Наш прапор жовто-блакитний,
Хоч зранений кулями весь,
Але на вітрах майорить він,
Із кольором злився Небес.
Він – наша гордість і сила,
Непереможність в боях.
І їм, ворогам вже несила
Нас, українців здолать.

Хоча і дратує цей колір
Загарбників наших країв,
Вони, як той бик на червоне
На нього кидаються всі.
Та ми ще так низько не впали,
Як “господа” у кремлі
І не паплюжим ні прапор,
Ні герб їхній, а ні землі.
А нашим серцям дорогії
І прапор Вкраїни, і гімн.
Бо ми – патріоти країни
Та завжди пишаємось цим.

2016 р.

Чи близько буду, чи далеко,
Лечу до тебе, мов лелека,
Батьківська земле. отчий краю,
Як тільки вільну днину маю.

Воду долонями черпаю
Із джерела, що в лісі скраю,
Наснаги й сили набираюсь,
Душа ж моя відпочиває.

П”янію, як вдихну повітря,
Мене осяє радість світла,
Стає так легко та приємно,
Рідній землі вклонюсь доземно.

2018 р.

Запах диму — ранку привид,
Сивий попіл на шляху…
Місто мовчки, наче свідок,
Плаче в чорному снігу.

Все, що вчора ще жилося,
Стало пилом і журбою.
Серце б’ється — не здалося,
Хоч земля під пеленою.

Пада тиша між кварталів,
Де колись сміялись діти.
Запах диму — замість кави,
І тривога замість світу.

Та крізь попіл, крізь згоріле
Проросте життя народу.
Бо у серці — не страх, а віра,
І молитва за свободу.

Захисникам
Було колись на цій землі добро-
Як благодать, як райська насолода.
Було колись в їхніх серцях тепло,
А ще,з колиски, ще – жага свободи!
Батьківські руки виховали гарт,
А мамин голос залюбив у землю,
Тому, коли прийшла війна – ураз
Тепло перетворилося на кремінь.
Так, мати вклала в душу лиш добро,
А батько серце виховав левине.
Тож буде знищене вороже те кубло,
Бо той, хто взяв меча, від нього й згине!
На полі бою рветься на шматки
Душа титана разом з тілом вражим,
Бо мати вчила: ,,Не вбивай”, а він
Прийшов, той ворог, – значить, тут і ляже!
Клекоче степ, горить від зброї рай,
Та міни, кулі – все для тебе, клятий,
Щоб не ступав, злоногий, у наш край,
Який іздавна славиться завзяттям!
Не буде тут чужинської орди,
Бо так велить титанам дух козацький,
А буде велич, радість, без біди,
Любов, свобода, процвітання, щастя!

Ми заспіваємо про день,
Ми заспіваємо про ніч,
Зустрінемось усі разом,
Щоб мріяти віч-на-віч.

Ми підіймемо прапор наш
Над вільною країною,
І зрозуміє кожен з нас:
Ця мрія зветься Україною!

Ми прочитаємо вірші,
Придумані до війни нами.
І будем мріяти про мир,
Торкаючись хмарин руками.
23.08.2024 ©Ірина Вірна

Доброго ранку, Україно!
Мова твоя солов’їна!
Сонце день свій починає,
Все довкола оживає.

Квіти в полі розцвітають,
Птахи в небі пролітають.
Синьо-жовтий стяг майорить,
Гордо серце в грудях дзвенить.

Діти в школі знань шукають,
Батьки в полі хліб збирають.
Всюди праця, радість, рай —-
Так живе мій рідний край.

Доброго ранку, рідне нене,
Кожен день тобі натхнений.
Будь єдина і щаслива.
Єдність —- це велика сила!

Край сонця і моря
Херсонська земля, колиска полів,
Тепер у вогні, серед болю й жалів.
Край сонця і моря, степів без краю,
Тепер плаче голосом слізного раю.

Вітри сиві, несіть голос правди
Про тих, хто покинув назавжди,
Про те, як борються, серцем міцні,
За кожен куточок, за ночі ясні.

Дніпро вже не тихий, він плаче й ридає,
Але в його плесах відвага палає.
Село за селом, крізь вогонь утрат
Стоїть Херсонщина, наступає кат.

Міцні, як граніт, військові люди,
Не схилять коліна ні вчора, ні всюди.
Вони —- мов коріння, глибоке й міцне,
Та воля до волі —- незламне, тверде.

І ось на цій ниві, де мир панував,
Знов сходить насіння нових сподівань.
Бо знов у пітьмі, крізь попіл і жар,
Палає Херсон, там знову пожар.

Херсонська земля —- ти завжди вільна,
Дніпро і степи, як весна чарівна.
Ми збережем тебе, наш рідний краю,
Бо ти — Україна, тебе я кохаю.

На обрії, де сонце ніжно сяє,
Де вітер пісню волі легко грає,
Розквітне край, де кров текла рікою,
Де кожна зірка сяє вже красою.

Сади рясніють квітами любові,
І голоси лунають в кожнім слові.
Там діти сміхом збагатять долину,
Там щастя й мир обіймуть Україну.

Дуби коріння в землю опускають,
Нові віки цю землю огинають.
Народ мій сильний, волі не зламати,
Як фенікс з попелу він буде повставати.

Ширяє прапор в небі синьо-жовтий
Немов орел у височіні гордий.
Моя земля —- це сила і надія.
Цвіте й живе, бо в серці її мрія.

Нащадки наші пам’ять збережуть
І правду крізь століття пронесуть.
Україно, світись в своїх проміннях,
Ти вічна в світі, вільна в поколіннях.

Зрадникам землі своєї
Немає спокою вночі.
Серця в них сповнені брехнею,
І тіні ходять без душі.

Вони продали всю свободу
За срібло, владу, марні сни,
Забули біль свого народу.
Що прагнув світла серед тьми.

Чи чують крики у степах?
Чи бачать сльози на обличчях?
Чи відчувають у серцях
Тягар від правди невимірної кличі?

Земля їм скаже своє слово,
Не прийме зрадників до себе.
Бо той, хто рве своє коріння,
Залишиться безкрайнім небом.

Україна —- жива, незламна,
І дух її не подолать.
Згадають всі, хто зрадив, марно,
Що честь —- це світла благодать.

Ми відбудуємо Україну знов,
З руїн піднімемо її любов.
Земля в долонях буде квітнуть знову,
І лунатиме пісня —- наша мова.

Ми зітремо сльози, кров і біль,
Ще раз прокинеться наша рідна ціль.
Дніпро обійме берег свій, як брат,
І зійде сонце після страшних дат.

Цеглина до цеглини —- наш фундамент,
Руки сильні —- наш незламний аргумент.
Сади розквітнуть, ниви оживуть,
Діти сміхом ноповнять кожну путь.

Ми відродимо ліси й поля,
Де тиха пісня кличе журавля.
І храми знову засіяють світлом,
Щоб віра нас вела в тепло, як літом.

Ми —- народ, що силу має в серці,
Незламний дух у вільній нашій тверді,
Ні ворог, ні біда нас не здолають —-
Ми збудуємо майбутнє, що чекають.

Україно, квітни наче мрія,
Бо твоя душа —- це наша сила й дія.
З військових стали ми цивільні.
Держава наша —- горда, а ми вільні.