Вже віє пусткою із саду,
А так не хочеться зими,
Що вже крадеться тихо ззаду
І той полон не обійти.

Пірнути б в цвіт весни, у літо,
Вслуха́тись в щебет,
шелест трав,
Щоб колосилось поряд жито,
Зозулі голос не вщухав.

Росу спіймати у долоню,
У тінь пірнути верб густих…
В обіймах осені посто́ю,
Останніх, вже не золотих.

21.11.2025.
Ганна Зубко

Ти плачеш, осінь, що ж, поплач,
Днів залиши́лось зовсім мало,
Зимі дощами ти віддяч,
Щоби ступала болота́ми.

Хай витісняє, ти іди,
Бо уже справи всі зробила,
І долетіли вже птахи,
І відпочили у них крила.

У відпочинку і поля,
І у садах плоди зібрала,
Усілась ве́рхи на коня
І між туманами пропала.

29.11.2025.
Ганна Зубко

Світанок стиха привітався,
Вже згодом ранок поклонивсь,
Хтось із спросоння потягався,
Хтось до ікон уже моливсь.

Злилися з небом хмари сині,
І бризнув променями схід,
Злетіли зграї голуби́ні,
Вписавшись в ла́стівок політ.

Перегукнулись дзвінко півні,
Собачий гавкіт тут, то там,
Тягнули воза коні сильні
В, злегка похлюпуючий, став.

26.11.2025.
Ганна Зубко

Стоїть, не йде, дощами плаче,
З рудої — сіра осінь скрізь,
Погля́да ворон, сумно кряче
В безлистий, жовтий верболіз.

Лишилось днів всього нічого,
На руці пальці уже гне,
Свого коня впряже гнідого,
Поміж туманів поведе.

23.11.2025.
Ганна Зубко

Минають дні, минає осінь,
Ще пів листо́пада — й зима,
Невпинний вітер при дорозі
Згрібає листя й розкида.

То хрусне гілка, ясен скри́пне,
Злітає листя, то біжить,
То вітер стихне, а то свисне,
Як та сопілка зазвучить.

19.11.2025.
Ганна Зубко

Вже віє пусткою від саду,
А так не хочеться зими,
Що вже крадеться тихо ззаду
І той полон не обійти.

Пірнути б в цвіт весни, у літо,
Вслуха́тись в щебет,
шелест трав,
Щоб колосилось поряд жито,
Зозулі голос не вщухав.

Росу спіймати у долоню,
У тінь пірніти верб густих…
В обіймах осені посто́ю,
Останніх, вже не золотих.

21.11.2025.
Ганна Зубко

Вже віє пусткою від саду,
А так не хочеться зими,
Що вже крадеться тихо ззаду
І той полон не обійти.

Пірнути б в цвіт весни, у літо,
Вслуха́тись в щебет,
шелест трав,
Щоб колосилось поряд жито,
Зозулі голос не вщухав.

Росу спіймати у долню,
У тінь пірніти верб густих…
В обіймах осені посто́ю,
Останніх, вже не золотих.

21.11.2025.
Ганна Зубко

Минають дні, минає осінь,
Ще пів листо́пада — й зима,
Невпинний вітер при дорозі
Згрібає листя й розкида.

То хрусне гілка, ясен скри́пне,
Злітає листя, то біжить,
То вітер стихне, а то свисне,
Немов сопілкою звучить.

19.11.2025.
Ганна Зубко

Минають дні, минає осінь,
Ще пів листо́пада — й зима,
Невпинний вітер при дорозі
Згрібає листя й розкида.

То хрусне гілка, ясен скри́пне,
Злітає листя, то біжить,
То вітер стихне, а то свисне,
Немов сопілкою звучить.

19.11.2025.
Ганна Зубко

Із дощем цілувалася осінь,
Обіймалася з вітром при всіх,
Поміж листя, трави ноги босі,
Ніжна посмішка серед утіх.

Із туманом у луках ходила,
З днем кружляла
під сонцем в танку́,
Прохолодою вечір любила,
І любили всі осінь таку.

Неповторну красу рудокосу,
З ароматами стиглих садів,
Небо, зграю багатоголосу,
У якому вожак її вів.

13.11.2025.
Ганна Зубко