Твоє життя твоя дорога
Чи чув твій розум голос Бога
Твій шлях від рідного порогу
Борись здобудеш перемогу

Твої гріхи твоя покута
У теплі дні і в холод лютий
Душа до тіла є прикута
Плекай добро і зла рви пута

Твого життя винагорода
Нема тут виходу і входу
Ми на Землі людського роду
Плекаєм в вічності свободу

Мій ангел йде зі мною в ногу
Несе мене як нема сил
Мій ангел моя перемога
А за спиною пара крил

Мій ангел моя охорона
Він на сторожі моїх снів
Мій ангел праведна дорога
І він є світлом моїх днів

Мій ангел зажди є зі мною
Коли я ніби сам один
Мій ангел кличе мене в небо
До своїх ангельських родин

Іду дорогою до Раю
Іду від краю і до Краю
Без страху сумнів залишаю
Себе в дорозі відшукаю

Іду дорогою в життя
Мій гріх приносить каяття
Тут ні початку ні кінця
Нема дорозі вороття

Іду на зламі своїх літ
Стіка з чола солоний піт
Сюжет старий як і цей світ
Мені би птахом і в політ

Іду з колиски від порогу
Іду й веде мене дорога
Тамую радістю тривогу
Та йду вперед іду до Бога

Неси життя мене неси
Мої два різні полюси
Давно забуті голоси
Колись такі були часи
Мене зрікалися біси

Моє єство моя потреба
Гординя внутрішнього Его
Зворотній напрямок від неба
Моє бажання чи потреба

Мої дороги і мости
В Христа був хрест а в нас хрести
В житті їх часом не знести
Господь терпів щоб нас спасти
Його в життя своє впусти

Хто такі Рідновіри?
Питання це чую постійно.
Це люди що люблять природу,
І хочуть до неї в обійми.

А що ж таке Рідна Віра?
І це легко теж пояснити.
Це Віра єднання із світом,
Та як з ним в гармонії жити .

Із дому виходь не лінуйся,
І озирнися довкола.
Збагни що усе це Боги,
Онукам створили з любов’ю.

Так так для Богів ми онуки,
І проти ми бути рабами.
Не нюхаєм ладан у церкві,
А свіже повітря вдихаєм.

А ще не боїмось гріхів ми,
Що вигадали для покори.
Бо знаєм існує ще совість,
Ми вільні у виборі долі.

Богів ми всім серцем шануєм,
І можем на “ти” розмовляти.
Бо з ними ми Роду одного,
На “ви” тільки ворога звати.

Ми любимо землю як матір,
А вітер як брат невловимий.
Вогонь то турботливий батько,
Вода як сестра тебе вмиє.

І знаємо все в цьому світі,
Живе, і також має душу.
Не треба це в книгах вивчати,
А треба всім тілом відчути.

І брешуть, що жертви приносим,
Що ніби в нас Віра на крові,
Ми “треби” підносимо щиро.
А жертви у вірі хрестовій.

Ось так розповів я про Віру,
В що вірю, і як відчуваю.
Ця Віра як промені сонця,
Всі душі теплом зігріває.

Як добитись до людей зазомбованих попами?
Щоб прокинулись вони, тілом, духом і
думками.
Зрозуміли що церкви, це могили для народу,
Там енергія мерців, для життя нема нічого.

Прокидайся мій народ, годі Яхве спини гнути.
Ви згадайте про Богів, для яких ми всі онуки.
Забувайте про гріхи,що писались для покори,
А по совісті живіть,створюйте для себе долю.

Годі молитви читать, і покірно щось просити,
Все це є довкола нас,треба тільки роздивитись.
І позбудьтеся страхів про небесне покарання,
Сміло ви ідіть на “ВИ” , як казав наш князь безстрашний.

Той що каганат здолав, і за землі ці загинув,
До останньої секунди залишався Рідновіром.
В наших венах кров князів,що за волю
помирали.
Славили своїх Богів і рабами не ставали.

Все зелене,соковите,
На дворі вирує літо,
День найдовший настає,
І до нас Купала йде.

Ніч Купальська чарівна,
Повна магії вона.
Хто очиститись бажає
Крізь багаття той стрибає.

Квіти і цілющі трави,
Всі дівчата вже збирають,
Щоб в плести їх у вінки,
Та пустити по воді.

До води біжать купатись,
Щоб здоров’ям набиратись,
Та обачність треба мати,
Щоб Русалками не стати.

На Купала повно сміху,
Танці, ігри все на втіху,
Аж до самого світання,
Скрізь тут аромат кохання.

У цю ніч сам Бог Купала ,
Всі серця хай об’єднає,
Щоб міцні ставали пари,
Як природа розквітали.

Щоб Роди ставали більші,
Урожаї все гарніше.
Слава Богові Купала,
Без усякого Івана.

Я хочу звернутись до свого народу,
Щоб кожен подумав й собі відповів.
Як можем бажати ми миру і щастя,
Забувши історію наших дідів.

Народ вірить в Бога який нам не рідний,
А тих хто нам рідні, вважають гріхом.
І думають краще єднає молитва,
Яка лиш навчає як стати рабом.

Традиції предків що вчили віками,
Любить свою землю, навколишній світ.
Вогнем і мечем Віру рідну стирали,
Убивці з хрестом, почали всіх хрестить.

Покрали свята, які вільні слов’яни,
Завжди шанували і вірили в них.
Назвали своїми, кати із хрестами,
Щоб віру чужинську хоч як прищепить.

На капищах світлих,церкви будували,
Волхвів убивали вони довгі роки.
На біблію, Віди святі заміняли,
Які нас навчали по совісті жить.

Прийшов час прокинутись, зняти кайдани,
Зірвати із себе печаті й хрести.
До Рідної Віри тягнутись всім серцем,
Традиції славить, літописи вчить.

Не треба нам храми і їхні молитви,
Попи із іконами час вже забуть.
Вже годі нам рабства, хрестів,і Ісуса,
До Рідної Віри нам час повернуть.

А пам’ять Родова нехай допоможе,
Традиції предків підняти з глибин.
Щоб Віру слов’ян прославляли довкола,
Онуки згадали про Рідних Богів.

Зарання вік
посріблив свої скроні,
Покрилась сріблом
згодом голова,
Стуляє рук
натомлених долоні,
І правою
торкається чола.

Заговорив в молитві
тихо з Богом,
У каятті
все голову схиляв,
А ще просив
полегшити дорогу,
І у ту мить
про втому забував.

Чола торкались
локони сріблясті,
І пальці рук
торкалися чола,
Нанести хрест
старались мозолясті,
Злітали з уст
у шепоті слова.

07.05.2024.

Вільний в світ цей прийшов, свого Роду онук.
Мене Лада малого весь час берегла,
Щоб не падав в дитинстві, коли вчився ходити,
Сам Стрибог мене міцно за руку тримав.

Я під куполом неба, зростав і радів,
Пізнавав все довкола, гармонії світ.
Та щоб волю зламати,і не чути Богів,
Піп у церкві сказав треба мене хрестить.

В один час начепили на мене хреста,
Приписали гріхи і наклали печать.
Став рабом я без згоди,на довгі роки,
Але Рідних Богів пам’ятав я весь час.

Відмовлявся я вчити молитви чужі,
І у церкві жалітись на долю свою.
Перед Богом чужим на колінах стоять
Це все не для мене, бо я волю люблю.

Я не хочу рабом все життя проживать,
І боятись придуманих семи гріхів.
Треба просто про совість завжди пам’ятать,
А що правильно,серце підкаже тобі.