А вишні цвітуть,
не лякає їх холод,
Віночки сплетуть
черемухи скоро,
Конвалії килим
застелить поляни,
До кожного кущика
сонце загляне.

Сховається вітер
у зелені пишній,
Дощ йтиме, не бу́де
у цій порі лишній,
А згодом троянди
в садах, при дорозі
Прикрасять дні літа,
а ще жовту осінь.

26.04.2026.
Ганна Зубко

Осиковий лист так тремтить,
Неначе чогось боїться.
І навіть як вітер затих,
Тріпоче й тріпоче те листя.

А може замерзла вона
Й зігрітись ніяк не може?
Тому ця осика сумна
У сонячний день та погожий.

Не холодно їй, зрозумій,
Вдача така вже у неї –
І вітряно й тихо – тремтить
Листячко срібно-зелене.

2020 р.

Весняна гроза — це не вальс і не чардаш,
А запальний український гопак.
Рве небо на клапті, гуркоче з розгону,
І блискавка б’є, як з розбігу козак.

Злітає у хмари шалена стихія,
Шматує повітря й кидає в поля.
Зривається вниз божевільна, шаліє,
І крутить простори, і гне їх до дна.

Гуркоче земля, вивертає коріння,
Пісок піднімає у мокрі пласти.
Повітря тріщить під ударами зливи,
І темінь ламає свої береги.

І світ, наче серце, в розгулі й у русі,
Не стримати темп, не спинити цей знак:
Весна не про тишу — про вибух у руслі,
Про грім, що танцює свій вільний гопак.

23 квітня 2026 р.

Білі пелюстки цвіту черешневого
Усі намокли від дощу краплин.
Як же хотілося їм сонечка квітневого,
Щоби зігрітись. Дощик усе ж лив.

Рясний-рясний пускався у таночок,
По травах застрибав, листки умив
І крихітний конвалії дзвіночків
Чувся чудовий мелодійний спів.

Ну. а тюльпани різнокольорові
Голівками хитали вгору-вниз
І срібні краплі струшували знову,
Дощу лиш не боявся пан Нарцис.

Стояв на грядці струнко й гордовито,
Дивився у люстерко дощове,
Пишався тим, що він найкращий з квітів.
А дощ нехай іде собі й пливе.

2023 р.

Світ таємничий приховує дива,
Вірити треба — побачиш сповна.
Небо покаже свої кольори,
Вітер розкаже балади свої.
Річка шепоче, співає пісні,
Ніч розгортає містичні речі.
Зорі вплітають срібло в пітьму,
Тихо шепочуть: заглянь в глибину».
Там, де смереки торкаються хмар,
П'ється повітря, як дивний узвар.
Черемош котить каміння старе,
Хто має віру — той скарб забере.
Диво не десь у далеких світах,
Воно у думках і у вільних птахах.
Просто замрійся, очима дивись—
І таємниця відкриється вмить.
06.10.2013

Світ таємничий приховує дива,
Вірити треба — побачиш сповна.
Небо покаже свої кольори,
Вітер розкаже балади свої.
Річка шепоче, співає пісні,
Ніч розгортає містичні речі.
Зорі вплітають срібло в пітьму,
Тихо шепочуть: заглянь в глибину».
Там, де смереки торкаються хмар,
П'ється повітря, як дивний узвар.
Черемош котить каміння старе,
Хто має віру — той скарб забере.
Диво не десь у далеких світах,
Воно у думках і у вільних птахах.
Просто замрійся, очима дивись—
І таємниця відкриється вмить.
06.10.2013

Десь у блакиті небесній
Купаються хмари розчесані
І кучеряві також.
Приємно щоденно їх бачити,
Їм то сміється, то плачеться,
Тоді вже рясний піде дощ.

Чи звечора він, а чи зраночку
Мережить-снує землю-матінку,
Дає їй вологу й снагу.
А сонечко яснеє вигляне,
Кудлаті хмарки та розчесані
Удалеч кудись попливуть.

2025 р.

Я хочу звільнитись від зайвих думок,
Відкинути страхи, тривоги й печалі,
Піти до лісів, де прозорий струмок
Біжить і зникає у синії далі.
Де тиша глибока, мов неба блакить,
Де вітер розносить пахучі надії,
Де серце навчається просто любить
І вірити знову у власні події.
Я хочу злетіти, мов вільний птах,
Торкнутися сонця крилом золотим,
Щоб не було більше ні суму, ні страху,
Щоб світ відкривався безмежним, живим.
Хочу оспівати всю велич природи:
Як гори тримають небес висоту,
Як хвилі співають про вічні свободи
І піняться сріблом у світлу мить ту.
У кожній росинці — світанку сльоза,
У кожній билинці — життя таїна,
І я — мов краплина у морі добра,
Та в цій нескінченності я не одна.
Плітки не зламають моєї весни,
Не вкрадуть ні мрії, ні віри, ні сили,
Бо в серці розквітнуть нові ясні сни —
І крила розправляться щиро й красиво.

А лебеді білі-білі
На ставок наш прилетіли,
Угорі кружляли,
Мов хотіли привітати
Рідну землю, наче матір.
Вони ж сумували

В тому краї далекому
І за нею, і вербами
Та за осокою,
За кожною травинкою
Й квітонькою маленькою,
Чистою водою.

Ось нарешті вони вдома,
Десь поділася і втома,
З"явилася радість.
Ой, лебеді-лебедятка,
Рідний край, неначе батько
Завжди всіх чекає.

2020 р.