Повз вітер швидко пролетів,
Вернувшись — щік торкнувся,
А сніг вже падав де хотів,
До одягу тулився.

Дерева білі всі, хати,
Стежки, дороги білі,
Якби ще ніжності зайти
В оті пейзажі милі.

Вже уявляє погляд мій
Скрізь зелень між снігами,
Кущ поряд білим наче б цвів,
Цвіла б трава стежка́ми.

30.01.2026.
Ганна Зубко

Все сніг засипає, малює мороз,
У вікна зима загляда́є,
Малює дівчатко на шибці тако́ж,
Від пальчиків слід залишає.

Та хука в долоньки,
похукує в скло,
Порою в кише́ньки ховає,
Іде від лежанки по хаті тепло́,
У вікна зима загляда́є.

23.01.2026.
Ганна Зубко

Зима — то холодна, сувора пора,
Верніть мені осінь, благаю!
Звичайно хай бу́де
спочатку весна
Та літо від краю до краю.

На сніг би дивилась,
морозу ж — боюсь,
Обійми його не сприймаю,
Верніть мені осінь,
благаю-молюсь,
І літо від краю до краю!

22.01.2026
Ганна Зубко

Звичайний день,
Зима стоїть морозяна та біла,
Не чути му́зики, пісень,
Лиш диктор говорила.

Щось про політику, війну,
А далі — про погоду,
Лишаю радіо та йду
В сусідній двір, по воду.

Корба поскрипує, стара
Уже криниця, стогне,
Ланцю́г торкається відра,
Угору воду тягне.

І знову „рип" та „рип" з-під ніг,
Уже назад, з водою,
Переступивши десь поріг,
Займаюся плитою.

Дрова потріскують в вогні,
У хаті димом пахне,
Дороги край і двір в вікні,
Пустий, біли́зна сохне.

Сідає сонце і мороз
Шибки́ ще більш малює,
Лякає холодом, тако́ж
Узорами дивує.

18.01.2026.
Ганна Зубко

Звичайний день, зима стоїть
Морозяна та біла,
Не чути музики, пісень,
Лиш диктор говорила.

Щось про політику, війну,
А далі — про погоду,
Лишаю радіо та йду
В сусідній двір, по воду.

Корба поскрипує, стара
Уже криниця, стогне,
Ланцюг торкається відра,
Угору воду тягне.

І знову „рип" та „рип" з-під ніг,
Уже назад, з водою,
Переступивши десь поріг,
Займаюся плитою.

Дрова потріскують в вогні,
У хаті димом пахне,
Дороги край і двір в вікні,
Пустий, біли́зна сохне.

Сідає сонце і мороз
Шибки́ ще більш малює,
Лякає холодом, тако́ж
Узорами дивує.

18.01.2026.
Ганна Зубко

Надво́рі мінус, хруст з-під ніг,
Дерева забіліли,
Приємний вигляд у доріг,
До себе поманили.

Спинявся вітер й далі біг,
А сніг летів додолу,
Пухнатим килимом проліг,
Ховаючи дорогу.

07.01.2026.
Ганна Зубко

Хуртовина уже за вікном,
Сніг тихенько спадає додолу,
Заметіль пригадалась між сном
Й перемети, що крили дорогу.

В кризі річка та лютий мороз,
Навіть валянки биті не гріли…
Це найменша частинка того́ ж,
Й хуртовині насправді зраділи.

04.01.2026.
Ганна Зубко

Зима розтанула, а жаль,
Все ж біло краще, а ніж сіро,
День сумно дивиться у даль,
Знов хоче щоби забіліло.

Мені вже якось всеодно,
Назад у осінь закортіло,
У ті поля, у те село,
Де любо за́вжди, мило.

Пройти болотяним шляхо́м,
Попід тополі стежка б ве́ла…
Хоча би мрія стала сном,
А сон нудьга не стерла.

03.01.2026.
Ганна Зубко

Як дарунка чекаю весни,
Літню спеку … переступила б,
В дні осінні пірнула би, сни,
По-особливому любила б.

Червонів би там клен у дворі,
З кожним днем
хорошіла б калина,
Кольори ті веселі, сумні
По-особливому любила б.

Кожну мить би ловила у днях,
Де йшла б осінь
та листям стелила,
У туманах густих, у дощах
По-особливому любила б.

03.01.2026.
Ганна Зубко

Розбудив когось крик журавлів,
Що так пізно на захід летіли,
І яскраво їм місяць світив,
І по черзі зірки миготіли.

Вже зима, геть усе у снігу,
В білизні́ тій все вітер гуляє,
Та у небо свій погляд веду,
А чи клин той, бува, не блукає.

Хоча б знову не збився з путі,
Щоб зима тих птахів не догнала,
Знову й знову думки йдуть сумні,
А зима за вікном замітала.

01.01.2026.
Ганна Зубко