Не залишайтесь байдужими
До горя чужого й біди
І слово розради дружнєє
Сказати готові завжди
Будьте. Людині полегшає,
Відчує підтримку вона,
В хвилину для неї нелегкую
Не буде із лихом сама.
Добро всім вернеться сторицею,
Колись допоможуть і вам
І радість світла іскритиметься,
Зорітиме щастям в очах.

2015 р.

Дощем заплакав рік цей на прощання,
Все хлипав, хлипав, хлипав увесь день.
Сніжити став до вечора й до рання
Намести кучугур устиг уже.

Все забіліло й сяяло на сонці,
Казковістю зачарувало всіх.
Вже стука рік Новий в кожне віконце,
Несе з собою безліч мрій й надій.

Нехай вони збуваються-здійсняться,
У мирі й злагоді щоби ми зажили,
Хай подарує всім здоров"я й щастя
Й загасить врешті полум"я війни.

2020 р.

В лісі у рові глибокім
Маленька криничка,
Збанок на кілочку поруч –
Пить чисту водичку.

А вона чистенька й справді
І така смачнюща,
Бо настояна на травах
Лікарських цілющих.

Може спрагу вгамувати
Холодна водичка.
Як за нею доглядати –
Житиме криничка.

2025 р.

У кожного своя Голгофа,
Свій Хрест, свій шлях і вибір теж.
Реальностям і варіантам
На цім шляху немає меж.

Суспільство, соціум, егрегор
Зумовлюють позицію
На вибір в просторі реалій,
На вчинки та амбіції.

Яким шляхом йдеш на Голгофу?
Яку вагу туди несеш ?
Чи донесеш і чи встановиш
Ти на Голгофі ношу-хрест?

Творець чи споглядач твій вибір?
Борець за правду чи тюхтій?
Пристосуванець до обставин,
Чи схильний до активних дій?

Реалій безліч та дорога
Формується в житті одна.
Одна дорога на Голгофу.
Вона у кожного своя.

Коли темрява тінню накриє,
І здається — немає вже сил,
Пам’ятай: у серці іскра жевріє,
Світло те, що ніхто не згасив.

Коли шлях загубився в подіях,
І сніги заглушили весну —
Ти шукай ту надію у мріях,
Вона завжди веде в глибину.

Бо світло ніколи не згасне,
Воно тихо горить у душі,
Якщо ти, не даси йому впасти.
Коли маяк, на тривожній межі.

І коли піднімаєшся знову,
Після бур, після втрат і вагань —
Світло стане твоєю основою,
Шляхом віри, теплом сподівань.

ДВА КОЛЬОРИ ЖИТТЯ

Два ко́льори щастя, два ко́льори долі,
Два ко́льори долі зі мою були́,
Два ко́льори болю, два ко́льори волі,
Два ко́льори квітів для мене цвіли.

Два ко́льори тиші, два ко́льори співу,
Два ко́льори віри у світлу весну,
Два ко́льори ночі, два ко́льори дива,
Два ко́льори вічні, і я їх несу.

Два ко́льори віку, два ко́льори часу,
Два ко́льори правди – я з ними живу,
Два ко́льори за́вжди наповнюють чашу,
Два ко́льори ритму – я з ними пливу.

Два ко́льори світла, два ко́льори тіні,
Два ко́льори ду́мки злітають увись,
Два ко́льори світу, два ко́льори зміни,
Два ко́льори віри – тримайся й молись.

Два ко́льори кривди, два ко́льори зради,
Два ко́льори правди дивились із мрій,
Два ко́льори смутку, два ко́льори ради,
Два ко́льори спраги несли́ до надій.

Два ко́льори неба, два ко́льори моря,
Два ко́льори наші є тут на землі́,
Два ко́льори щастя, два ко́льори зорів,
Два ко́льори мрії, немов кораблі.

28.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052322

ОДА ВІДКРИТІЙ ДУШІ

Моя́ ти душе, чом бо ти відкрита?
Для тебе де замо́к той відшукать,
Щоб тільки той зумів його відкрити,
Хто ранить би не міг і ображать.

Моя́ ти душе, як з тобою бути?
Ти ж добра і відкрита для усіх,
Та й кожного умієш ти почути,
Й багато хто залізти в те́бе зміг.

Моя́ ти душе, як нам далі жити?
В свої́ обі́йми геть усіх бере́ш,
Стараєшся усім ти догодити,
Але себе від них не бережеш.

Моя́ ти душе, як тебе вблагати,
Щоб ти крізь сито просівала всіх,
Бо ти не знаєш, що від них чекати.
Де той замо́к, аби тебе беріг?

Моя́ ти душе, світла і наївна,
Ти прагнеш вірить навіть у пітьмі,
Твоя́ любов безмежна і чарівна,
Та й зранена лишаєшся в собі́.

