мабуть,
не почую слів розради
від людини, яку кохаю

мабуть,
не погляну в очі чоловіку,
якого хочу забути

і точно
не доторкнусь до руки
дорогої людини, яка померла

хіба що на НЕБЕСАХ

15.12.22
Ірина Вірна

Я можу жити інакше:
розплесканою на асфальті калюжею…
Я можу жити інакше:
причаївшись на небі легкою хмариною …
Я можу жити інакше:
припорошити землю градом колючим …
Я можу жити інакше:
посміхнутись відблиском сонця у краплині роси …

17.10.22
Ірина Вірна

Ось так, це.
‎Це-е лунає, і вона
‎невидима відчувається
‎Із ще глибини снів виникає. що:
‎Українська мова це ганебно.
‎Українська ти селюк.
‎Українська це зашквар.
‎Та люди обирали бути самими із собоюми. Критика!
‎Терпимість впевненість у собісвоїпог
‎ Осуд
‎ Приниження!
‎Та вони. знають.
‎Це був крок е був вибір
‎І ось ворогомовне коротке відео
‎
‎– Вибір
‎
‎26.06.25
Кость Гірчиця

Ніщо не мине і я не мину,
Дорогу до Тебе завжди я знайду…
Хоч як би на зло не розкинула доля,
Та буде сильнішою закоханих воля…
Skan Violtsi

Прийшов час у вічність ступити,
Сил вже не осталось до життя,
І шану і любов оставила їм.
Скорботи і сльози витають в повітрі.

Стежина ловка, а рухатися треба.
Двері зачинилися одні,
А відкрилися інші.
Сумно дивитися і дивитися все навкруги.

Що осталось на заді.
Ніби мить прожила на землі.
А пам’ять оставила на віки.
Тіло в землю пішло.

А я дорогою вічною йду.
Неначе другий світ відчинився,
Очі здивовані від бачення.
Не треба думати про марноту.

А тиша і радісно в душі,
Що на землі тебе не забувають,
Рух життя вирує далі.
Через терни хвороб пройти.

І завершити свій земний шлях.
Неначе у ві сні наснилось мені.
Про зелені лани і веселих людей,
Чисте повітря і радісно граються діти.

За домашнім столом сидять родичі,
Про життя минуле з поминають.
Про не виконання своїх бажань там,
Все забулось і відкрилось нове життя.

Нове і незвичайно стало тут,
Хочеться ділитися всім.
Ці радості немає меж.
Любов, мир і спокій вирує навколо нас.

Денис Третяк 27.06.2025

Денис

У грудях жме , та не хвилюйся.
Це всі проходять, і ти пройдеш.
Час так плине , як струмок посеред степу.
Суспільство тягне, за собою.
Вогнище розпалене сирою золою .
Нервові імпульси тріскочуть , як те багаття.Просякнуте вологою .
Думки , як той дим. Не знаєш в який бік буде диміти.
Життя ,як те сафарі на просторах Африки.
Є тварини, та є хто за ними спостерігає.
Є леопарди , леви й гієни …Хижаки
А також є граційні антилопи.
Які вчаться виживати, з перших хвилин після народження.
І кожен хоче бути хижаком, щоб його не зʼїли.
Хоч це і суперечить, їх природі
Clean

Важко, бути,
Важко, жити!?
Серце б’ється,
але інколи здається,
Що ось- ось і відійде…!!
Та потім знов, скрізь помутніння , бачиш сон.
А в ньому : наче все і обійшлось.
Та розплющив очі,
Все знову почалось …
Серце, в" пляс" від приходу.
Якого крім вибухів, не знав би ти ніколи.
Душа звернулася, і в думках
Що робить – не знаю!
Але надію завжди ,я маю.
Та все одно- нічого,
Дійде до нашого народу:!
І встануть всі-
Хто, колись і не намагався.
Та до Бога, постійно звертався!
На це питання, там відповідь одна:
Господь, простить, і можливо повернеться долі шлях..
Колись, так почалось, що
На нас йшов Лях..,
а тепер ,летить кацап.
І як би їм сказать: Що крім защеки їм нічого , у нас взять!!!
Андрій Долгополий

Я став у дзеркала з журбою
Дивлюсь на себе зі сльозою
Так стало гірко, визнаю
Я сам себе не впізнаю

Голова з роками розумніша
А шевелюра більш рідкіша
І зненацька посиділа
На Чисте срібло збагатіла

Життя так швидко пролетіло
Коли пройшло, не зрозуміло
Не так давно, ще у парку
Ми йшли купатись на ріку

Ми з дітьми там м’яч ганяли
Всілякі ігри там всі грали
І ніби вчора в перший рас
Я йшов у школу в перший клас

Пройшло дитинство ніби мить
Тому життя нас завжди вчить
Треба його нам цінувати
Щоб згодом було що згадати

А коли приходить ностальгія
І у нас у всіх одна є мрія
Але не дано цій мрій збутись
Щоб в дитинство повернутись

Ігор Лівак

Вибач, що не дарую квіти…
Вибач, що в недостатній мірі змушую радіти…

Так радісно, коли Ти сяєш у душі,
Так радісно, як посміхаєшся мені.

Люблю спостерігати за Тобою,
Люблю, коли любуєшся Собою.

І так стає приємно на душі,
Коли Тебе я бачу уві сні.

Нарешті попрощаюся з журбою,
Коли я знов побачуся з Тобою.

Skan Violtsi
Skan Violtsi

Я стою над гробом — серце рве на частки,
Світ для мене зник, ніби зник і ти.
Тут нема ні сонця, ні тепла, ні ласки,
Лиш холодні квіти, тиша і хрести.
Як же ти залишив — ми ж були як браття…
Чую ще твій голос… тільки вже крізь ваття.

Я стою над гробом, і земля гірчить,
Руки опускаю — не втримав тебе.
Не спинить вже сліз ні вітер, ні ніч,
Мов крик у порожнечі — «жити без тебе?..»
Твій портрет у мене — з поглядом живим,
А ти вже мовчиш, мов промінь згаслим.

Я стою над гробом — болем всім кричу,
Згадую всі миті, навіть кожен сміх.
Хочеться до неба, та не маю ключу,
Тільки спогад теплий у долонях — тих.
Як мені прожити всі ці дні без нас?..
Час тебе не верне, і не зупинить час.

Я стою над гробом — серце, як вогонь,
Обгоріло від втрати, зотліло враз.
Всі слова — мов попіл, всі молитви — сон,
Тільки пустка в грудях, темрява і сказ.
Другу не вернути… хоч би ще на мить…
Скільки в тому болю ніжність ще болить…

Я стою над гробом, вітер шепче: «Прощай»,
І несе думки у безмежний простір.
Мовчазна могила — твій останній край,
А для мене — рана, глибша за весь світ.
Я несу троянди — червоні, як кров…
І стискає груди незгасима любов.

Я стою над гробом — ти не озирнувсь…
Не попрощавсь — мовчки відійшов туди.
Ми ще мали мрії… ти ще не втомивсь…
Я залишусь тут — сторожем тиші й води.
Друг мій, спи спокійно… я запам’ятав:
Ти — частина серця, що не помирав.
LikoDan