сниться
зимовий день, білий,
Й безголосі у ньому пташки.

Подих вітру там не спіймати,
Й прохолоди не чути у снах…
Дощ продовжує накрапати,
Сум — блукати
в спустілих садах.

11.12.2024.
Ганна Зубко

День йде поволі, йде, старіє,
Останнім листям шелестить,
Потроху снігом вже біліє,
Зими показуючи мить.

Влітає вітром із-за рогу,
Стежки прирівнює до скла,
Уже добралась до порогу,
До посмутнілого вікна.

Зима і злиться, й лагідніє,
Водою капає зі стріх,
Десь ген туманом засіріє
Понад долинистих доріг.

Дерева вкутуючи в іній,
Всміхнеться сонечком, сяйне,
І погляд неба ніжно-синій
Чимдуж до себе приверне.

01.12.2024.
Ганна Зубко

Погода звична в пізню осінь,
Дощем все зрошує поріг,
Звисає листя іще досі
В садах, що поруч, край доріг.

А дощ то йде, а то вщухає,
Весь день насуплений, хмурний,
Осінь гнідого вже сідлає,
Копитом тупає баский.

Тихо, неквапом поганяє,
Останнім днем той кінь бреде,
Зима ж — на білому в’їжджає,
Ось-ось у грудень він зайде.

30.11.2024.
Ганна Зубко

Досі пахне печами
І холод після слабкого
Дощу проходить дим,
Що прикриває все
П’янким запахом печі.
В епоху гаджетів
Люди ще не забули тепло
Від печі.
Ліс віками ніс тепло і їжу.
В найтемніші роки добра піч
Зберігала життя людини.
Живий вогник приваблює
Дітей і мрійливих дорослих.

Досі пахне печами
І холод після слабкого
Дощу проходить дим,
Що прикриває все
П’янким запахом печі.
В епоху гаджетів
Люди ще не забули тепло
Від печі.
Ліс віками ніс тепло і їжу.
В найтемніші роки добра піч
Зберігала життя людини.
Живий вогник приваблює
Дітей і мрійливих дорослих.

Зима вже близько, на підході,
Чіткішим став безлистий шлях,
В калюжах, вмерзлих у болоті,
У опустошених полях.

І ось, як старість, біла-біла,
Вона навідалась в поля,
Пухнаста, тиха, ніжна, мила,
Та лиш на мить така, здаля.

Сховала річку, льодом вкрила,
Немов собакою, цькує
Холодним вітром, зла, немила,
І ще морозів додає.

Буває, інеєм засяє,
До себе погляд прикує,
Бува, в домівки заганяє,
Все снігом трусить і мете.

У холоднечі гонориться,
Тепло ж відчує — враз піде,
І своїм снігом вже насниться,
І білим- білим він буде.

27.11.2024.
Ганна Зубко

Вже тисне вечір руку дневі,
Зрідка покрикує сова,
Червоні яблука, рожеві
Дарує яблуня стара.

І більше яблуком не вгостить,
Криве, дупласте деревце,
Бо залишає осінь простір,
В зими обійми віддає.

В траву десь листя закотилось,
В ріллю заплескалось сиру,
Поодиноке залишилось
Вкривати яблуню стару.

20.11.2024.
Ганна Зубко

Уже липа безлиста — пора,
А береза у листі ще й досі,
Уже вкотре від мене пішла,
Наодинці залишила осінь.

У дощі всі дороги, стежки,
І стривожений вітер, шукає
Всюди осінь, не може знайти,
В опустілі сади заглядає.

Ще береза злегка шелестить,
Нахилившись, одна при дорозі,
Спада листя, останнє летить,
Повертає думки мої в осінь.

16.11.2024.
Ганна Зубко

Знову осінь приходила в сад,
І рум’янцем покрилась калина,
І стежки устеляв листопад,
Пригощала птахів горобина.

Посміхалася сонцем, дощем
Поливала, туманом стелила,
Утішала кожнісіньким днем,
Ширше вітру розправила крила.

І той вітер сліди цілував,
Всі ті трави, де осінь ходила,
Ніжно в очі її заглядав,
Вона ж йшла,
листопадом стелила.

15.11.2024.
Ганна Зубко

Знову в сад
повернулась весна,
Ніжним щебетом,
сонцем ласкавим,
Зеленіла, зростала трава,
Теплим вітер ставав
і слухняним.

Загуділа між квітів бджола,
Поряд муха тихесенько сіла,
В береги закортіло й пішла,
Стрітись й там із весною хотіла.

В нових пагонах вже очерет,
І верба зеленіє із зіллям,
Пишуть хвилі знов
неба портрет,
Вітерець пробігає між гіллям.

Крайню хвилю в долоні взяла,
У траву та в краплинах
сховалась,
Все радію, що поряд весна,
І дивуюсь, що знов дочекалась.

15.11.2024.
Ганна Зубко