Пече воно
То подертя на гландах
Дає багато зрозуміти
Потепліти

Ковтаючи не те, що здатне горло проковтнути
Ковтаючи геть все, що там не має бути

Пізнаючи весь цей світ
У коробці темній
Там де можна:

Сховати сором
Тіло
Огидає

Воно тихенько помирає
Хто ломиться в коробку?
Він зжирає!

Руку, ногу
Я зникаю!

Будь то так
Досі ковтаю

Іншого спокою –
Не знаю

Загравою червоною
Обрій запалав,
Коли котилось сонечко
Аж ген за небокрай.

Крізь те яскраве полум”я
Летіли журавлі,
Здавалися казковими
Оті птахи мені.

І крилами рожевими
Махали раз у раз
Та спомином зажевріла
В душі ота пора,

Коли іще маленькою
Я вірила в дива,
Слухала казку неньчину
Й щасливою була.

2020 р.

А гілля берізок,
Наче серпантин
Блискучий та срібний
Нахилилось вниз.

На ньому зірками
І ній сяє теж.
Зимонько кохана.
Душу не бентеж

Своїм диво-царством,
Мов із кришталю.
Пору цю чудесну
Дуже я люблю.

2018 р.

Співала матуся мені колискову
І я засинала під неї щораз
Та скупана була постійно в любові,
У ніжності хвилях. теплі її ласк.

Коли ж прокидалась – мов сонце зоріла
Усмішка привітна та щира її.
І де б не була я. вона мене гріла
Та сил додавала мені і снаги.

Матусенько рідна!Тебе вже немає,
У вічності вирій полинула ти.
Але твоя пісня і досі лунає,
Від бід та від лиха мене захистить.

2017 р.

Уже відлетіли замріяні весни,
Немов легкокрилі птахи
І літо квітуче вітри теж понесли
Далеко-далеко кудись.

А вітер життєвої осені віє,
Прийде незабаром сама.
Але відчуваєш – душа молодіє,
Іще далеченько зима.

Колись вона прийде, звичайно й до мене
І зморшками вкриє чоло.
Та холодом серденька хай не торкнеться,
Там затишно й тепло було.

2021 р.

Дощем заплакав рік цей на прощання,
Все хлипав, хлипав, хлипав увесь день,
Сніжити став увечері й до рання
Намести кучугур устиг уже.

Все забіліло, сяяло на сонці,
Казковістю зачарувало всіх.
Вже стука рік Новий в кожне віконце,
Несе з собою безліч мрій й надій.

Нехай вони збуваються-здійсняться,
У мирі й злагоді щоби ми зажили,
Нехай дарує всім здоров”я й щастя
Й загасить врешті полум”я війни.

2020 р.

Віртуальне життя-цифрові почуття
Нам на стрімі в ефірі продають забуття
Програмоване щастя- пости лайки репости
Привітання в мережі і зі святом і постом

Світом править омана-світом правлять фальшиво
Світло світу згорає-всі чекають на диво
Електронні квитки в пекло на after party
Час в режимі non stop- час минає у чаті

Фото для інстаграму-скрізь суцільна реклама
Соцмережа для людства є Богом і храмом
В тебе повний безлім? Ти “щаслива людина”
Тільки ти вже не зовсім не зовсім людина

Ти частина числа-мікросхема програми
Це пишу Вам не я…а моя голограма…

Віртуальне життя-цифрові почуття
Нам на стрімі в ефірі продають забуття
Програмоване щастя- пости лайки репости
Привітання в мережі і зі святом і постом

Світом править омана-світом правлять фальшиво
Світло світу згорає-всі чекають на диво
Електронні квитки в пекло на after party
Час в режимі non stop- час минає у чаті

Фото для інстаграму-скрізь суцільна реклама
Соцмережа для людства є Богом і храмом
В тебе повний безлім? Ти “щаслива людина”
Тільки ти вже не зовсім не зовсім людина

Ти частина числа-мікросхема програми
Це пишу Вам не я…а моя голограма…

Прошу
Не кажи що все то зрада
Не кричи так гучно “мама”
В слухавку свою

Переглянуті спогади
Не дають жодних плодів
Закликаю знищити їх
Щоб ніхто не вцілів

Мрії серед ночі
Не побачать твої очі
Тіло непорушність дратує

Абстрагуйся від мене
Ляж у воду
Втопи поруч мрії, старі міркування
Спогади
Від яких більше немає бажання

Озираючись назад
У низ
Попихаючи слабкістю

Таке буває
Я – та, хто тебе так добре знає

І раз ти людина звичайна
Мислиш, дивлячись у крапку одну
Забувай мене скільки хочеш, мамо
Мені то байдуже
Я все прийму

Головне не уникай найголовніше право
Що залишає на ногах тебе:

Прямуй за тим, що за руку веде
І якої б не зазнала біди
Прошу
Не вимикай себе

Серед зелених соковитих трав
У стеблах первоцвіту заховалось
Моє дитинсьво.Хтось його злякав,
Воно втекло і більш не поверталось.

А юність вишнею травневою цвіла,
В саду духмяні пелюстки ронила.
Прагнула молодість любові і тепла
Та ягідки гіркі також родила.

А стиглий колос зрілих мудрих літ
На скатертині білій короваєм.
Хоча життя до осені біжить
Та серце квітне весняним розмаєм.

2016 р.