«Мріяти варто, та варто й зважати –
Мрії збуваються, часом не так.
Я мріяв про інше, хотів відкривати
Світ за кордоном, без болю й атак.

Закохався у Британію, в небо, у вітер,
У її простоту і зелені поля.
Та час не чекає, війна палить квіти,
І мрія моя загартована в днях.

Я знав, що відкладеться все до світання,
Що інше тепер на душі загорілось.
Моя головна і найбільша мрія –
Щоб Перемога нарешті здійснилась!

І як би не кликала дальня дорога,
І як би не манив інший світ і дива –
Я знаю, куди приведе моя нога,
Бо мрія одна – щоб жила Україна!»

Вкраїно моя, ти – пісня жива,
Що лине крізь ночі, крізь бурі й століття.
Де соняхи тягнуться в небо, мов свічі,
Де вітер степів – то свободи слова.

Соловейко співає не просто так –
Його голос, мов кров, що палає у жилах.
Він не знає страху, не знає кайдан,
Його пісня – це сила, що світ не зломила.

Коли буря війни затуляє зорю,
Коли темрява тисне на плечі народу –
Соловей не мовчить, він кричить угорі,
Щоб пам’ятали: є шлях до свободи!

Україно, ти – воля, ти – віра свята,
Ти – спогад про предків і сила нащадків.
Ти – правда, що вперто стоїть на вустах,
І серце, що б’ється у всіх, як в солдатів.

І доки солов’їний голос не згас,
І доки у серці є вогонь нескорений –
Не зломлять, не стерти нам правду із нас,
Бо наша земля – непідвладна нікому!

Вечір лягає на тихі поля,
Зорі, мов свічі, над степом горять.
Тиша розлита, мов срібна роса,
Лиш вітер з полів шепче про шлях.

Молодий козацюга сидить при вогні,
Долоні тверді, та очі – ясні.
Вечеря скромна: хлібина, цибулина сало, вода,
Та серце співає, як повна зоря.

«Ой, земле моя, ти і біль, і любов,
Ти – сила козацька, ти – воля свята!
Тебе не скорити, допоки живуть
Ті, що за правду стають до кінця».

А в темряві тихо бринчать цвіркуни,
Їх голос – то доля, що вічно жива.
І знають у небі всі зорі старі:
Вечеря в Бандурове це слава землі.

Ми не здаємось, бо в нас є сила,
В наших серцях палає вогонь, що не згасне ніколи.
Кожна поразка — це крок до перемоги,
Ми піднімемось знову, навіть коли тінь ляже на наші шляхи.

Не злякають нас бурі, не спинять шторми,
Бо ми — це стіна, що не впаде від вітру.
Ми не відступаємо, ми не піддаємось,
І навіть коли темно, ми йдемо вперед, бо знаємо — це наш шлях.

В наших очах — рішучість, в наших руках — сила,
І ми йдемо, крок за кроком, в ім’я своїх мрій.
Ми не здаємось, бо ми — непереможні,
Наш дух не зламати, ми не піддамося жодним грозам.

Цей шлях важкий, але ми не відступимо,
Ми підемо вперед, поки не побачимо сонце.
Ми не здаємось, бо в нас є мета,
І ми дійдемо до неї, не зупиняючись, не боячись нічого.

Ми не здаємось, бо ми — сила, ми — народ,
І наша боротьба буде завжди іти до кінця.
Ніщо не зламає нас, бо ми не здаємось,
І поки серце б’ється, ми будемо йти до перемоги, крок за кроком.

Ми один народ, і наші серця — в єдності,
Нас не зламати, бо ми — в силі єдиній.
Через бурі і грози, крізь вогонь і туман,
Ми стоїмо разом, як сталевий храм.

Наша віра — це сила, наша міць — це єдність,
В одному голосі звучить наша гордість.
Ми разом, і це наша незламна сила,
Ми один народ, і світ побачить, хто ми!

Не злякає нас ні ворог, ні темна ніч,
Бо ми — це єдина нація, в нас горить вогонь, що не згасне.
Ми будемо боротись, стояти до кінця,
Бо в єдності наша сила, в єдності — наша міць.

