Воїни світла. воїни добра,
Щиреє слово вам сказать пора.
Витримки й сили зичимо усім,
Мужністю вашою захоплюється світ.

Всі ви на варті миру стоїте,
Вдячні сердечно вам усім за те.
Ви ризикуєте кожен день життям,
Щоби принести Перемогу нам.

Матінку-землю визволить свою
Від ворогів, не згинуть в бою.
А повернутись додому живим,
Де із любов”ю чекаємо вас ми.

2024 р.

Україна наша файна,
Як дівиця млода.
Споконвіку красі шана,
Україні – воля.
Коси- ріки розлилися,
БиндАми покриті.
Ворог каже: ,,Покорися”.
– А дзузьки вам, биті!
СтавкИ, ліси, гори, ниви –
То наше назАвжди!
І кінь крепкий темно- гливий,
І козак відважний!
Люди тута працьовиті,
Добрі та привітні,
І обійстя мальовничі
І в зимі, і в літі.
Жінки наші всі ґаздині,
Тямлять готувати.
В них тертюхи на пательні,
На столах салати,
І випічка – як на празник,
Кожен день частуйся!
А що вже борщ! Що гречаник!
Шніцелі з капусти!
Пампушки із бараболі,
І яєчні пихи,
Пляцки з маком, суп з пасолі,
І всякі ще примхи…
За столом і вуйко, й цьоця,
Їхня вся родина.
Обіймає батько доцю,
А матінка – сина.
Ґазда кожен глядить своє,
Хазяйство цінує.
Жінку, дітей – то найперші,
Кого він шанує.
Поле оре, нищить хопту
І ще всяку нечисть,
Яка лізе. Дає копту
Й молодим, й старечим.
Нема чого в Україні
Робити чужинцям,
Нема чого святе нині
Оскверняти ницим.
На цій землі свої люди
Будуть панувати,
Зерном ярим і піснями
Її засівати.
Україну тра любити!
І дітей з маленства
Цьому вчать, щоб не зганьбились
У вирі шаленства,
Щоб вар’Ятами не стали,
Мали щире серце,
Патріотами зростали
І кожне стебельце
Щоб плекали, шанували
Працю, батька, неньку,
Бога щоб не забували –
Молились тихенько.
В нас земля благословенна,
Хоч здавна стражденна,
Хоч ворогом осквернена,
Але не смиренна!
Ми ніколи не здамося,
Бо в крові завзяття.
І натура в нас козацька.
Тож прорвемось, браття!
І все буде Україна!
Буде воля, доля,
Буде мова солов’їна!
І не стане горя!

Куди оком глянь – безмежне поле,
А річка-змійка унизу біжить
Поміж береги круті високі,
Гривасті коні в лузі розбрелись.

Така краса, хоч бери пензля в руки
Й пиши картину, все це зображай,
Щоб пам”ятали діти та онуки,
Що кращого нема, ніж рідний край.

2021 р.

‎Є ті, що тягнуть нас на саме дно,
‎Хабар і зрада – їхнє ремесло
‎Вони , як тіні , сіють лиш розбрат,
‎Щоб наш народ не міг вперед ступать.
‎
‎Крадуть казну і землі продають,
‎В свої кишені золото кладуть.
‎Не чують плачу,ні людських страждань,
‎За владу й гроші душу він продав.
‎
‎Та час настав відкинути цей бруд,
‎Бо ми народ – не натовп і не гурт.
‎Є сила в єдності,у правді , в співчутті,
‎У світлій праці, людях золотих.
‎
‎Нам треба правду вивести на світ,
‎З держави вичистить весь корупційний слід.
‎Поставити закон над кожним з нас,
‎Щоб справедливість стала як наказ.
‎
‎Щоб працю кожну гідно цінували,
‎І молодь кращі знання здобувала.
‎Щоб батько й мати в хаті не журились,
‎А діти в мирі, вільні народились.
‎
‎Ми відбудуємо знов села і міста,
‎Де пануватиме любов і доброта.
‎Там кожен буде мати власний дім.
‎Весь світ здивується чого ми досягли.
‎
‎Тут буде хліб,наука і заводи,
‎Де розцвітає поле при свободі.
‎Завдяки праці й мудрості людей,
‎Як Фенікс встане Україна, буде день.
‎
‎І в небі прапор жовто – синій майорить,
‎Нас у майбутнє світле він зорить.
‎Бо там де правда, воля,всюди згода,
‎Розквітне Україна сильна й нова!
‎

А плакуча верба
Нахиляє віти,
В Україні війна,
То ж чому радіти.

