Стоїть жінка — мов тиша світанку,
В білому рушнику, як в росі.
Тримає в долонях вишиванку,
Калина палає в косі.

В очах — недомовлені весни,
І зморшка — мов шрам на чолі.
Вона, наче мати Всесвіту, чесна,
Молиться світлу в тьмі.

Рушник — то не просто тканина,
То доля, що тчеться роки,
Де сльози і радість — єдина
Дорога до чистої ріки.

Жінка в рушнику білому — свята,
Не від ікон, а від землі живої.
Вона тримає світ — і золота
Її молитва, над полем героїв.

Вона — небо світанків і кохання,
Де вітер грає пісню в житі,
Де кожне серце — мов прохання,
Щоб мир повернувся у світі.

Вона — у зморшках старої мами,
У тихій сльозі, що не спить,
У траві, що росте між ямами,
Де воїн навіки лежить.

Вона — у дівочім вінку із калини,
У пісні, що дзвінко лунає,
У кожнім подиху — сила країни,
Що з попелу знов оживає.

Вона — нескорена, горда, єдина,
Найкраща у світі країна.
Її ім’я — це моя Батьківщина,
Вона — Україна….

Зі сталі й молитви, з багряних полів
Піднялась, як вогонь із руїн,
Ти вистояла, коли світ горів,
Переживши багато воєн.

Ти — козацька відвага, вогонь поколінь,
Ти — буря, що в серці палає
Над кожним героєм стоїть твоя тінь,
І пісня твоя незмовкає.

Нескорена, вільна, свята земля,
Що кров’ю свободу зростила
Україно, моя ти сім’я,
Ти — сила, що дала мені крила.

Зі сталі й молитви, з багряних полів
Піднялась, як вогонь із руїн,
Ти вистояла, коли світ горів,
Переживши багато воєн.

Ти — козацька відвага, вогонь поколінь,
Ти — буря, що в серці палає
Над кожним героєм стоїть твоя тінь,
І пісня твоя незмовкає.

Нескорена, вільна, свята земля,
Що кров’ю свободу зростила
Україно, моя ти сім’я,
Ти — сила, що дала мені крила.

ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ

Та ми – не тінь, ми – голос поколінь,
Що крізь пожежі й попіл не зламались,
Ми ті – хто береже в серцях наш дзвін,
Які потвор у бурю не злякались.

Ми ті – хто вишиває кожен шрам,
На полотні – моли́тви і надії,
Хай світ здригнеться – мовим: «Не віддам
Ні мови, ні Вкраїни, ані мрії!»

Бо кожна рана, то не просто біль,
Це – пам’ять, що палає й не зникає,
І кожен крок, як виклик, як обстріл,
Та дух наш і в війну не помирає.

Ми – не мовчання, ми – вогонь в словах,
Що крізь століття палахтить і кличе,
Ми в кожній ніші, в кожних двох рядках,
Де мати плаче і волосся смиче.

Ми в кожній хмарі, що над степом йде,
В сльозі, що падає на чорноземи,
Нас не зламати, хоч вражина б’є,
Ми, як коріння, що тримає землю.

І хоч потвора нищить наші сни,
Ми збережем і пам’ять і свободу,
Бо в нас любов сильніша від війни́,
І віра є, мов джерело народу.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049323

‎У серці вогонь, що ніколи не згасне,
‎Розквітла земля, золота і прекрасна.
‎Тут діти сміються , колоситься поле,
‎І вільна душа , загартована болем.
‎
‎Хай світить сонце – жовте в небі синім, Наш прапор – то любов і воля вільних.
‎Україно, квітни й будь єдина,
‎Слава вічна, рідна Батьківщина.
‎
‎Ми працею світ наш будуєм щоденно,
‎В душі доброта, всі як брат і сестра.
‎Ми крила зімкнули, ми – сила єдина,
‎Нас не скорила жодна біда.
‎
‎І край зеленіє з Карпат і до степу,
‎Ми з гідністю приймем майбутні уроки
‎Над нами лунатимуть пісні свободи,
‎І всі пам’ятають незламності роки.
‎
‎Ми пройшли крізь грози, бурі й дим,
‎Та зросли як нація, як єдиний стрій.
‎Наша пісня лине, аж до зірок.
‎Це усе об’єднало український народ.
‎
‎
‎

Крим — то серце, що в морі співає,
То наш дім, де свобода жива,
Де таврійське сонце палає,
І шумить українська трава.

Там лунає козацька балада,
В кожній хвилі — наш рідний дух.
Нас не зламає загарбницька влада,
Пропогандою чи силою рук.

Ми повернемо території,
І українським пляж буде знов,
Бо Крим — це наша історія,
Це наш біль і наша любов.

Прапор знову злетить над морем,
Жовто-блакитний, як світанок дня.
І проллється промінням гордим
Слава — Крим це Україна! Україна моя!

Ти в ранковій росі, у шепоті жита,
У співі пташин над селом,
Ти — материнська любов і молитва,
Що світить у серці теплом.

Ти в очах, де надія не гасне,
І в словах, ніби музика грає,
Я в тобі бачу тільки прекрасне,
Моє серце, живе і кохає.

Україно, моя яснокрила,
В душі моїй ти як смарагди.
Ти мене обіймаєш щосили,
І ведеш крізь тривоги до правди.

Ти — пісня вітру в полонинах,
Ти — світло в темряві світів,
Твоя душа — в ясних долинах,
У сміху й плачі матерів.

Ти — колос пшениці золотистий,
І журавлів далекі сни,
Ти — дух козацький, вільний, чистий,
І голос правди із весни.

За тебе — небо, синє й вічне,
За тебе — кожен з нас стоїть,
Бо Україна — це велично,
Це серце, що в грудях горить.

Ти встала з попелу, із крові і вогню,
Молитвою закрила своїх дітей від зради,
Твоє серце б’ється в кожному в бою,
Твій подих — це вільні степи і громади.

Ти вишивала долю у зорях на світанку,
Сльозою кропила пшеницю золоту,
Ти вчила: “Не згинайся, синку,
За правду й свободу йди до кінця святу”.

І нині стоїш, як велична скеля,
Тримаєш меч світла у руках своїх,
Бо ти — Україна, мати й оселя,
Що береже пам’ять загиблих синів.

Ти знову зростаєш у славі й вірі,
В молитвах народ завжди з тобою.
Свята мати героїв, ми в тебе віримо,
З тобою назавжди з серцем з любов’ю .