Моя́ ти душе, будь ти обережна,
Не кожен гість прихо́дить із теплом,
Ти ж – квітка ніжна, і крихка й безмежна,
Тебе сховати треба під крилом.

Моя́ ти душе, вчися розпізнати
Де щирість, а де – тінь чужих думок,
Щоб не дала́ себе ти обірвати,
Щоб не зламав тебе чужий урок.

Моя́ ти душе, вчися ти міцніти,
Бо в то́бі джерело живе й ясне́,
Ти можеш світ любов’ю освітити,
Воно не стихне й навіть не засне.

Моя́ ти душе світла й непогасна,
Ти – храм любові, вічний оберіг,
Лишайся і надалі ти прекрасна,
До тебе нечисть хай не зна доріг.

Моя́ ти душе, сяй і не вагайся,
Ти – океан, ти – вогнище тепла,
Ти вчися берегтись і не здавайся,
Бо сила тво́я в скринечці добра́.

Моя́ ти душе, ти ростеш крилато,
Ти вмієш біль у силу обернуть,
І навіть бурі не зламають свято,
Зумій себе у захист огорну́ть.

Моя́ ти душе, вдягнена у шати,
Ти ключ тримаєш в серці золотім,
Його не зможе зрадник відшукати,
Бо ти вже знаєш хто є справжнім, ким.

Моя́ ти душе, я за тебе дбаю,
Ти – скарб є мій, мій тихий оберіг,
Й замо́к для тебе, люба, відшукаю,
Щоб зранити цей світ тебе не зміг.

26.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052211

ЖИТТЄВА СТЕЖКА ІЗ ХРЕСТАМИ

У кожного свої́ хрести,
Своє́ у кожного терпіння,
Бува – нелегко їх нести́,
Але вони і є – спасіння.

У кожного свої́ гріхи,
Які хрести важкими роблять,
Вони, неначе кияхи…
Ми їх молитвою оздобим.

У кожного своя́ вина,
Що серце іноді затьмарить,
Й вона буває не одна,
Яка, мов кип’ятко́м ошпарить.

У кожного свій шлях земний,
Де радості, переживання,
Де хрест веде у день ясни́й,
Де є весе́лощі й страждання.

І пам’ять в кожного своя́,
Що зберігає слід минулий,
Вона, мов тихий дзвін здаля,
Який лунає, щоб почули.

У кожного своя́ любов,
Що світлом серце зігріває,
Вона підно́сить знов і знов,
Від втоми кри́ла підіймає.

У кожного є погляд свій,
Де пам’ять, боротьба і слово,
І де думок зібрався рій…
Та й все, що є – невипадково.

І мрія в кожного своя́,
Яка кудись веде і кличе,
Своя́ у неї течія́,
І щось у ній є таємниче.

Ще й тиша в кожного своя́,
Що в серці ніжно промовляє,
Вона неначе та шлея́,
Яка в життя нас запрягає.

У кожного своя́ борня,
Де страх і сумніви палають,
Щось відчуваємо щодня,
Та ще й хрести нас пригинають.

У кожного стежки́ з хрестом,
Це знак терпіння і любові,
Буває – йде́мо напролом,
Бо віра й правда є в основі.

У кожного свій хрест земний,
Та він веде крізь темні ночі,
Щоб вийти в день благословни́й,
Де мир і спокій світить в очі.

І дяка Богу за цей шлях,
За хрест, що силу нам дарує,
Бо навіть десь, у тягаря́х,
Бажання легкості вирує.

28.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052266

У вишневому садочку,
В калиновому розмаї
Я ліричну щиру творчу
Душеньку свою купаю.

Насолоджуюсь красою
Весняного первоцвіту
І повільною ходою
Наближаюсь в тепле літо.

У березовому гаї
Під мелодію пташину
Моє серденько співає,
Так до осені прилину.

Лист кленовий опадає
І встеля життєву стежку,
Осінь килим вишиває,
На душі приємно й легко.

Не страшні їй сніговії,
Ні вітри, а ні морози,
Вона творить та радіє.
Ще добра та щастя просить.

2018 р.

Будьте швидкі, мов змії у травах,
що ковзають тишею, не лишаючи сліду.
Вмійте з’являтись там, де вас не чекали,
і щезати так, ніби вас і не було у світі.

Будьте хитрі, як вовки у туманах,
що читають серця краще за слова.
Пильні, мов ніч, що стереже свої грані,
і мудрі, немов сама стара земля.

Будьте сильні, мов леви у вирі буревіїв,
що не схиляють гриви навіть перед небом.
Незламні, як крик правди серед темряви,
що ріже морок і будить сміливість в людях.

А коли прийде час зробити свій крок —
ідіть так, щоб світ відчув:
це йде людина, яку неможливо зламати.