А плакуча верба
Віти нахиляє.
Скільки сліз пролила,
Бог один лиш знає.

Гинуть діти її –
України-мами,
Котрі від ворогів
Землю захищають.

І плакуча верба
Усе плаче-квилить,
У скорботі вона
Свої віти хилить.

2025 р.

І не тому, що вибору не було,
А лиш тому велика, бо любов.
Текла по жилах, полум’ям кипіла,
Забагрянівши по полях вкраїнських, кров.
Зросивши до життя підсохлі буйні трави,
Що ароматом край заполонили.
Розквітли, кров’ю зрошені, отави
На цьому полі, свіжі де могили.
Вже сонце небокрай промінням освітило.
Його тепло всю Україну покриває.
Хто має ВОЛЮ то ГОСПОДЬ дасть сили,
Страху не знає той – хто ВІРУ має.

1 куплет

Горять небеса, падає сніг,
А ми, як зірки у небесних світах.
Чиста краса усміхається,
Наче Дніпро наш сміється.

Тут завжди живе тепло,
І кохання ніжне нас вкриває.
Наче в серці столиці
Великої нашої країни.
І це воно є,
І це воно є –
Рідна душа, весна.
Я радію, що тут,
І хай воно є,
Як мені твоя любов потрібна!

Приспів:
Ах, це Київський вокзал,
Вітер світлий і дзвінкий.
Це — великий Київ,
Місто чистих сердець.
Дихай серцем, не ховай смутку,
Красою чистою поливайся.
Усміхнись навколо світу,
Як калина червона розквітай.
А джерельна риба, як синє море,
Як квіти і гори, як велика земля.

2 куплет
А сніг іде, кружляє, не тане,
А ти усміхайся, мій рідненький.
Я розкрию весь цей світ довкола,
Синьо-жовті прапори — єдине коло.

Ми — одне, ми — ціле,
Сила нашого народу.
Хай приходить біле,
Хай минає чорне.
Прийде той час,
Але вже сьогодні
Ми залишим світлу пам’ять.

Приспів:
Ах, це Київський вокзал,
Вітер світлий і дзвінкий.
Це — великий Київ,
Місто чистих сердець.
Дихай серцем, не ховай смутку,
Красою чистою поливайся.
Усміхнись навколо світу,
Як калина червона розквітай.
А джерельна риба, як синє море,
Як квіти і гори, як велика земля.

Моя Україно — ти пісня жива,
Де вітер співає у полі слова.
Де сонце встає над лугами ясне,
І серце щодня тобі молитву несе.

Ти в серці народу — незламний наш дух,
Твій голос лунає крізь поля і крізь луг.
Твої горизонти — ковток тепла,
І воля, що крила вітрами несла.

Кожна рана твоя — наш вічний біль,
Та віра у тебе — основна наша ціль.
Там де темрява, там світить зоря —
Любов до Вітчизни та пісні солов’я..

Моя Україно, в саду солов’їв
Я чую твій шепіт, і дзвін ніжних слів.
І поки живу — буду вірний тобі,
У слові, у пісні, у щирій мольбі.

Ми — нація вільних, ми — дух непокори,
Крізь бурі й заграви, крізь вибухи й горе.
Нас куля не зломить, нас темрява несе,
Бо віра у серці, як полум’я, все.

Ми з крові героїв, з молитви і пісні,
З землі, що здригалась, де залишились рідні.
В кожнім слові — відлуння свободи,
В кожному подиху — стійкість народу.

Солдати і вчителі, діти і мати —
Ми всі — оборонці, нас нездолати.
На східних рубежах, у тилу, на Майдані —
Нескорені йдемо, в строю і в єднанні.

І навіть як темрява знову впаде —
Світло народу дорогу знайде.
Бо скільки нас били — ми вставали з колін.
Нескорений люд — цвіт поколінь!

Ми — вільні, бо з правди зіткані сни,
Бо серце не просить рабської тіні.
Нам неси, вітре, з полів голоси —
Ті, що звучать у піснях поколінь.

Ми — діти степів, лісів і Карпат,
Нам воля — як сонце, як небо над нами.
І навіть коли навкруги стоїть страх —
Ми станемо пліч-о-пліч, плечима й словами.

Нас не зламати чужим ланцюгом,
Бо в грудях у кожного — пісня і зброя.
Ми йдемо до світла, крізь бурі й вогонь,
Несучи за спиною свою перемогу.

Ми — вільні народжені! Чуєш, земля?
Це — крик наших предків, що в нас оживає.
Вогонь у зіницях — то воля твоя,
Що в серці не згасне і вічно палає.