Ми один народ, і це наша правда,
Всі разом — незламні, всі разом — на віки.
Немає сили, що б могла нас подолати,
Бо ми один народ, і наше серце — єдине, незламне!

Ми стоїмо, як стіни, незламні й тверді,
Україна — це душа, що не зламається від смерті.
Ми боремось за кожен метр, за кожну нашу землю,
А ворог намагається погасити наш вогонь, та не вийде йому!

Вони говорять, що вони — визволителі,
Та кожен день їхні руки в крові, їхні очі — бездушні.
Вони б’ють по містах, по домівках, по дітях,
І забувають, що від страху не народжується свобода, а тільки біль і руїна.

Зазомбовані слова, що відривають душу від тіла,
Але правда не вмирає, бо у нас вона — безсмертна.
Ми чуємо їхні брехливі мантри, їхній холодний сміх,
Але вони не знають, що Україна — це не тільки земля, це вогонь в серці кожного з нас!

Ми відновимо все, що вони зруйнували,
Наша віра — це сила, яка буде рухати нас до кінця.
Не зламає нас жоден снаряд, не злякає жодна смерть,
Бо Україна — це народ, це любов і боротьба, це дух, що не зупиниться.

Вони можуть знищувати, але не здолають нас,
Бо в наших руках — нескорений меч і шепіт вітру.
Ми піднімемось, і земля від наших кроків зазвучить,
Бо ми — Україна, ми будемо боротись до останнього подиху, до останнього биття серця!

Тобі є за що битись, не гай ані дня,
Це більше, ніж доля – це честь і земля.
Виходь із комфорту, не будь осторонь,
Бо ворог вже поруч – він нищить вогонь.

Він нищить будинки, пісні і слова,
Йому не важлива твоя колиска жива.
Безжальний до всього, що серцю болить,
Тож дій, щоб не втратити, час не стоїть!

Не дай йому кроку на рідну межу,
Веди за собою, тримайся, прошу.
Це наша земля, це наш вільний світ –
І хай наша воля палає, як щит!

“Ми — серед вас”

Ми за будь-яку ціну, без страху й жалю,
Боронитимем дім у вогні і в бою.
Наша воля, як криця, не зломлена грізно,
Не скорилась вітрам, не зігнулась безслізно.

Ми тримаєм кордони, ми пильні, як ніч,
Ми — той голос, що грімко крізь темряву кличе.
Ми — той вогник у серці, що світить незгас,
Ми за кожного станем, ми — серед вас.

За свободу і правду, за рідних, за край,
За майбутнє, що квітне, мов сонячний рай.
Ми ідемо крізь бурі, крізь морок і час,
Пам’ятай, хто ми є. Ми — серед вас.

Коли земля в вогні й тремтить,
Коли народ за волю гине,
Немає місця тим, хто звик
Різати правду, мов руїни.

Коли з прицілу ворог б’є,
Коли за правду кров лягає,
Як звати тих, хто краде щит?
Тих, хто солдата продає?

Колаборант, злочинець, щур —
У них є вибір: зрада, муки.
А в нас є вибір: меч чи шнур,
Щоб не підняли більше руки.

Бо це не помста, не гнівний крик,
А суд за кров, що впала в землю.
Немає в ньому слів «пробач»,
Є тільки правда і жерделя.

Хтось скаже: «В Європі так не можна»,
Хтось скаже: «Жорстоко, дикість, жах!»
Але війна – це вирок кожний
Тим, хто країну зрадив в прах.

Прийде весна. Прийде свобода.
І підем далі в новий день.
Та поки – суд. Народ. Нагода.
І мотузок. І правди тінь.

Ми – не земля, не просто люди,
Ми – дух, що крізь віки горить.
Нас не зламали бурі, блуди,
Нас не змогли вони скорить.

Ми – нація, що кров’ю пише
Свою історію в віках.
Щоранку сонце вище, вище,
Й ми підіймаємось у шлях.

Наш голос – в пісні журавлиній,
У стуках серця крізь роки.
Ми вільні, сильні, неподільні,
Ми – Україна на віки!