Немов дитя у сповиточку
Рожевий яблуневий цвіт
Із-під зелених вже листочків
Дивиться весело на світ.

Він бачить бджілоньку-комашку,
Яка не втомиться літать
І крильцями махає зранку,
Зібралася нектар збирать.

Йому ще видно на травичці
Срібне намистечко з роси,
Туди він хоче полетіти,
Вітер узявсь допомогти.

Ой, цвіте, цвіте яблуневий,
Який ти ніжний і п"янкий,
Наче серпаночок рожевий
Мене з любов"ю огорни.

2020 р.

День останній березневий
Сонечком засяяв,
Прояснилось синє небо,
Десь поділись хмари.

Вітерець легенько пестив
Кучері вербичкам,
Намагався в косу сплести
Та умити личка.

На ставку нема вже криги,
А вода прозора,
Як в люстеречко дивитись
Нині в неї можна.

Лебедиків гордих пара
Сіла відпочити,
А може десь в очереті
Й гніздечко мостити.

Будуть ці птахи старанно
За потомство дбати.
Зумів радість дарувати
День цей на прощання.

2019 р.

Стара-старезна груша у саду,
Вона, мабуть тут прожила найдовше.
Співав їй вітер взимку про журбу,
А навесні веселої заводив.

Вже і сухе гілля у неї є
Та має ще міцне вона й зелене.
Всього зазнала за життя своє
Та не жалкує ні про що, напевне.

Її плоди солодкі. наче мед,
Великі й соковиті-соковиті.
Пронісся понад нею років лет,
А вона ще живе й радіє світу.

2020 р.

Пісня
Яблунева гілочка, яблунева,
Біло розквіта вона та рожево,
Тепло на душі стає в мене й в тебе,
Коли квітне гілочка яблунева.

Яблунева гілочка, яблунева,
Дивиться замріяно вона в небо,
Кличе пелюсточками бджіл до себе
Яблунева гілочка, яблунева.

Яблуневу гілочку, яблуневу
Пестить вітерець немов королеву,
Ніжності серпаночком в день травневий
Огорнута гілочка яблунева.

2025 р.

Ой, ти, сонечко весняне,
Таке ніжне і ласкаве,
Теплі промінці свої
Ти на волю відпускаєш,
Зайчиками застрибають
Вони радо по землі.

Поцілують кожну квітку
І траву зелену й гілку
Та радітимуть весні.
Затанцюють з горобцями
І синичками й шпаками,
Буде весело усім.

Лиш би небо було мирним
І безхмарним та блакитним
Й сонця промені ясні
Золотили хліб на ниві
Й ми усі були щасливі
В українській стороні.

2024 р.

Так судилося вербі,
Що життя усеньке
По коліна у воді
На ставку маленькім.
Котики свої вона
Гарненькі пухнасті
Тоді, як прийде весна
Гуляти пускає.

В літню пору всім вона –
Затінок від сонця,
Від дощу теж заслоня,
Наче парасоля.
Восени жовтавий лист
На воду пускає
І цікавії казки
Всім розповідає.
Взимку прихистком бува
Птахам та комашкам.
А як знов прийде весна –
Зеленіє й пахне.

2018 р.

На зеленому кафтані
Білі гудзички малі.
Це уже розквітли в травах
Маргариточки-квітки.

Ніби дивні вишиванки
На широкім полотні,
Усміхаються ще зранку
Вони сонечку й весні.

Трішечки від них подалі
Намистиночки дрібні
Фіолетових фіалок
Хтось розсипав по землі.

Ти ступай там тихо-тихо
І віночок не зімни
Із фіалок й маргариток –
Подаруночок весни.

2020 р.

Наодинці з природою прагну бувати,
Походити вузенькою стежкою в лісі,
Повітря п"янке та духмяне вдихати
Та з цим світом казковим на мить якусь злитись.

Стати часточкою цього царства природи,
Щоби я і краса лісова – одне ціле.
То ж коли випадає мені ця нагода,
Поспішаю до лісу. тоді я щаслива.

2019 р.

Глибока, тиха річка в вербах
Не зупиняється, пливе,
Та поміж хвиль шматочки неба
Із його хмарами несе.

Пливе повз шелест очеретів,
Осок зелених та кущів,
Поміж пташиних криків, злетів,
Серед ночей і серед днів.

Хлюпне під гіллям верболозу,
Торкнеться берега, піску,
Місток десь, наче загорожу,
Зустріне вко́тре на шляху.

Плисти́ме тихо далі й далі,
Під шелест, щебіт з всіх бокі́в,
В задумі, наче, у печалі,
Поміж нав'язливих вітрів.

20.02.2026.
Ганна Зубко