ПригощУся вологою ранку,
Вітерця легкИй подих зловлЮ,
Та пробУджу в собі забаганку
І босОніж у роси ступлЮ.

Буду в травах невтомно бродити,
По піску, і землі, і дощем,
Ноти щебету в тиші ловити,
Серед гаю йдучи споришем.

20.07.2025.
Ганна Зубко

ДивлЮСь на дощ,
все йде та йде,
Дивитися б годинами,
Уже струмочками тече
Поміж доріг, стежинами.

В вікно стукоче, не мовчить,
А може справді плаче,
Притихнув вітер, десь сидить,
Сліз не виносить наче.

Спадає дощ й у сад щомить,
В кущі, у квіти ранні,
Не веде вусом кіт, все спить
Клубочком на дивані.

18.07.2025.
Ганна Зубко

Ранок в хмурості був загадковій,
Зачекався, здавалось, грозу,
Ледь хиталися гілки вербові
В такт тихенькому вітерцю.

Стежки бігли, звивались вологі,
Допивали їх трави росу,
Хвилі ж несли дороги прозорі —
Непомітну ознаку дощу.

Хмурий вечір у вікна постукав
Запізнілим дощем злегка,
Грім котився,
між хмарами грюкав,
Видавався близьким здалекА.

09.07.2925.
Ганна Зубко

Ранок в хмурості був загадковій,
Зачекався, здавалось, грозу,
Ледь хиталися гілки вербові
В такт тихенькому вітерцю.

Стежки бігли, звивались вологі,
Допивали їх трави росу,
Несли хвилі дороги прозорі —
Непомітну ознаку дощу.

Хмурий вечір у вікна постукав
Запізнілим дощем злегка,
Грім котився, між хмарами
грюкав,
Видавався близьким здалекА.

09.07.2025.
Ганна Зубко

Ранок в хмурості був загадковій,
Зачекався, здавалось, грозу,
Ледь хиталися гілки вербові
В такт тихенькому вітерцю.

Стежки бігли, звивались вологі,
Допитали їх трави росу,
Несли хвилі дороги прозорі —
Непомітну ознаку дощу.

Хмурий вечір у вікна постукав
Запізнілим дощем злегка,
Грім котився, між хмарами
грюкав,
Видавався близьким здалекА.

09.07.2025.
Ганна Зубко

Коли гаснуть вранці зорі,
Ляжуть роси там надворі
На густі шовкові трави,
Що зелені та яскраві.

А як сонце ясне зійде –
Промінцями їх зігріє,
Заблищать краплини-роси,
Задзвенять, мов струни коси.
І рядами вже покоси,
Це ж бо літо сіно косить.
2017 р.

Пізній вечір. І ніч. Скрізь погасли вогні,
Тільки місяць поволі проплив. наче лебідь,
Поміж хмарами в сивій холодній імлі
Заховався. І світить уже ледве-ледве.

Тихо-тихо навкруг. Задрімав очерет.
Заколисаний вітром й верба хоче спати.
Лиш берізки шепочуться, знають секрет,
Що для них нічка пише чарівну сонату.

2016 р.

А горобиновий вогонь
Спалахує яскраво,
Із теплих літечка долонь
Струмінь його стікає.

На сонці золотом горить
Та безліч іскор сипле.
Прошу, ти, друже зупинись,
Поглянь на диво-дивне.

Подумки в купіль ту пірнай,
Хай душу очищає,
В себе красу оту вбирай,
Що зветься рідним краєм.

2018 р.

Вітається липень розквітлими флоксами,
Що кетяги-грона схилили униз,
Вмиваються вранці ще срібними росами,
А сонечко пестить пелюсточки їм.

Різнокольорові: червоні та білі,
Ще – блідо-рожеві побіля вікна.
Чудові ці квіти у липні розцвіли
І тішать серденько красою всім нам.

2025 р.

Побігло поле ген за небокрай,
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел – червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.

Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
І кропіткої праці хлібороба.

Ромашок бантики вплелись в тугу косу
Із колосочків житечка й пшениці.
Де ще побачиш ти таку красу?
Лиш в ріднім краї нашім українськім.

2016 р.