А Горіховий Спас
Забирає літо в нас,
Закликає осінь,
Що ось-ось вже прийде,
Всюди бурштином сипне
І холодні роси,

Ніби перли оті
Засрібляться в траві
Й на зелен-отавах.
А калини вогні
Замигтять вдалині,
Наче серця спалах.

2023 р.

Айстри кольору бузку
Під вікном розквітли.
Де знайдеш іще таку
Ти красу на світі?

Чорнобривці й купчаки
В помаранч вдяглися,
Наче диво-рушники
До ніг простяглися.

І троянди ще цвітуть,
Хоча ранки зимні,
Вечори також несуть
Прохолоду нині.

Пелюсточки хризантем
П”ють росу сріблясту.
У душі приємний щем,
Серце просить щастя.

2023 р.

Сві-танок.
Світ тане.
Розтає імлисте срібло
Серпанку ранкового туману.
Мерзнуть пальці,
паморозь тане.
Зірки в хмарах зникають.
Сіре срібло осідає на губах теплих.
Підносиш змерзлі долоні до вуст,
Диханням відроджуєш теплість,
До щоки торкаєшся:
Моє-своє-рідне.
Світанково-срібне.
Яскраве, лискуче –
З фарбою ще не облупленою.
Молодесеньке.
2025 р. ©Ірина Вірна

Під тихий шелест ніжних крапель дощових
Так добре мріється й чекається на краще.
Приворожить,
заколисає,
поведе за думку-нитку в сни,
Щоб забуття вточило вік по краплі.
Розірве нитку провідну то гуркіт грому, то спалах блискавиці.
Немає спокою, зачаїлась в кутку думок десь мрія…
Що не спиться?
Розплескані надії та чекання рвані…
Під барабанний дріб дощу
пригадуєш
минулі зради-рани-драми.

21.10.2024 ©Ірина Вірна

Голубить вітер й сонця погляд,
МилУють сині небеса,
Похилі верби шепчуть поряд,
Край безголосого струмка.

Стрибали промені між трави,
Злегка торкаючись гілОк,
Ховались хвилі під кущами,
Ніжно цілуючи пісок.

ВплелАсь ожина
в криву стежку,
До посивілих полинів,
Повиснув хміль,
немов сережки,
Що лізти вгору захотів.

Злітали чаплі, чайки білі,
Від гаю чулося “ку-ку”,
Звивалась стежка, бігла далі
Між споришами й по піску.

04.08.2025.
Ганна Зубко

Крадеться осінь непомітно,
Сховавшись за старі дуби,
Ромашкове ж барвисте літо
Іще приходить у сади.

Але увечері, прозябши,
Жовтавим листячком тремтить,
Відходить, із собою взявши
Неба бездонного блакить.

Запах суниць теж забирає,
Ховає журавлиний ключ,
Сестричку-осінь привітає
І вируша в далеку путь.

2016 р.

Гроза вечірня, блиск між хмар,
Раз по раз грім гуркоче,
А дощ і краплею не впав,
Йти до долонь не хоче.

Повисла темрява, тоді
До вікон дощ добрався,
Не було спину тій воді,
І грому сон лякався.

27.07.2025.
Ганна Зубко

День уже меншає і ніч стає все довша,
Хоча надворі літечко іще,
Злітає пташкою угору мальва-ружа
Й троянда-королева теж цвіте.

Старезна груша, що росте в садочку,
Плодів медових просить скуштувать,
А горобинонька вдягла свою сорочку
Й красується у ній. Її наряд

Приваблює до себе сірий сойок,
Які так люблять ції ягідки.
Пора серпнева кличе за собою
У світ прекрасного на довгії роки.

2024 р.

Золотавий місяць високо у небі.
Мрія загубилась на чужій планеті.
Світиться яскраво, мов зоря палає,
І планета зіркою в небі розцвітає.

Час минає швидко. Опадає цвіт.
І яскрава зірка покидає світ.
Миттю відродилася мрія у житті –
Щастя прилетіло в сутінки душі.
31.03.1993 ©Ірина Вірна

Зірка пізня чаклує у небі,
Гукає до себе ранкову зорю.
Місяць палає перед тим, як умерти,
І пісню співає останню свою.

Ні, то не місяця плач – соловейка,
Що марно шукав загублений край.
Він повернувся до рідної неньки,
Та не впізнав вже її… не впізнав…

Усе загубив на далекій чужині:
Щастя і долю, радість і мрію.
Серце ж було на своїй Батьківщині
І разом із нею старіло… старіло…

Пісня страждання лунає із неба –
З усіх куточків блакитної тверді.
Земля відгукнулась оркестром шаленим.
І чується, ніби це музика Верді.
14.02.1993 ©Ірина Вірна