все рідше – слова у поеми
частіше – мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
слова , що до цього з’являлись
мережили танок поем
сьогодні
і вчора
і завтра
чужинці
і тіні химер

а серце голосить і тужить
йому так кортить каяття
і аркуша треба
на сповідь
і слів
безкінечність
й життя
що з кожним написаним словом
і аркушем
списаним вщент
мов наново зроджує слово
і душу , омиту дощем…

Любити цей світ з усіма його примхами й вадами,
Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця,
Не тішити серце прісними чиїмись порадами,
Не паритись тим, що зморшки торкнулись лиця.

Щодня випивати (й не мати при цьому ніякої міри)
Те щастя, якого шукають усі, та не можуть знайти,
Радіти маленьким пригодам, триматися віри,
Не мати обмежень і впевнено йти до своєї мети.

Горіти завжди непохитним, палким бажанням,
Настирно ступати, ні кроку назад.
Казати, хоч знати, що слово, можливо, останнє,
Посаджене дерево – згодом омріяний сад.

Любити цей світ з усіма його примхами й вадами,
Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця,
Не тішити серце прісними чиїмись порадами,
Не паритись тим, що зморшки торкнулись лиця.

Щодня випивати (й не мати при цьому ніякої міри)
Те щастя, якого шукають усі, та не можуть знайти,
Радіти маленьким пригодам, триматися віри,
Не мати обмежень і впевнено йти до своєї мети.

Горіти завжди непохитним, палким бажанням,
Настирно ступати, ні кроку назад.
Казати, хоч знати, що слово, можливо, останнє,
Посаджене дерево – згодом омріяний сад.

А скільки коштує талант?
Хтось з зацікавленням спитає.
Мабуть поет і музикант
Багатством душу засипає.

Він знаменитий, він взірець,
До нього тягнуться всі люди.
О так, він, безумовно, молодець,
Він є сьогодні й завтра буде.

Він має все, чого хотів,
Для нього все – пусті дрібниці,
Він славу всю собі пригрів,
Йому ночами міцно спиться…

Так скільки ж коштує талант?…
Я без брехні відповідаю:
Чи ти поет, чи музикант,
Нічого ти не маєш.

Хоч ні, багато в тебе є:
Удари в спину і прокльони,
Руйнується ім’я твоє
Від балачок та пустодзвонів.

Безсонні ночі, пустота
Тебе заповнюють постійно.
Почати б з чистого листа,
Та ти невільний.

Ти божевільний, блазень ти,
Не можеш жити у системі,
Ти попалив усі мости,
У тебе зовсім інша тема.

От скільки коштує талант…
Його багатство розриває.
Немов знесилений Атлант
Душею небо підпирає.

Пароль змінити – можна не зайти,
Іти повільно – можна запізнитись,
Сховати глибше – можна не знайти,
Не діяти – на місці залишитись.

Добрі справи не чекають похвали,
Чисті руки не потрібно вимивати,
Ми, звичайно, помилитися могли
Й крадькома історію свою переписати.

Де б не було відчаю й вагань,
Де б не мали втрат і розставання,
Замість вироків, принижень, нарікань,
Пили б залпом щастя та кохання.

Не потрібно змінювати світ:
Він самодостатній, досконалий,
Щось нове в собі шукати слід,
А не слухати кого попало.

Не жени

А сонце сходитиме і заходитиме, як завжди,
обпікатиме землю й таких, як ми,
і кожен ставитиме на планеті свої вперті сліди,
і всі, як завжди, тремтітимуть від появи зими.

І серце ритм змінюватиме від блиску очей,
і кров цебенітиме в жилах, немов жива,
і ти так само чекатимеш доторку до своїх плечей,
і так само сходитиме навесні трава.

І пісня звучатиме доти, допоки є слух,
і нерви зриватися будуть (зазвичай восени),
і все буде жити, звичайно, допоки є рух…
от тільки тримайся дистанції і, дивись, не жени!

Подивись на це з усіх боків,
Обери найгостріший кут.
Чи ти саме цього хотів?
Чи такий малював маршрут?

Зачиняй за собою, та не для всіх,
Говори, коли маєш – кажи.
Хтось таки зупинитися зміг,
Хтось і досі кудись біжить.

Знов прохолода у весні,
Помітно день сумує,
Холодно, сумно і мені,
Новий цвіт не рятує.

Помимо нього зір біжить,
Я ж не спішу, постою,
Не стане час, іде-летить,
Живу у нім, мандрую.

13.03.2024.

Із нашим українським ШО,
не зрівняється ніхто.
По землі скаче наш тризуб,
під звуком ШО він долітає до небес.
І цей тризуб зі звуком світу
в кожну країну залетів.