Задощило, задощило
Під самісіньке Різдво.
Де ж легкі сніжинки білі?
І морозів не було.

Лиш мрячить дрібненький дощик,
Капає з дерев й кущів.
Все ж підемо з колядою
Віншувать людей усіх.

Побажати щастя-долі,
Миру, злагоди й добра,
Хай не буде війн ніколи,
Прийде радості пора.

Хліб й до хліба в кожній хаті,
Вся родина за столом.
На здоров”ячко багаті
Будьте ви та на любов.

2019 р.

Місто, як пісок.
На вечір — грім.
Вода тече прямо в дім.
Листя зорю закриває, а світанок все ховає.
Немає дому, лише поле і пісочні окови.
Місто з піску не перетвориться в дім, не допоможе святий грім.
З вечора до світанку листя падає в ганку.

На порожньому подвір”ї
Розрослися бур”яни,
Не було тут вже літ стільки
Нікогісінько до них.

Не нагадує нічого,
Що колись жили отут.
Лише гойдалка свій голос
Подає – скрипучий звук.

Якось вона збереглася
Ще на яблуні старій.
Хто коли на ній гойдався –
Не згадати уже їй.

І вона вже ледве дише,
Але все таки жива.
Вітерець її колише
Й пісню соловей співа.

2021 р.

Скільки себе пам”ятаю –
Завжди й всюди я співаю,
Бо пісень багато знаю,
Вони жить допомагають.

Так, журлива серце крає,
Жартівлива звеселяє,
Віру в краще теж вселяє,
В дім надію закликає

Та любов”ю зігріває,
Ще й коханням огортає
І на творчість надихає.
Як без пісні жить – не знаю.

2016 р.

Тиша, ніч – і темрява густа,
Місто спить, мов тінь нежива пуста.
Ліхтарі, як примари у млі,
Гаснуть кроки в холодній імлі.

Цей час – для загублених душ,
Тут немає ні зір, ані втіх.
Лише музика тягне у мить,
Де безодня холодом спить.

Лине пісня, як шепіт в пітьмі,
Спати зовсім не хочеться в тьмі.
Бо цей морок, як мить на межі,
Вабить серце у сни криваві й чужі.

З піску формується кришталь
Чавун гартується у сталь
Кожен життя свого коваль

Сестра розлуки є печаль
У слові відстань видно даль
Ніщо не вічне тут а жаль

Ніби коштовна пектораль
Книга Життя або скрижаль
В правді прихована мораль

Фортуна вдягнена в вуаль
Не нам всміхається на жаль
В змісті буття ми лиш деталь

Якась крикуча порожнеча
Душі від тіла тиха втеча
Припали пилом вже всі речі
Лишилась тільки порожнеча

Якась сумна фатальна тиша
Хтось на столі конверт залишив
Конверт з порожніми листками
То лист написаний думками

Якесь безглузде провидіння
Вільний політ або падіння
Води живої омертвіння
Любові щирої гоніння

Якийсь химерний довгий сон
Старенький храм і без вікон
Чисті полотна у ікон
В Письмі слова про Єрихон

Чиїсь знайомі голоси
Зважують душі терези
Ніби судилища суди
Душе моя не підведи

У битві власних почуттів
В полоні невимовних слів
На перехресті двох шляхів
Одне життя між безліч днів

Життя спектакль чи кіно
В житті є принцип доміно
Життя фізичне і духовне
Життя без віри беззмістовне

Квиток в один кінець дороги
Десь поміж радістю тривоги
Десь між блаженством є і біль
А сльози сіль а сльози сіль

В просторах дня в оковах ночі
Блукаю сам десь серед снів
Чого я хочу і не хочу
Чого не зміг і що зумів

Над чим я плачу чи сміюся
В чому безстрашний чи боюся
Чого навчаю я чи вчуся
Що я прийму чи відречуся

В полоні власних почуттів
Думки мов тіні йдуть за мною
В покорі знов тамую гнів
Життя моє тече рікою

І від народження за мною
Добро і зло десь за спиною
Ідуть невидимим конвоєм
Ведуть до вічного спокою

Якби у мене були чари і я би ними володів
Я розганяв би в небі хмари, усе на світі би зумів
Якби у мене були чари, я б пас вітри немов отари, достатньо було б кілька слів
Якби у мене були чари, ніхто б на світі не хворів
Я б припинив у світі чвари, якби ж у мене були чари
Якби у мене були чари я дарував би іншим мир
Ніхто би вже не помирав, ніхто би вже не сумував
Якби у мене були чари, я б людям радість дарував
Якби ж то в мене були чари, я б мабуть сам про це не знав