Розбудив когось крик журавлів, Що так пізно на захід летіли,
І яскраво їм місяць світив,
І по черзі зірки миготіли.

Вже зима, геть усе у снігу,
В білизні́ тій все вітер гуляє,
Та у небо свій погляд веду,
А чи клин той, бува, не блукає.

Хоча б знову не збився з путі,
Щоб зима тих птахів не догнала,
Знову й знову думки йдуть сумні,
А зима за вікном замітала.

01.01.2026.
Ганна Зубко

Розбудив когось крик журавлів,
Що так пізно на захід летіли,
І яскраво їм місяць світив,
І по черзі зірки миготіли.

Вже зима, геть усе у снігу,
В білизні́ тій все вітер гуляє,
Та у небо свій погляд веду,
А чи клин той бува не блукає.

Хоча б знову не збився з путі,
Щоб зима тих птахів не догнала,
Знову й знову думки йдуть сумні,
А зима за вікном замітала.

01.01.2026.
Ганна Зубко

Мете снігом зима за вікном,
І морозу все більш добавляє,
Грію котика й гріюсь котом,
Притулившись, немов обіймає.

Пухкі лапки погладжую, хвіст,
Муркотіння між вусів вловила,
А зима йде на повний вже зріст,
Тож, нарешті, усім догодила.

01.01.2026.
Ганна Зубко

Все трусить снігом,що ж — пора,
Засипала пороги,
Зима, воістину зима,
Ідуть-крадуться ноги.

Десь лід похрускує, калюж
Зали́шив дощ немало,
Дні проминають поміж стуж,
Тепла як не бувало.

Того ж хотілося в зими,
Невже не догодила?
Тепла моменти, що втекли,
Згодом верне́ відлига.

Від стуж відвиклось, спек боюсь,
Є срібна середи́на,
Завжди́ до осені тулю́сь,
Така вже я людина.

28.12.2025.
Ганна Зубко

Зима без снігу, у дощі,
Якась пародія на зиму,
Дітям би ковзанки слизькі,
А хтось би й сніжку кинув.

Хтось би крутнувся в ковзанах,
Торкнувся товщі льоду,
Згори летів би хтось, як птах,
На лижах аж до броду.

Зачервони́в мороз би ніс,
Заліз би в рукавиці,
У дім ялинку хтось би вніс,
Дарунки та гостинці.

Хтось на снігу б щось малював,
Трусив із гілок іній,
А хтось коня би поганяв
На санях в хуртовині.

27.12.2025.
Ганна Зубко

В нове Різдво зима прийшла,
Морозяна, без снігу,
Яскраве сонце без тепла,
Сповита річка в кригу.

Собачий гавкіт десь селом,
Дерева в білій хвої,
А кінь помахує хвостом,
Тягну́чи воза в полі.

Соломи з скирти повен віз,
Якби ж то сніг та сани,
Коник охоче б все те віз,
Тупав би копита́ми.

Вітрець би ззаду підганяв,
Кошлатив пишну гриву,
Гладив бадьорого коня,
Наче малу дитину.

25.12.2025.
Ганна Зубко

Неочікувано, вранці біле покривало
опустилося на землю і все білим стало.
Враз дерев скелети вбрались у білі наряди
Дивлячись на цю красу, приходить розрада,
Заспокоєння, а смуток розтанув безслідно
Мов серпанок розчинився тихо, непомітно.
Прийшов спокій і надія на гарне майбутнє
Віра- станеться щось дивне, справжнє, незабутнє.
Це дарунок новорічний зима надіслала.
Скинула з небес на землю біле покривало.

Пригріло сонце й сніг поплив,
Уся в струмках дорога,
Співав все півень, говорив,
Десь заревла худоба.

Розщебетались горобці,
Й синиці поряд дзвінко,
Стрибали-гріли промінці,
Торкалась гілка гілки.

Миттєво танув сніговик,
Тулилась шибки муха,
Хто зим не бачив тих, не звик —
Нехай уважно слуха.

Жаль, не почує звук струмка,
Та в хвилях хрускіт криги,
Моя історія така,
З моєї тільки книги.

Стежки зелені ледь, брудні,
Дороги всі в болоті,
Пташки у небі, теплі дні
У сонця позолоті.

Біля бузку старенький пліт,
Черемуха край хати
Біліє, поряд ви́шень цвіт,
Хрущів як не згадати.

І як же зе́лено було́
Та ніжно, біло-біло!
Всім тим все дихало, жило,
По-сво́єму щасливо.

20.12.2025.
Ганна Зубко

Немає осені
й не світиться зима,
Відомо — в грудні
вже припаркувалась,
Не білосніжна,
в тому то й біда,
Принишкла,
в сірості сховалась.

Дні у дощах,
немає хуртовин,
Сніг не біліє,
холод не морозить,
Нема птахів
між змоклих горобин,
Зимі ховатися вже досить.

Хай вийде, снігом
трохи хоч сипне,
А потім ще,
щоб рясно забіліло,
Покриє інеєм,
морозом ущипне,
Де сонце просто би світило.

Позиркувало б
зрідка із-за хмар,
А небо фарб
темніших увібрало б,
Між снігу вітер
хвацько би літав,
І по-зимо́вому
усе би виглядало.

03.12.2025.
Ганна Зубко

ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО

Лапатий сніг обтрушує крило,
Мов білий спогад, що летить, кружляє,
Шепоче вітер: «Вже таке було…»
А він летить і м’яко так сідає.

Змережаний морозом кожен звук,
І тиша, наче вічність, оживає,
Душа мовчить, бо втомлена від мук,
А сніг летить і килимом лягає.

Він все летить, мов пам’ятає шлях,
Притрушує і верболіз, й калину,
Неначе шаль моститься на плечах,
І навіть причаївся біля тину.

І в кожній миті спогадів печать,
Засніжені дитинства виднокраї,
Де мама вміла піснею мовчать,
А батько мовчки грів долоні краєм.

Сніжинка, як молитва на вітрах,
Що лине з неба чиста і прозора,
І світ стає, неначе білий птах,
І скатертина біла й неозора.

Лапатий сніг обтрушує крило,
І з легкістю лягає на простори,
Цілує ніжно й лагідно чоло
І взяв в обійми рідні мої гори.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025